Герасим’юк Василь – Пізні вогнища
Їх запалюють аж тоді,
Коли і найбільші верхи
Від учора – під снігом.
Вони горять повільно,
Високо здіймаючи свій дим,
Бо пахне так,
Ніби щойно обтесана деревина,
І в ньому вільно літає
Важка свіжа кора,
Мокра і темна.
І тільки стара дерев’яна церква,
Позаторік покрита сірою бляхою,
Повністю розчиняється в ньому,
Залишаючи від себе
Тільки замкнені двері
І старий цвинтар.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, Перетрушуємо в долонях попіл, Розтираємо витухлі геть вуглини: А що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, Але жар ніби жевріє. Ось він! задумано каже друг, Очі його туманіють страхом. Бачу, відказую скорбно другові, Придивляючись до нічних світлячків. Сидимо біля погаслого вогнища – Століття, друге, […]...
- Герасим’юк Василь – Восени, наприкінці 40-х І в церкві недобре, навіть на сповіді (випитує піп: “Кого вбив?”, пастир). І в тебе недобре, навіть тоді, Коли залишаємося удвох. Не можу тебе обняти, Бо страшно скрізь і страшно, Стоячи на такій землі, Цілувати тебе. Добре тільки у стайні, Коли доїш корову, А я даю сіна вівцям і ягнятам І довго дивлюся в їхні […]...
- Герасим’юк Василь – В якім одінні ти зійшла на кручу? В якім одінні ти зійшла на кручу? Я бачу тільки музику в імлі. Я чую тільки тишу неминучу, Заховану, як церква у золі. Звучати мусять ці горби, співати! – Ця пустка сива, ці горби святі, – Хоча б душі останньої заради В її потворній, чистій наготі....
- Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
- Василь Стус – Отак живу: як мавпа серед мавп Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом прогрішним із тавром зажури Все б’юся об тверді камінні мури, Як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, У них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, Бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука – Сліпорожденним розумом збагнуть: […]...
- Христина Головко – Навшпиньки підкрадається зима Навшпиньки підкрадається зима І стукає в мої ворота Мої думки а їх – катма Сідають ввічливо – навпроти Ми п’ємо час із ситця тканий І перечитуєм листи – Моя душа порти гаваней Де втоптані твої сліди Нашіптує зима минуле Гортає пам’ять як альбом Вже давно стара й сутула Покрита спогадів рядном Мої слова вітри без […]...
- Герасим’юк Василь – Стара гуцулка закурила Стара гуцулка закурила, І люлька файка задиміла, Липневий дощ упав, І трави, що до ранку впали, З дощем запахли-застогнали… П’янка петрівка трав! В легкім, блідім димку безпечнім Копиці скидав я над вечір. Сіна мої, сіна!.. Бесаги їй завдав на плечі І в довгім погляді старечім Розвіявсь, як мана....
- Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
- Герасим’юк Василь – Удосвіта – вірші Удосвіта – вірші. Слова молоді, Хоча й непривітні. І ти прошепочеш отак, як тоді: В сімнадцять, у квітні. І знову запахнуть, і знов зазвучать Твої розповиті. Кому ще потрібна така благодать У сивім столітті? Немов не набридла ця пісня стара В старому сторіччі, Коли настає благодатна пора І душі калічить....
- Герасим’юк Василь – Село Красноїлів Село Красноїлів – Дідушкова Річка. А назва ця дуже стара. Який там Іванко? Яка там Марічка? І хто там за кого вмира? Вбив довбуш дідушка Й за душу дідушка Служби у церквах заповів, Бо він на всі гори, На всі Чорногори Одного дідушка убив. Мовчить там смерека, Тремтить там трепета. Іван без Марічки умре. Дідушкова […]...
- Василь Стус – Чоловік підійшов до меморіуму Чоловік підійшов до меморіуму І прочитав на ньому власне ім’я: Вічна слава героям, Що полягли за незалежність Вітчизни. Йому приемно й боляче. Під однією сорочкою Колима і Ташкент. Та мешканці міста зігнорували його: Хто повірить цій байці? Якщо ти й живий – тим гірше для тебе: Вшановуєм тільки мертвих. Весь клопіт скінчився, коли видали довідку: […]...
- Герасим’юк Василь – дванадцять сивих суддів сидять Дванадцять сивих суддів сидять У сутінках під стіною, А я ховаю очі, як тать. Що стало, старці, зі мною? Чому ви тут? Ви ж приходите в час Найпершої тільки купелі, І більше до скону не чути вас, І ваші суди невеселі. Хто душу, мов немовля, розповив? Тремтить, нага, над водою. Її вже мили для ваших […]...
