Герасим’юк Василь – Пізні вогнища



Їх запалюють аж тоді,
Коли і найбільші верхи
Від учора – під снігом.
Вони горять повільно,
Високо здіймаючи свій дим,
Бо пахне так,
Ніби щойно обтесана деревина,
І в ньому вільно літає
Важка свіжа кора,
Мокра і темна.
І тільки стара дерев’яна церква,
Позаторік покрита сірою бляхою,
Повністю розчиняється в ньому,
Залишаючи від себе
Тільки замкнені двері
І старий цвинтар.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вірші про вікна морозні.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Пізні вогнища