Герасим’юк Василь – Мою смереку хто послав на муки?
Мою смереку хто послав на муки?
Сніг а неї обтрусив – ховав свій слід.
І пада сніг з її колючих віт
На голову мою. В порожню сутінь
Ховаю погляд… Хай порветься нить
Одвічна.
Вже не попіл калатає,
А сніг…
Але вини не відчуває
Душа. Прощення ні в кого просить.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Герасим’юк Василь – друге послання дмитра з Кутів до галичан Я прочитав Книгу Мертвих, кажу: Країна мертвих старша від країни живих, Там немає Галичини, Там нема героїв, Дарма ваші герої все забрали з собою. Невже не з вами, а Там Вирішуються питання честі? Виносили ви своїх покійників, Їхніми домовинами Тричі стукали О пороги їхніх домівок – Тричі прощення просили. Чому нині Кладете в труну горілку? […]...
- Герасим’юк Василь – Перший сніг Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Йде сніг – немов під гору йде – Ледь дише, хоч безплотний, І палець на уста кладе, Як знак мерця холодний. О ні, то […]...
- Герасим’юк Василь – дома прокинувся. Сніг Дома прокинувся. Сніг. Вівці озвалися сиві. В сяйві стоїш, як у зливі. Хто тобі допоміг? Може, те джерельце на млаці, Що скочило із ночі у вічі: “де ти си покалічив?” Може, та дідівська літавиця, Яка нас давно вже не кличе. Може, та, із верхів недальніх Олениця Костричі, Яка нам принесла сніг....
- Що за “лист у вічність” послав листоноша? (за романом Ю. Яновського “Вершники”) Життя – найдорожча цінність, яка є у людини. І цим не можна легковажити. Але, виявляється, що є речі, які інколи ставляться вище. Це віра в ідею, любов, честь, вірність, побратимство. Не кожен зважиться віддати життя за це, а тих, хто це робить, називають героями. Таким безіменним героєм у романі Ю. Яновського “Вершники” є листоноша з […]...
- Павло Мовчан – “Боже! Звільни мою душу від муки… “ Боже! Звільни мою душу від муки, Гуми не треба на мене вдягать! Вік опановую волі науку: Розум вже втратив… знайшов благодать… І на кону на життєвому граю, Вільний від себе, від слуху – крикун: Аж до нестями руками махаю, Криком волаю: – Я-а… ві-і-ічний двигу-у-ун… Вільний від правил громадських життєвих, Вільний від правди, та не […]...
- Анастасія Кравець – Не біль, а присмак радісної муки Не біль, а присмак радісної муки. Мов спогад ніжний, але так тревкий. Свідомість на іони рве розлуки. Та думка промовляє тихо: “Стій!”...
- Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені… Немов у забуте століття зайшов І стоїш. Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають, Сповільнюють вірш. І сиплеться попіл па трави старі і короткі, І подув залізний плече, як вода, відчува. Якого ще треба терпіння, Навіщо і доки? Яка ще потрібна душа І яка голова? Небесні […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, Білість втративши лунку, Мов ганчірка, сніг забутий Дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, Він відразу викликав: Сніг – не сніг, якась полуда Чи облуда ворушка. Споневажений землею, Він відблискував сталево Недоречно при траві, Переживши власний вік. Та комусь він був потрібен, Хтось відвідував його, Хтось, хто танув теж безслідно, Кого чистий […]...
- Герасим’юк Василь – Вирвалася з ночі коляда! Вирвалася з ночі коляда! Вилетіла з лісу мовчазного! Сніг летить, на голови сіда, Неузримі, бо ніде нікого. Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг. Пахне хвоя. Пахне, доки втягне В коло тіней, мстивих і сумних, Літургійне тло старообрядне. А тобі забаглось коляди! А тобі забаглось товариства! Вік минув, як замело сліди І втекла на санях доля […]...
- Герасим’юк Василь – Ніч то вельможна, то тривожна Ніч то вельможна, то тривожна, То осоружна, то острожна, То химородна, то хмільна. Невже і ця тривога ложна? Любить чи вижити не можна. Нехай болить кровина кожна, Нехай свистить душа безбожна У чарці, випитій до дна. Хто скло зубами гриз, хто кригу Примножував родинну цтіху Вуйкам з ученої двірні. Невже не стане не до сміху? […]...
- Герасим’юк Василь – не ті що стріляли, у спину Не ті що стріляли у спину Не ті що прийшли як святі А потім свою Україну Від себе ховали Не ті Що знали як вої вмирали А потім цвіли в забутті На площі бо сурми заграли Не ті моя рідна не ті Лише крізь діряві мішені Угледіли скорбні шляхи Стискаючи попіл у жмені Ховаючи зброю […]...
