Герасим’юк Василь – Ностальгія
На єдиному березі його безпросвітної,
Старості його заморської
Сива ходить вівця…
А вовну її першу
Повезли в бесагах за море,
І другу її вовну
В тих бесагах за море повезли,
І загубили ті бесаги
В тому світі
Сто років тому…
А в першій бесазі, у першій вовні
Він – однорічний – плакав,
А в другій бесазі, у другій вовні
Змієборець – вічний – тремтів…
А перша вовна – найніжніше руно –
Називається міцка,
А друга вовна – ніжне руно –
Називається натинина,
А третя вовна, як і остання,
Не має імені золотого…
Він назвав і її, і себе
І ступив на єдиний берег
Своєї безпросвітної…
Бо знав Ясона,
Але не знав свого діда,
Що міг, як змія восени,
Знаходити теплі джерела…
2
А що повинно кликати додому?
Що плакати повинно
В пізніх снах?
А що повинно снитися малому
На цих материках,
На цих торгах?
Чого йому ще хочеться у лахах
Років овечих?
Одного: лягти
І корчитись під списом
У бесагах
Іконної,
Неправедної мсти…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Герасим’юк Василь – Перед тобою, над горою Перед тобою, над горою – ліс темний, Високими снігами спинений. За тобою, під горою – село вечірнє, Першою колядою засвічене. У твоїх бесагах – вечеря для Анни, Старої, живе за лісом. Ти біжиш туди, дівчинко, Бо дома не сядуть за стіл, Доки бідній жінці вечерю не піднесеш… Страшний ліс перебіжиш, розбудиш її, Вузлики на стіл […]...
- Ностальгія Наступила на душі ностальгія, В серці зародилась нова мрія. Проте боюсь почутів нещирих та образ, Не хочу, щоб гнів і зрада була у нас! Я з усмішкою згадую минулі почуття, Провести з тобою хочу усе життя. Але нам не судилось знову зустрічатись, Боючісь, знівечення душі, що може статись. Проходя дні та роки, але почуття все […]...
- Анастасія Кравець – Ностальгія Час – калічить! Ліків – немає! Спогади лічать. Мозок вскіпає. Рве епітелій, Нерви карає. Ніжні пастелі Перетинає. Присмак – солодкий. Сонце – холодне. Ранок цей вогкий. Серце голодне! Мрій синьооких Сповнені ночі. “Ти – неглибокий!” – Думка тріпоче. Пристрасть убого Долею лине І альтер его В іншому гине!...
- Герасим’юк Василь – Старий завіт Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці Читав Старий Завіт. А поруч труп Лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, Зіяв барак. Не винесли і вранці, І тато книгу між собою й ним Поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. Тому Почув […]...
- Ностальгія за втраченою гармонією людини зі світом у поезіях Р. М. Рільке (1 варіант) Темою і наміром будь-якого мистецтва є Примирення індивідуума із Всесвітом. P. M. Рільке Райнер Марія Рільке – австрійський поет, який у своїй творчості звертався перш за все до філософських питань. Не раз, переживаючи духовну й творчу кризу, внутрішні зміни, поет виявляв зацікавленість у сутності людської душі, у питаннях про місце людини на землі, у Всесвіті. […]...
- Степан Руданський – Пущі Відвів воли попів наймит, Оком не стикає… Лежить, бідний коло груби… Все за них гадає… А піп лежить з попадею Та собі жартує. То за цицьку помацає, То і поцілує… Далі бере сорочину, Вгору задирає… Кладе руку нижче пупа, Вовну розгортає… Розгортає густу вовну… “Ото, – каже, – гущі!.. Ото ліса несходимі!.. Та темнії пуші!..” […]...
- Ностальгія за втраченою гармонією людини зі світом у поезіях Р. М. Рільке (2 варіант) P. M. Рільке – поет, що все життя шукав духовну батьківщину, шукав джерело натхнення і втрачену з невідомих причин людьми гармонію. Творчість кожного митця, незалежно від його власного бажання, відображає тією чи іншою мірою духовні пошуки, особисті переживання, страждання. Справедливим це твердження буде і по відношенню до творчості P. M. Рільке. Дебютна збірка “Життя і […]...
