Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс

Related posts:

1. Василь Стус – Чоловік підійшов до меморіуму Чоловік підійшов до меморіуму І прочитав на ньому власне ім’я: Вічна слава героям, Що полягли за незалежність Вітчизни. Йому приемно й боляче. Під однією сорочкою Колима і Ташкент. Та мешканці міста зігнорували його: Хто повірить цій байці? Якщо ти й живий – тим гірше для тебе: Вшановуєм тільки мертвих. Весь клопіт скінчився, коли видали довідку: […]...
2. Герасим’юк Василь – Переписую знову чомусь Переписую знову чомусь Куці ролі забутої драми, І повірить, як завше, боюсь В те, чого і не буде між нами, В те, чого на землі не бува… Та на землю до мене зійдеш ти, Щоб забув я жорстокі слова, Їх нічні, поголовні арешти. Так виносить вода дзвонкова З-під каміння пелюстку черешні....
3. Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
4. Герасим’юк Василь – Я не зрубав її, небогу Я не зрубав її, небогу, Я тільки шепотів: “Пади… І перегороди дорогу, Смереко, перегороди. Ми ж молимось одному богу, З одної глини і води. Щоб мали ми й одну дорогу, Дорогу перегороди”....
5. Герасим’юк Василь – Апостоли Спинився. І мить, може, мить постояв на межі. Вони не здригнулись, коли зупинився, Ні після. Вони просто поруч ішли, галілейські мужі. Вони просто близько стояли, Коли він вознісся. А як їхні руки? В ту мить… Обійшлося без рук. Вони й перед тим не питали: пощо йому свідки. Він з ними ішов. Йшов востаннє. Ішов після […]...
6. Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
7. Герасим’юк Василь – Балада Прокажені, брате. Колокільця Знов озвались… Застеляй столи. На тобі нема живого місця. Застеляй столи – ми вже прийшли. І тебе ніхто не буде чути, І себе не буде, Бо в один Келих ми насипали отрути. Вибирай. Хто добрий на почин? Ти шепочеш: “Господа побіймось… “ Та береш найпершим І – до дна. Не боїшся тільки […]...
8. Катерина Кочетова – Знав би ти, що всі вірші про тебе Знав би ти, що всі вірші про тебе, Знав би, як я згадую ті дні, Як вдивляюсь кожен вечір в небо, А в очах лиш відблиски сумні. Знав би, як утратив барви світ, Коли мить прийшла обійм прощання. Розцвіте, мов яблуневий цвіт, У серцях омріяне кохання. Знав би, як у снах мене тривожиш І стираєш […]...
9. Василь Симоненко – Ошукана могила Отут, де сумно опустили віти Стрункі тополі на твердий обліг, В пропахле димом сорок третє літо Він за неправду у бою поліг. Його селянки в землю тут зарили Без почестей, без жалю, без труни… Шумлять тепер навкруг його могили Розкішні придорожні бур’яни. І лиш діди, як сонце похолоне, Розказують повільно, ніби сон, Що бивсь він […]...
10. Герасим’юк Василь – Літавиця стоїть на воді Літавиця стоїть на воді. Там, де стала, там – плесо, Щоби кола пішли золоті, Де лице її щезло. Йдуть на берег з води – По лісах І по хмарах – верхами. Вже загтрали у зір на губах Згубних духів перстами. Діво, кола ідуть золоті – Не знайду собі місця. Знаєш тільки ти на воді Місце […]...
11. Власта Власенко – Я прийду коли місяць стемниться Я прийду коли місяць стемниться, Коли зірка травою стелиться, Не перегини бартку – вломиться.. За мене мій ангел молиться, До мене мій ангел хилиться, Помолиться – не помилиться, Як я стану в тебе під хатою Може мальвою, може мятою І дивитимусь в скло, як в очі.. Ти прокинешся серед ночі – Чорний ворон плете волосся.. […]...
12. Юрій Андрухович – Коло Місто немов сузір’я. Як часто, блукаючи, йшли ми На світло домів, від яких Не лишилося й каменя!.. І хто нам повірить, що йшли ми на світло? Як часто шукали ми гирло, І міст, і причал В опівнічних пустинях дворів, Та хто нам повірить, що річка була тут? Тільки крізь нас переходять міста У непам’ять. Ми […]...