- Герасим’юк Василь – Йде сніг Йде сніг. Я стою у траві, Яку покосить не зуміли. І стебла кругом неживі, Пожовклі і гострі, як стріли. Хто їх за коріння трима В холодній землі, На незримій Тугій тятиві? Крадькома Націлює в серце над ними. І враз відпускає… Та ні, Вони цо летять, Бо зненацька На снігу легкім полотні Схрестились тіспачо в космацькім […]...
- Краткое содержание Муки ада – Рюноскэ Акутагава Муки ада Новелла (1918) Дама, служившая при дворе его светлости Хорикава, рассказывает историю написания ширм “Муки ада”. Его светлость был могущественным и великодушным правителем, поэтому все жители столицы почитали его как живого Будду – Ходили даже слухи, что, когда однажды быки, впряженные в колесницу его светлости, понесли и примяли одного старика, тот лишь сложил руки […]...
- Герасим’юк Василь – Сад Юрієві Приходьку – Що таке рай? – Рай – це гарний сад. (Із підручника Для недільних шкіл) Сьогодні – намов у саду. На голих осінніх деревах Вовтузяться, роблячи рейвах, Куди лише я не піду. А голі дерева мовчать. А листя дощами прибите Додолу. Кругом непроглядь. І смішно, що скрізь верещать, Немовби їх будуть ловити. Самі […]...
- Герасим’юк Василь – У храмі Ти, вигнана Богом, Стоїш при свічі На чорній землі, Питаєшся в Нього: Для кого мечі Кують ковалі? Не каже, для кого. У чорні ліси, На гори й степи Ти вигнана Богом. Свічу погаси І переступи Змію під порогом....
- Василь Стус – Чого ти ждеш? Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, А най і стрінеш – віри не доймеш? Тамтого світу закуток глухий, А в ньому жінка, здумана зігзиця, Шепоче спрагло: боже, най святиться, О най святиться край проклятий мій. Ще видиться: чужий далекий край І серед степу, де […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “ Поєдную з безмежністю буденність, З незримим рухом вітру – сталість гір, Тепло хвилясте – з поглядом зеленим, З блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої поєдную з думками; Ані шпаринки – все життя всуціль Залите вщерть червневими медами: Засолодили і приспали біль… Оскома приспана з губ злизана лестивістю, І погляд входить в погляд, як вода, […]...
- Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, Перетрушуємо в долонях попіл, Розтираємо витухлі геть вуглини: А що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, Але жар ніби жевріє. Ось він! задумано каже друг, Очі його туманіють страхом. Бачу, відказую скорбно другові, Придивляючись до нічних світлячків. Сидимо біля погаслого вогнища – Століття, друге, […]...
- Наталя Гуркіна – Сніжна казка Знову сріблом місто сяє, І повітря аж дзвенить: Сніг літає, сніг кружляє, Сніг під ніжками рипить… Поцілунками вкриває Любі щічки дітвори Сніг співає, обіймає, Розсипаючись згори....
- Герасим’юк Василь – Нічні дзвони Володимирського 1 А дух поблизу ще витає, Душа поміж людьми блукає: Вже дому іншого шука. Вона безсмертна – кожен знає, Бо в неї виходу немає, Коли заблукана така. А вже покликано до столу, До гурту давнього помолу. Згадай, кохана: в домі цім Ти стріла дівчину на святі. А де сиділи винуваті За долю, кинуту в цей […]...
- Вогонь Розгорнута книга буття Лежить на моєму столі. Ідеш від життя до життя, Як свічка в холодній пітьмі. На серці терновий вінець замкнувся, І кров’ю спливло, Та мусиш іти навпростець, Шукати десь інше тепло. Пройти крізь туман забуття, Віддати частинку себе. Минути сліпе каяття, Спочить на окрайці небес. Холодний осінній поріг Зміняє одвічна зима, І вічність […]...
- Василь Симоненко – “Некролог кукурудзяному качанові… “ Не чути голосінь, іржавіють оркестри, Оратори втомились від кричань: В труні лежить не вождь і не маестро, А просто – кукурудзяний качан. Труна із тупості, бездарністю оббита; Бредуть за нею стомлені думки: Кого оплакувать, кого мені судити, Кому із серця відбивать замки? Кого трясти за петельки і душу? Кого клясти за цю безглузду смерть? Помер […]...
- Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти Важко прокинутись і піти В ранок похмурий. “де мій коханий?” – питала ти Сторожа мурів. Вічна сторожа, звісно, не спить. Погляд відводить. Мовчки відводить погляд століть. Гордо відходить. Важко далі в чорному йти Тілі і віці. “де мій коханий?” – питала ти Слуг кам’яниці. Слуги не знають, та не мовчать, Древні й затяті. “Ми б […]...
- Герасим’юк Василь – Братові Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, мій […]...