- Василь Герасим’юк – Старий завіт СТАРИЙ ЗАВІТ Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці читав Старий Завіт. А поруч труп лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, зіяв барак. Не винесли і вранці, і тато книгу між собою й ним поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. […]...
- Герасим’юк Василь – Кілька хвилин першої світової “То не змія, то черв. Тут багато такої нехарі. А гадину зараз ви уздрите”, – Сказав брусиловцям сліпий і засвистів. Ще не чули вояки такого свисту: Невловні переливи, Незвичні колінця, Тони скрадливі – Недобрий свист! Почули вояки, Захитались буки і трепети, Ворухнулася стіна смерек, І зашуміла на них умлівіч Велика змія. Заніміли хоробрі вояки, скаменіли […]...
- Герасим’юк Василь – Злива була у Ворохті давнього дня Злива була у Ворохті давнього дня. Пізні дощі гори товкли і місили. Сивий гуцул просив над трупом коня: “Боже, дай мені сили”. Ті, що і “Чічку”* читали, пиво пили. Ті, що і “Чічку” читали, з дідом тужили. Ті, що знали діда й коня, підійшли: “Боже, дай йому сили”. Дід на землі лежав, когось проклинав. Бог […]...
- Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс Все ж озирнувся ліс – Я вже й не кличу – Спинився і стоїть. І я заснув… Немовби хтось Погладив По обличчю – Отак я прокидатися забув. І все ж дано. І хай ця мить лукавить. Та що ця мить! – цей день, Цей рік, Цей вік. І все ж Мені повірить ліс. І навіть […]...
- Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
- Герасим’юк Василь – дванадцять сивих суддів сидять Дванадцять сивих суддів сидять У сутінках під стіною, А я ховаю очі, як тать. Що стало, старці, зі мною? Чому ви тут? Ви ж приходите в час Найпершої тільки купелі, І більше до скону не чути вас, І ваші суди невеселі. Хто душу, мов немовля, розповив? Тремтить, нага, над водою. Її вже мили для ваших […]...
- Василь Стус – Сто років як сконала Січ Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч Пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, І сподівань, і вір, і крові Синів, що за любов тавровані, Сто серць, як сто палахкотінь. Та виростають з личаків, Із шаровар, з курної хати Раби зростають до синів Своєї України-матері. Ти вже […]...
- Герасим’юк Василь – Прийшли вночі Ігореві Римаруку Прийшли вночі. “Твій, діду, син умер. Потрафив у скалу – лежить в потоці. Не міг тікати. Спершу кинув гвер”. Старий не відповів: “Заходьте, хлопці… ” – Він їх не знав, а може, не впізнав. Але ввійшли у хату, бо намокли В потоці тому. Сіли і замовкли. “Ви з Космача чи з Брустур?” – […]...
- Герасим’юк Василь – Художник Чому не намалюєш Дарабу останню? – Прошуміла під хатою Черемошем вісімдесятого. Чому не намалюєш Останні праліси? – Ти знав їх. Ти знаєш: Ніколи полотно не буде Вищим від снігу дитинства І голоснішим від нього опівночі, Коли спали покотом на підлозі Люди далекі, Бо ліс повалили І обвішали всю піч, хату всю Мокрими онучами, І говорять […]...
- Герасим’юк Василь – Змалку вдихнув Змалку вдихнув Те, що вдихнув, Решту – із книжки, Пишуть, що ми – Люди із тьми, Браття-опришки. Пишуть: не знав. Пишуть: продав. Пишуть: заспався. Недослужив. Недопропив. В цьому біда вся? Мати моя, Мати твоя, Кожного мати Сина родила – Не холуя – Можна й згадати. Легко, як два Множить на два, – З ранку до […]...
- Герасим’юк Василь – Він і нині скрипаль Він і нині скрипаль, Хоч висихає мозок у кістках, Коли стрічає писану, пожеристу, Особливо барванину, яка жалить кожного, Бо найперша прокинулась і виповзла з нори, А до тої ночі, коли зацвіте папороть, Ще далеко. Тонко, тонко на скрипці… Ми не хотіли більше випробувань – Ми опорядили його туди, Куди й кінь не ірже – Сам […]...