- Герасим’юк Василь – довбуш Чомусь рішили: суці, значить – суче. І склали пісню – душу відвели. А вже мені від того, Орфенюче, Побільшало і слави, і хвали. Хтось вип’є, заспіває і заплаче Над тим, як через Кути на Космач Мене вела не слава, Баюраче… Але кого Тепер Зупинить плач? І доспівають… “Вмер він через суку”, Слова креснуть, немов топірці […]...
- Зелений дубочок на яр похилився (народна пісня) Зелений дубочок на яр похилився. Молодий козаче, чого зажурився? Молодий козаче, чого зажурився? Чи воли пристали, чи з дороги збився? Воли не пристали, з дороги не збився. Того зажурився – без долі вродився. Ой піду я в поле шукать собі долю. Не знайшов я долі, знайшов риболовців. Ой ви, риболовці, ви гарнії хлопці, Знайдійть мені […]...
- Василь Стус – У тридцять лiт ти тiльки народився У тридцять лiт ти тiльки народився, Аби збагнути: мертвий ти єси У мертвiм свiтi. I нема нiкого Окруж. Ти тiльки сам. I – мрець єси. Хiба що так: недозволенний простiр Живого духу кличе самосмерть Подобою життя. Це – на початку. А далi вже – й убiйництвом. Проте Природа розправляється простiше. Бо плоть твоя сплюндрована до […]...
- Герасим’юк Василь – Він прибіжить Мирославові Небелюкові Він прибіжить. Він буде коло хати На чомусь грати, чимось цоркотати. І ти всміхнешся, вискочиш надвір: – Здоров, музико! Чий ти будеш, хлопче? А він мовчить – вій грає, вій цоркоче – Цей перкалаб малий притік із гір. І ти стоїш. А що робити маєш? Все забуваєш. Сльози витираєш. І просиш: грай чи […]...
- Герасим’юк Василь – Перший сніг Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Йде сніг – немов під гору йде – Ледь дише, хоч безплотний, І палець на уста кладе, Як знак мерця холодний. О ні, то […]...
- Василь Герасим’юк – Вишнева хмара вигнула столицю Вишнева хмара вигнула столицю. Із пам’яті виймаю блискавицю, яка в сосну влетіла край шосе. Поблизу коні впали на коліна. Тепер мені сліпуча та хвилина допомагає видихнути: “Все”. Проводиш пальцем по моїм обличчю і стежку залишаєш. І позичу сірка в очей – нема на них Сірка. А є рука пташиної подоби. Прикушена в її срібернім дзьобі, […]...
- Герасим’юк Василь – На зорях твоє ворожіння? На зорях твоє ворожіння? На зорях ворожу. Різдвяна вела вівчарів. Привела різьбярів. Я знаю цю древню різьбу. Так різьбити не можу. Я більше но можу. Я сам собі наворожив. А ти підведись до схід сонця, Живою водою Обмивши лице, В купині закопай пуделце. А в ньому твій волос І сіль твого тіла, Тобою Одібрані в […]...
- Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
- Герасим’юк Василь – досвітні душі Ще б кілька слів, хоча би зо два, І все – на місці, все – як слід. Лежить у голові, як лодва, Стара, сліпа залежність від… Та що перелік і для кого? Спочатку хоч собі втовкмач, Що не в старого й не в сліпого Питать за кожну із невдач. В дні золоті і в ночі […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
- Євген Маланюк – Ave Caesar, співучий серпне Ave Caesar, співучий серпне, Августійший владарю літ! Солодощ пізніх овочів терпне, Сяйво твоє все більш нестерпне Для майже осліпленої землі. Ave Caesar, ще день твій сяє В колонаді гаїв, на форумі нив, Рим твій бездонна блакить просякає, Він в ній розчиняється і заникає, І видивом легким вливається в спів. Ave Caesar, застиг на троні, Ти […]...
- Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
- Тарас Шевченко – По улиці вітер віє По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає Під дзвіницю, сердешная, Руки простягати До тих самих, до багатих, Що сина в солдати Позаторік заголили. А думала жити… Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось. Виблагала Тую копійчину… Та пречистій поставила Свічечку за сина....
- Герасим’юк Василь – Ранкова пастораль Розвиднювалось. Ми пішли косити За грунь. А нам навстріч несли трембіти Чоловіки з присілка – хтось помер. Була ще тиша. Та ранкова тиша, Коли трава сама себе колише, Бо вітер спить іще у тьмі дерев. Чи мервою притрушене, чи сиве Поганське передсвітло млисті гриви Лісів наскельних на старих верхах Вичісувало леготом, думками, Тому тінь птаха, […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” Характеристика Історія написання поезії. Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух – це і змусило написати В. Симоненка вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” Ця поезія належить його збірці “Земне тяжіння”. Завдання кожної особистості, кожної людини – дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. […]...
- Василь Стус – Чого ти ждеш? Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, А най і стрінеш – віри не доймеш? Тамтого світу закуток глухий, А в ньому жінка, здумана зігзиця, Шепоче спрагло: боже, най святиться, О най святиться край проклятий мій. Ще видиться: чужий далекий край І серед степу, де […]...
