Герасим’юк Василь – В тонких і темних

Related posts:

1. Василь Стус – даруйте радощі мої Даруйте радощі мої І клопоти мої – Нещастя й радощі мої – Весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, Просвітле – аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, Блажен, хто зна – любить. О, кара земле, окрай гри, Бери мене, бери, Спасибі, що вгорі кипить Сонце – угорі! Спасибі, що росте трава І що душа жива, […]...
2. Герасим’юк Василь – Є стіни, стеля Є стіни, стеля. Вже заходь до хати. Нема підлоги – Вигадать не зміг. А на стіні Припала божа мати До ніг месії. До пробитих ніг. Не на стіні, А на землі, під нами, Притрушеній отавою, Сирій, Проступлять Губ твоїх криваві плями. Шепочеш: “Боже мій!..” – Як: “Сину мій!..” Зоря слов’янська, Сиві склавши крила, Як із […]...
3. Василь Симоненко – Русь I З глибин віків і гордо, й величаво Встає легендами овіяне ім’я. Минуле – сон, але сліпа змія Не отруїла доблесті і слави. То ж не орда завзята і кривава Нежданно появилася в степах, Щоб у сплюндрованих і спалених містах Шуміли оргії і варварські забави. То встала Русь в кольчузі і шоломі, Щоб їй стихія […]...
4. Василь Стус – Вік би не бачити й не чуть Вік би не бачити й не чуть Про тебе, скрипко чорна, А вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, Неначе кров із горла, І пахнуть рутою, котра Уже напівзабута, І пахнуть м’ятою. добра Сам Бог мені прелютий Був зичив, даючи цей хист Проклятий – віршувати На власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася […]...
5. Герасим’юк Василь – Ця осінь, Боже, також золота Ця осінь, Боже, також золота. Світає. Вечоріє. Крик навколо. Припухлі розтулила ти уста. І день іде, і ніч іде, і голо… Земля ця Восени вві сні Чомусь Лякає тихим леготом, як лезом. Боюся ранку й вечора. Боюсь Апостольського дня. Вже краще безум....
6. Герасим’юк Василь – Тремтіли коні на стерні Тремтіли коні на стерні, В тумані сивім. У старовинному вбранні Ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, Ховала небо. Із двох ущелин два вужі Повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим Лягла на мох іскриста сіль З небесних тріщин. Летіла глиця золота На лоно голе… Сліпе іржання доліта І серце […]...
7. Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця Ми закопувались доти, Доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева І стали над нами. А потім прийшли пси І вили над нами. А потім принесли дівчину І в неї була одна рука. І ми зимували так, Як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос Воскрес!”, Наша однорука весно. Нарешті ми втекли, […]...
8. Василь Стус – Напередодні свята Напередодні свята, Коли люди метнулися по крамницях, Виносячи звідти шпроти, смажену рибу, Шинку і горілку з перцем, Якийсь дивак, обутий в модні черевики (такі тиждень тому були викинули В універмазі “Україна” – двадцять два П’ятдесят з навантаженням – дитячі штанці Вісімнадцятого розміру), облився чортівнею І підпалив себе. О, він горів, як порося, смажене примусом,- Налетів […]...
9. Дніпро – Василашко Василь Антів древніх – вена, Ордам – глиб шалена. “Шлях з варяг у греки”, Січі – кінь баский… Мріяв наш Славутич, Ніжний і гримучий, Таврію обняти, Оживить піски. Став дніпро морями, Красить піч вогнями: З неба глянь – наземний, Свій Чумацький Шлях! Не реве, не стогне, Ріг достатку повнить; Де канали – повінь Золота в полях. […]...
10. Герасим’юк Василь – Вони ще діти А Марічку габи взєли, Поглинула річка… Вони ще діти в білих рантушках, У плесі темнім, дебрі темній граються, А вже габа з ягням у бурунах За тою МарічкОю ходять назирці. Вона вже знає співанку сумну, Вона про себе знає вже співаночку. У річку каламутну і страшну Вона в тій пісні падає, Іваночку. Це сон, в […]...
11. Герасим’юк Василь – Люблю мамин почерк Люблю мамин почерк. Слова її переловім. Їх можна читати, шептати і не відпускати. Не жить мені більше, у світі не жить молодім, Та нинішню радість не зможе ніхто відібрати. Відчую розхристану днину – як материн спів. Відчую відчахнуту гілку – заниє, як слово. Відчую осквернену душу – з таких вона слів, Що пахнуть отавами пізніми […]...
12. Герасим’юк Василь – Старовинні забави Покійник лежить у хаті, А в темних сінях Я повис на гаку І кричу: “Я вишу!” І крізь регіт і вівкання Мене запитують: “На кому висиш?” Назвати мушу дівоче ім’я, І мені пересихає в горлі, Бо я ледь чутно Називаю тебе. Мене може зняти тільки поцілунок, А ти не зможеш не поцілувати, Бо вимажуть лице […]...