- Василь Стус – На колимськім морозі калина На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, Тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом Моє серце в ведмежий барліг. І зголілі модрини кричали, Тонко олень писався в імлі, І зійшлися кінці і начала На оцій чужинецькій землі....
- Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
- Ірина Лахоцька – Причаїлась зима у високій гущавині неба Причаїлась зима у високій гущавині неба, Де душа дивовижна пливе в уособленні хмар. Ще от – от й приголубить сніжинками зрізані стебла І прокинеться з сну наш самотній вечірній ліхтар. Ще от-от і почнеться одвічна елегія снігу, Цей зимою задуманий янгольський витвір краси, У якім є всі шанси життя прочитати, мов книгу, І в душі […]...
- Василь Стус – За шибами туркочуть голуби За шибами туркочуть голуби І горобці виспівують щасливі, Перегуки і гамори грайливі Все хлюпають об шиби, мов прибій, Так дивно відгороджений вікном І зависоким муром. Синь небесна До тебе прихиляється облесна, А я, малий і недолугий гном, Тягнусь до неї крізь округлі г’рати, Як потороч. А бородатий сатир, В кожух убраний, топче перший сніг, Що […]...
- Марта Тарнавська – Зимова казка Замаяні снігом дерева І ніч, як день, А вітер в обличчя шле вам Дзвінки пісень. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі нам до ніг. Білий сніг – дар небес, Світ увесь – світ чудес. Полинемо в парі з тобою В чарівний край, Де білою вкриті габою Весь сум, одчай. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі […]...
- Твір на тему: Радість і муки творчості (твір-роздум)Перший варіант Творчий успіх – це, безсумнівно, велика радість. Але щоб його досягти (і взагалі чого-небудь досягти в житті), доводиться зазнати стільки страждань – фізичних і душевних! Будь то музика, живопис або інший вид мистецтва. Наприклад, щоб досягти творчого успіху в музиці, треба досконало володіти інструментом. Щоб володіти інструментом – скільки треба працювати! Це великі муки. І […]...
- Твір на тему: Радість і муки творчості (твір-роздум) Другий варіант Творчість може бути різною – це і живопис, і музика, і архітектура, і наука. Але в будь-якій творчості є свої “радощі і муки”. Муки творчості в музиці – це розбір, знайомство з новими творами, щоденні заняття і вправи, іноді просто фізична втома. Нарешті програма готова, і музиканти беруть участь у концерті. Оплески і вітання – […]...
- Твір на тему: Радість і муки творчості (твір-роздум) Радість і муки творчості (твір-роздум) Перший варіант Творчий успіх – це, безсумнівно, велика радість. Але щоб його досягти (і взагалі чого-небудь досягти в житті), доводиться зазнати стільки страждань – фізичних і душевних! Будь то музика, живопис або інший вид мистецтва. Наприклад, щоб досягти творчого успіху в музиці, треба досконало володіти інструментом. Щоб володіти інструментом – […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби З очей, і чути тривогу лише голосну. Не скоїлось ще, та лихо вже чути, О, як розминутися, пташечко, з ним? Хоч світло іще, але крадеться сутінь, Вогню ще не видно – гірчавіє дим. Хоч прузлик пряде […]...
- Ольга Анцибор – Сніг Твої сліди засипав сніг. Ти був в моїм житті, чи снився? Твій образ наяву чи в сні В тумані сивім розчинився? В моїй душі щемка печаль, Сум, гіркота і спогад грішний, І жаль мені, так щиро жаль, Що сніг засипав погляд ніжний. Не бачу вже твоїх очей, Лиш голос чую в телефоні, І тане шал […]...
- Герасим’юк Василь – Сивнющу гілку яблукату Сивнющу гілку яблукату Ти ненароком відчахнув – До себе притягав – почув Слабенький тріск, немов крізь вату. Немов шепнула: “Відійди. Упасти дай на землю в туску”. Ти вбиту притулив галузку До рани – замітав сліди. Ти мертву примостив між віт, Бо не хотів завдати болю Своєму батьку. Неживій Велів прикинутись живою. … А на Михайла […]...
- Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
- Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
- Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть Вік би не бачити й не чуть Про тебе, скрипко чорна, А вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, Неначе кров із горла, І пахнуть рутою, котра Уже напівзабута, І пахнуть м’ятою. добра Сам Бог мені прелютий Був зичив, даючи цей хист Проклятий – віршувати На власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася […]...
- Герасим’юк Василь – довбуш Чомусь рішили: суці, значить – суче. І склали пісню – душу відвели. А вже мені від того, Орфенюче, Побільшало і слави, і хвали. Хтось вип’є, заспіває і заплаче Над тим, як через Кути на Космач Мене вела не слава, Баюраче… Але кого Тепер Зупинить плач? І доспівають… “Вмер він через суку”, Слова креснуть, немов топірці […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
Суперечливість образу анни кареніної.