Герасим’юк Василь – Молодий ліс



Він виріс на місці пралісу –
На довгому повоєнному зрубі.
Він заскочив аж на толоку,
Де пасли тоді маржину,
І завмер біля перших обійсть.
Але ж ні! Тільки на толоці
Він стоїть, як ліс,
А в зрубі завше хитається,
Ніби танцює
На тонкій весільній підлозі 50-х,
І з тих пір не може спинитися,
Наче, спинившись, упаде
І проломить підлогу…
Коли праліс поліг,
А молодого лісу ще не було,
Великий зруб страшно зіяв між горами
І здавався бездонним проваллям,
Особливо вночі,
Особливо дитячим очам
З-між

найближчих вцілілих дерев.
Чомусь кортіло думати: ступиш…

А зранку той зруб
Ставав різдвом і Великоднем,
Бо саме в ньому
Росла вся малина, ожина,
Афина, суниця, всі глоги,
Ховаючи під собою нічний страх
І бездонне дно,

А всі жінки
Зліталися сюди з кошеликами й кошелями,
І вперше добрі були одна до одної,
І кожна приводила дитя за руку,
Яке вже не знало, що вище пахне:
Скошена трава чи ягода.

І вимирало село до ночі,
Доки не з’являлися поважні заготівельники,
А ввечері жінки піднімалися з урвища.
І вперше із села вивозили не людей,
А повні діжки ягоди.

Ту

ожину й малину я не забуду,
Та все важче вірити
У глибоке провалля того зрубу,
Бо як же ж міг вирости над ним
Цей малий ліс,
Рівний ростом із деревами на толоці?!

Та коли ним страшно хитає у безкінечному танці,
Наче ось-ось упаде,
Я згадую весільних людей 50-х,
Які, мабуть, накрили нічне провалля зрубу
Тонкими довгими дошками весільної підлоги,
І на тих дошках виріс, танцюючи, ліс.

Тут я дуже легко ступаю,
Аж мимоволі затягує в танець,
Але мені страшно хочеться
Упасти долілиць, розгребти руками опале листя
І глянути у шпарку між дошками –
Якраз над тим горбком,
Де ми з мамою любили рвати малину.
Але я боюся, що в ту мить
Найтонша дошка не витримає
І в раптовий пролом
Між падаючих молодих дерев
Я ще встигну побачити всіх:
Ходять, рвуть ягоду, сміються, співають,
Ждуть заготівельників.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Володька лобода собор.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Молодий ліс