- Герасим’юк Василь – Бурелім на Провідну неділю 1989-го Вітри звіялись високо на горі – Клин косарів обвівали. Вітер з долу вирвав кілька голосів І приніс на мій схил гори, життя. Я не впізнав ті голоси, Тим більше не міг докупи зв’язати, Я лише обхопив руками бука, Вирваного з корінням, Бо не знав: чому шукаю Єдиний, може, найтихіший голос, Адже його міг понести інший […]...
- Василь Стус – Рятуючись од сумнівів Рятуючись од сумнівів, Б’ю телеграму собі самому: Вчасколивесьрадянськийнарод Івсепрогресивнелюдствоготуєть Сягіднозустрітичерговийз’іздкпрс, Бажаю тобі великих успіхів, Щиро заздрю, що ось уже тридцять років Ти живеш у найщасливішій у світі країні. Але й після цього досада не минає. Тоді я примушую себе пригадати, Що міжнародна обстановка Сьогодні складна як ніколи І заспокоююсь....
- Герасим’юк Василь – Літавиця стоїть на воді Літавиця стоїть на воді. Там, де стала, там – плесо, Щоби кола пішли золоті, Де лице її щезло. Йдуть на берег з води – По лісах І по хмарах – верхами. Вже загтрали у зір на губах Згубних духів перстами. Діво, кола ідуть золоті – Не знайду собі місця. Знаєш тільки ти на воді Місце […]...
- Герасим’юк Василь – першого зову вівчаря Першого зову вівчаря І не тільки тому Що над ним сіяла зоря Двадцять століть тому Що був першим кому благу Ангел вість передав А тому що ягня пастуху Бог на руки подав На зорі йорданського дня Розповийся глуха Душе Бо задушить ягня Що було без гріха...
- Герасим’юк Василь – Перше послання дмитра з Кутів до галичан Не знаю, чому ви завжди боялися Божевільних і привидів. Може, тому, що божевільний забагато Розказував, Знаючи про вас те, що самі не знали чи не Хотіли, А привид перестрівав глупої ночі У найнесподіванішому місці. За своє життя я відучив вас Боятися божевільних, А тепер помираю і в скорім часі Відучу боятися привидів. Страх ваш я […]...
- Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
- Герасим’юк Василь – Останніх років київське кіно Останніх років київське кіно В малому залі дня зими пройшло. Згадалось: від людини до предмета – Про всіх, про все. Ти бачив: не дано Тобі (про це вже сказано було) “життя сприймати як життя поета”. Ти зрозумів і крок ступив назад, Замкнувши зал зими, і навзагал Понуро ті сеанси передумав. Ти обминув собор і снігопад, […]...
- Василь Симоненко – Русь I З глибин віків і гордо, й величаво Встає легендами овіяне ім’я. Минуле – сон, але сліпа змія Не отруїла доблесті і слави. То ж не орда завзята і кривава Нежданно появилася в степах, Щоб у сплюндрованих і спалених містах Шуміли оргії і варварські забави. То встала Русь в кольчузі і шоломі, Щоб їй стихія […]...
- Весняний вечір. Молоді тумани… – Стус Василь Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів. – Я так тебе любила, мій коханий. – Пробач мене – я так тебе любив. І срібляться озерами долини, Шовковий шепт пригашених калюж, Мені ти все життя, немов дружина, Мені ти все життя, неначе муж. – А пам’ятаєш? – добре пам’ятаю. – А не забув? Чи не […]...
- Василь Симоненко – “Ми думаєм про вас… “ Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі, В морозні ранки, і вечірній час, І в свята гомінки, і в дні робочі Ми думаємо, правнуки, про вас. Ми думаєм про вас – і тому наші руки Не в’януть біля плуга і станка, Тому серця у нас не витончена мука, А радість голосиста і дзвінка. Ні, […]...
- Струтинський Василь – Хочу я на трактор (Збірка) 1992 рік, видавництво “Чернігів” НАШ БЕРЕЖОК Люблю наш бережок, Коли на нім сніжок, Коли ручай співає Чи квітне моріжок. Люблю в осінню мить, Коли багрець горить І рідний бережок Під жовтим листям спить. СИНИЧКА Ще мороз та іній на гілках, Не вернувся з півдня жоден птах, А синичка ранню і ясну Піснею пробуджує весну. – […]...