13. Герасим’юк Василь – Приснилися вірші 81-го Любові Голоті Приснилися вірші 81-го. Згадалася кожна пора того року так, Як жодна інша. Згадалися тижні і дні віршів і рядків. Та забулися навіть місяці, Коли не було поезії. Можна не забути себе у вітрі часу, Але не так! – збагнув я враз, Змокнувши під сьогорічним дощем І ховаючись під маленькою черешнею, Коли вдихнув раптом […]...
14. Герасим’юк Василь – Братові Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, мій […]...
15. За літописом Самовидця – Стус Василь Украдене сонце зизить схарапудженим оком, Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Стенаються в герці скажені сини України, Той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни Вже мати не встане – розкинула руки […]...
16. Герасим’юк Василь – Прийшли вночі Ігореві Римаруку Прийшли вночі. “Твій, діду, син умер. Потрафив у скалу – лежить в потоці. Не міг тікати. Спершу кинув гвер”. Старий не відповів: “Заходьте, хлопці… ” – Він їх не знав, а може, не впізнав. Але ввійшли у хату, бо намокли В потоці тому. Сіли і замовкли. “Ви з Космача чи з Брустур?” – […]...
17. Василь Стус – Марко Безсмертний Напередодні всенародного свята Покинувши могилу, Марко виграбався на світ, Розрівняв землю, Щоб ніхто не помітив утечі, Зайшов до найближчого райкому партії, Вбрався в службовий одяг (йому попалися червоні сап’янці, Сині шаровари з червоним поясом І сорочка з вишиваною манішкою На всі груди). Треба було чимось прикрити Свою голомозу голову, Але не було нічого підхожого, Довелося […]...
18. Герасим’юк Василь – Я не знаю того, хто привів На ворізках колиска під Самою стелею – так дід Ладнав, сам прив’язав на сволок. За шнур колиску колисав Вояк, поранений лежав На лаві, ще не легінь – отрок. На Петра з лісу принесли, Криваві зняли постоли У пісні: Най жию – най гину. Він вижив, більше не співав, Стогнав, дитину колисав, Бо добрі газди роблять […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Барвінкова щирість Кохай мене звичайно й просто, Так, як кохають всі дівчата. Коли проходиш білим мостом, Зоря в твоє волосся вп’ята. Так палко вміють цілувати Лиш ті, що перший раз цілують. В тремтінні слів твоїх крилатих Я барвінкову щирість чую. 9 квітня 1935...
20. Василь Стус – Один лиш час і має совість Один лиш час і має совість: Тече й тече, немов дніпро. Не знаю, зло це чи добро – Та загадкова невідомість Вже й закінчитися спішить. I те – померти ачи жить – Однаковісінько, їй богу ж Однаково. Чи ти чи ні, А помремо на чужині, Шукавши отчого порогу....
21. Василь Герасим’юк – Пси Юрія Змієборця ПСИ ЮРІЯ ЗМІЄБОРЦЯ Ми закопувались доти, доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева і стали над нами. А потім прийшли пси і вили над нами. А потім принесли дівчину і в неї була одна рука. І ми зимували так, як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: \”Христос воскрес!\”, наша однорука весно. […]...
22. Твір на тему: Ой весна, весна, днем красна Коли ми вивчаємо різні українські обряди до різних свят, вражає їх велика кількість, розмаїття й насиченість різними дійствами. Наприклад, весняні свята стосувалися найперше птахів, котрі першими поверталися з вирію. Далі відомі обряди, пов’язані із закликанням весни (22 березня). Про цей день існує багато цікавих легенд та переказів. Першими прилітають у рідні краї жайворонки. Цих благовісників […]...
23. Ой ти, ниво моя, ниво – Історичні пісні ОЙ ТИ, НИВО МОЯ, НИВО Ой ти, ниво моя, ниво, Ниво золота Що за тебе, моя ниво, Билась голота. Не раз тебе, моя ниво, Топтала орда, Не раз тебе, моя ниво, Кляла біднота. Не раз, було, над тобою Крукали круки, Не раз рвали твоє тіло Вовки-хижаки. Зійшло сонце із-за хмари, Вітри заревли, Від панського своєволля […]...
24. Вірш Миколи Руденка – За вікном голоси, голоси За вікном голоси, голоси – То весілля вже третій день. І, здається, на всі часи Сміху вистачить та пісень. Грає скрипка та бубон б’є. Хтось запрігся в старенький віз. Давній звичай велить своє: Батька й матір народ повіз… І чомусь до моїх грудей Підпливає нежданий сум: Мені шкода оцих людей, Їхніх радощів, їхніх дум. Ніби […]...
25. Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
26. Мозолевський Борис – Портрет в червоному Я люблю тебе в червонім. Срібні чайки понад морем. Я люблю тебе в червонім! – Божевільний злет брови. У безобрійних зіницях Пролітають дикі коні, Пролітають над світами, Не торкаючись трави. Я люблю тебе до скону! – Не вбивай мене червоним. Утопи мене навіки В зливі чорної коси. Над безмежними світами Пролітають дикі коні, І черлене […]...
27. Герасим’юк Василь – Старовинне світло З полонини Кознєски і ні з якої другої Вся Чорногора мені – як розповита… З кожної полонинки, З кожного верха Бачу на полонині Кознєсці двох. Стаю на скелю, За яку зайшло сонце, – Бачу першого. Це володар Кознєски, Великий газда Повх. Він дивиться на свої отари – Дивиться на дочку свою одиначку. Стаю на скелю, […]...
28. Герасим’юк Василь – довбуш Чомусь рішили: суці, значить – суче. І склали пісню – душу відвели. А вже мені від того, Орфенюче, Побільшало і слави, і хвали. Хтось вип’є, заспіває і заплаче Над тим, як через Кути на Космач Мене вела не слава, Баюраче… Але кого Тепер Зупинить плач? І доспівають… “Вмер він через суку”, Слова креснуть, немов топірці […]...
29. Богдан Лепкий – На Голгофу Голгофа, хрест, Страшні, криваві сни… Товпа реве: “Розпни! Розпни! Розпни!” І розп’яли… На голові вінок, По краплі кров Спливає у струмок. Товпа реве: “Коли ти Бог єси, То злізь з хреста І сам себе спаси! Якщо не Бог, А лиш юдейський цар, То військами На ворогів удар! А ти мовчиш, Здригаєшся, мов трус,- Га! Ти […]...
30. Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
31. Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
32. Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, Перетрушуємо в долонях попіл, Розтираємо витухлі геть вуглини: А що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, Але жар ніби жевріє. Ось він! задумано каже друг, Очі його туманіють страхом. Бачу, відказую скорбно другові, Придивляючись до нічних світлячків. Сидимо біля погаслого вогнища – Століття, друге, […]...
33. Герасим’юк Василь – Зброя не довела до порога Зброя не довела до порога – Тільки до грушки. Нікого нема, і несила До хати зайти своєї – Ніби там дитина нехрещена… А дитя – на руках! Виділи темнооку із дитиною – Ходить жінка верхами Із немовлям на руках, Бо ніхто вже на нічліг не пускає… Грушку стиснути, Втиснутися в неї, Щоб не уздрів брат […]...
34. Василь Герасим’юк – Братові БРАТОВІ Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, […]...
35. Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти Важко прокинутись і піти В ранок похмурий. “де мій коханий?” – питала ти Сторожа мурів. Вічна сторожа, звісно, не спить. Погляд відводить. Мовчки відводить погляд століть. Гордо відходить. Важко далі в чорному йти Тілі і віці. “де мій коханий?” – питала ти Слуг кам’яниці. Слуги не знають, та не мовчать, Древні й затяті. “Ми б […]...
36. Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
37. Герасим’юк Василь – Ранкова пастораль Розвиднювалось. Ми пішли косити За грунь. А нам навстріч несли трембіти Чоловіки з присілка – хтось помер. Була ще тиша. Та ранкова тиша, Коли трава сама себе колише, Бо вітер спить іще у тьмі дерев. Чи мервою притрушене, чи сиве Поганське передсвітло млисті гриви Лісів наскельних на старих верхах Вичісувало леготом, думками, Тому тінь птаха, […]...
38. Василь Герасим’юк – Вишнева хмара вигнула столицю Вишнева хмара вигнула столицю. Із пам’яті виймаю блискавицю, яка в сосну влетіла край шосе. Поблизу коні впали на коліна. Тепер мені сліпуча та хвилина допомагає видихнути: “Все”. Проводиш пальцем по моїм обличчю і стежку залишаєш. І позичу сірка в очей – нема на них Сірка. А є рука пташиної подоби. Прикушена в її срібернім дзьобі, […]...
39. Єлизавета Замана – стільки спогадів Стільки спогадів, коли бродиш рідним містом… Підбори важко цокають вузькими провулками Чіпляючи каміння кричиш (матом) І далі прямуєш рішучими кроками. Чудове місто, з якого мрієш поїхати! До столиці пробитися, щоби всі побачили, Як ти гниєш без батьківської хати… Повернувшись просити, щоб тебе пробачили Ці вулиці, будинки і старі батьки, Від яких ти так хочеш втекти, […]...
40. Не можу я без посмішки Івана – Стус Василь Не можу я без посмішки Івана Оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, А друга десь оббріхують старанно, Склепить очей не можу ні на мить, Він як зоря проміниться з туману, Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. Ні словом не озветься. Ані пари Із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со […]...