- Аліна Міщук – Моє кохання Моє кохання не живе в віршах, Його не знайдеш, поки не відчуєш, Воно ж живе не в випитім вині на брудершафт, Воно – у серці, ти його малюєш! Моє кохання не літає в небесах, Воно літає там, де ще ніхто не був, Воно переплітається у полюсах Та стрімко музику несе, щоб ти почув. Моє кохання […]...
- Герасим’юк Василь – Молодий ліс Він виріс на місці пралісу – На довгому повоєнному зрубі. Він заскочив аж на толоку, Де пасли тоді маржину, І завмер біля перших обійсть. Але ж ні! Тільки на толоці Він стоїть, як ліс, А в зрубі завше хитається, Ніби танцює На тонкій весільній підлозі 50-х, І з тих пір не може спинитися, Наче, спинившись, […]...
- Василь Симоненко – “Ой майнули білі коні… “ Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви, Тільки курява лягає на зелені ниви. Пронеслись, прогупотіли, врізалися в небо, Впала з воза моя мрія – пішки йде до тебе. Знаю: дійде, не охляне, в полі не зачахне – Світ твоїми, моя люба, кучерями пахне! Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію Прийде чистою до тебе […]...
- Василь Стус – дума Сковороди Блакитний світ – як блекота, Блакитний світ – звечірнів. З тобою ж – тільки той і та, І тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми – Вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, Сами себе кують. А все те – хто ти, що ти сам, А все те – […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинні забави Покійник лежить у хаті, А в темних сінях Я повис на гаку І кричу: “Я вишу!” І крізь регіт і вівкання Мене запитують: “На кому висиш?” Назвати мушу дівоче ім’я, І мені пересихає в горлі, Бо я ледь чутно Називаю тебе. Мене може зняти тільки поцілунок, А ти не зможеш не поцілувати, Бо вимажуть лице […]...
- Діденко Василь – Берізка (Збірка) 1975 рік, видавництво “Веселка” КОЛИ ТЕПЛО ВЕРТАЄТЬСЯ Тієї, що у березні, Нема на річці криженьки. Кульбабки жовті в березі Росою миють ніженьки. Весна дзвенить, весна гуля, Вкриває листям пагілля. Весна зими не слухає, Погожим вітром дмухає. Метелик – наче квіточка. Він – ранній вісник літечка. Нехай йому літається, Коли тепло вертається. ШКОЛЯРОЧКА Первовесни блакить Співа […]...
- Герасим’юк Василь – … І заклинання мольфарів … І заклинання мольфарів Промовив бахур. І знову не почули слів, Хто ждав метафор. Лиш забрязчала тьма оков, І знову – галас, Щоб тільки з кров’ю лиш любов Заримувалась. Відходить та – з його отав… І побратими. “Господь із нею, – прошептав. – Господь із ними”. І тільки мати ледь жива На всі Карпати. Де […]...
- Богдан Ступка. Вірш Ліни Костенко “Крила” Богдан Ступка. Вірш Ліни Костенко “Крила” А й правда, крилатим грунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” АНАЛІЗ Аналіз вірша В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?”: тема, ідея, основна думка, художні засоби, ідейно-художній аналіз. Тема твору: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи. Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити. Основна думка: людина – велике створення на землі, вмій з гордістю […]...
- Сини (дуже стисло/скорочено) – Стефаник Василь Старий Максим працює на полі та лає все навкруги: коняку, що ледве рухається, жайворонка, щоб він не співав. Все дратує його. Випивши горілки та з’ївши хліба, він знову починає сердито вигукувати. А потім у розпуці скрикує, що сини вже ніколи не повернуться до нього, він втратив їх. Навіть Божа Матір не принесла такої жертви, бо […]...
- Павло Мовчан – “З нікуди в нікуди ніщо у нічого… “ З нікуди в нікуди ніщо у нічого Тече, заникає, зника за порогом Чотири стіни, сторін світу чотири – Не визначить меж усесвітнього ширу. З усього поздмухано ймення, як порох: Лише оболонки зринають угору. А тут, на землі, позлипались безликі Дерева, пташки, ручаї без’язикі; І треба усе, розщепивши, обмежить І винести слово з німої пожежі – […]...
- Герасим’юк Василь – Балада Прокажені, брате. Колокільця Знов озвались… Застеляй столи. На тобі нема живого місця. Застеляй столи – ми вже прийшли. І тебе ніхто не буде чути, І себе не буде, Бо в один Келих ми насипали отрути. Вибирай. Хто добрий на почин? Ти шепочеш: “Господа побіймось… “ Та береш найпершим І – до дна. Не боїшся тільки […]...
Вірші про вікна морозні.
« Редиф