- Василь Стус – Марко Безсмертний Напередодні всенародного свята Покинувши могилу, Марко виграбався на світ, Розрівняв землю, Щоб ніхто не помітив утечі, Зайшов до найближчого райкому партії, Вбрався в службовий одяг (йому попалися червоні сап’янці, Сині шаровари з червоним поясом І сорочка з вишиваною манішкою На всі груди). Треба було чимось прикрити Свою голомозу голову, Але не було нічого підхожого, Довелося […]...
- Герасим’юк Василь – Нічні дзвони Володимирського 1 А дух поблизу ще витає, Душа поміж людьми блукає: Вже дому іншого шука. Вона безсмертна – кожен знає, Бо в неї виходу немає, Коли заблукана така. А вже покликано до столу, До гурту давнього помолу. Згадай, кохана: в домі цім Ти стріла дівчину на святі. А де сиділи винуваті За долю, кинуту в цей […]...
- Герасим’юк Василь – Коса Я сказав собі так: “Ти не зодчий цих стін. Ти народжений жінкою в муках, ти син Нерозумний, що падав і падав”. І було мені так: ранок, вечір – одне. Ті забули мене, що любили мене. Я упав. Я зламався. Я зрадив. Не провал, не обвал, не сповзання, не зсув… Я прозріння й не знав. Я […]...
- Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
- Андієвська Емма – Намір В краплину ліг, як в мандрівну труну, Що – відсвіти, – світ видовжень, – азалій, І – двері – в позолоті на камзолі, Куди – ще предки – золоте руно, Що в повню на поверхню вирина, Засвічуючи – в лунках тиші – зела, – Їх повсякденна галасливість з’їла, Лиш сховок – існування корінець, Що залишився […]...
- Хуха-Моховинка (скорочено) – Королів-Старий Василь Хуха народилася останньою, влітку. Всі її дуже любили й жаліли, особливо за добру й щиру вдачу, слухняність та працьовитість. Звали її Моховинка. Взагалі Хухи бувають різними, в залежності від того, де живуть: лісовими, печерницями, очеретянками, бур’янками, степовичками, байрачними, левадними. Тільки немає болотянок, бо Хухи, як котики, не люблять вогкого. Коли ж доводиться Хухам переселятися, вони […]...
- Катерина Кочетова – Знав би ти, що всі вірші про тебе Знав би ти, що всі вірші про тебе, Знав би, як я згадую ті дні, Як вдивляюсь кожен вечір в небо, А в очах лиш відблиски сумні. Знав би, як утратив барви світ, Коли мить прийшла обійм прощання. Розцвіте, мов яблуневий цвіт, У серцях омріяне кохання. Знав би, як у снах мене тривожиш І стираєш […]...
- Герасим’юк Василь – Любив я дику грушу на Брусному Борисові Бунчуку Любив я дику грушу на Брусному, Одну й побиту, на верху самому. Вона не заховалася від грому, Бо не могла сховатись. От і все. Мене ховала від дощу, додому Давала грушку і гірку оскому Залишила. Тепер на світі тому Цвіте, але грушки мені несе....
- Любов – Симоненко Василь Дзвенять німою тугою ліси, Коли їх ніч тремтлива обнімає І від очей у ревності ховає Принади їх первісної краси. Бринять живою радістю ліси, Як ранок спалахне на небокраї, Як сонце огняне завісу піднімає Із їх первісної і чистої краси. Мені здається, – може, я не знаю, – Було і буде так у всі часи: Любов, […]...
- Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, А родиться дочасно, Тому й на свiтi жити звик, Як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, Страждає i богує, Iде вперед, немов назад, Як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: Невже твiй син – то тiльки злий, А добрий – то калiка? А все немудре. доживу […]...
- Василь Симоненко – Закохана Ось на тому й ущухла злива, Розійшлися з під’їзду всі. Ти брела по струмках, щаслива В загадковій своїй красі. Били блискавки ще тривогу, Розтинаючи небосхил, – І веселка тобі під ноги Опустилась, чудна, без сил. Довго вітер уперто віяв, Але чомусь і він тепер, Зазирнувши тобі під вії У волоссі твоєму вмер. Через вулиці нахололі […]...
Твір відгук про книгу.