13. Герасим’юк Василь – Злива була у Ворохті давнього дня Злива була у Ворохті давнього дня. Пізні дощі гори товкли і місили. Сивий гуцул просив над трупом коня: “Боже, дай мені сили”. Ті, що і “Чічку”* читали, пиво пили. Ті, що і “Чічку” читали, з дідом тужили. Ті, що знали діда й коня, підійшли: “Боже, дай йому сили”. Дід на землі лежав, когось проклинав. Бог […]...
14. Борис Грінченко – Вона! Вона! Вона! Вона! Я бачу – між кущами Рукав уже з сорочки забілів; Ще мить одна – тремтячими руками Я стан її дівочий обхопив. Ще мить одна – злилися ми устами… Вона прийшла, прийшла уже вона, Найкращий квіт між пишними квітками. Що нам дає багатая весна. Гей, нахили свої ти, вишне, віти! Нехай тепер ніхто, ніхто […]...
15. Герасим’юк Василь – Сувеніри Ти що заробив на сухій різьбі? Те, що заробляв на своїм горбі. Замало тут інкрустацій. Якщо ти розумний – Союз велик – Куди і не хочеш веде язик, Де, окрім країв і націй, Є дуже багато потрібних баз, Там завше чекають тебе якраз – Під маркою “сувеніри”. І хто б там не морщив які лоби, […]...
16. Герасим’юк Василь – Прадід Космач іноді видається мені Древнішим від Києва… А в якому столітті загублене Його заплічне мале село, Де з прадіда Всі з усіма родичі? Прадіда знають, а хто Розкаже про його тата? А той же помер на початку двадцятого віку. Обхопив голову руками І “віддав чортові душу” – Так говорили, бо це сталося На виборах до […]...
17. Герасим’юк Василь – Від першої зневіри злого блуду Від першої зневіри злого блуду Ставав рудим, як глиця восени. Я все це перебув. Я перебуду Ще раз – тільки руку простягни. “Легка твоя рука. Важке волосся”, – Я вишепотів це у чорну мить. Я мав тебе. Мені не довелося Проклясти Бога – ідола створить....
18. Герасим’юк Василь – Ностальгія На єдиному березі його безпросвітної, Старості його заморської Сива ходить вівця… А вовну її першу Повезли в бесагах за море, І другу її вовну В тих бесагах за море повезли, І загубили ті бесаги В тому світі Сто років тому… А в першій бесазі, у першій вовні Він – однорічний – плакав, А в другій […]...
19. Герасим’юк Василь – друге послання дмитра з Кутів до галичан Я прочитав Книгу Мертвих, кажу: Країна мертвих старша від країни живих, Там немає Галичини, Там нема героїв, Дарма ваші герої все забрали з собою. Невже не з вами, а Там Вирішуються питання честі? Виносили ви своїх покійників, Їхніми домовинами Тричі стукали О пороги їхніх домівок – Тричі прощення просили. Чому нині Кладете в труну горілку? […]...
20. Василь Стус – Сьогодні свято Сьогодні свято. Спереду трамвая Вчепили шмат полотна з написом: “Хай живе рідна КПРС!”. На зупинці, обступивши вагон, Один з-перед другого Люди пхаються у двері, А старий чоловік, Геть обвішаний медалями, Лишився в кінці натовпу І лається на чому світ стоїть. Він набрався ще зранку I ледве тримається на ногах....
21. Герасим’юк Василь – дощ на світанку стих Дощ на світанку стих, Але за мить Вія перейшов у вариво огненне. Сполохано ти горнешся до мене, А я тебе не можу захистить… Усе – як у пророцтві. Все. Однак Здалось мені, що це було вже. Наче Я чув цей грім, я це шаленство бачив, Я стан цей знаю: Це не крах, а знак. Хто […]...
22. А ми вже так давно не розмовляли! Пригадуєш ранкові поїзди? Я йшла по рейках, ти – ставав на шпали, Аж цівка теплуватої води Закреслювала небо аж до скроні І мої пальці на твоїм плечі. Вино із пляшки, вже напів-солоне… Пригадуєш, які були дощі? А особливо в час червневих віршів, Коли громи збирались під намет, А з ними і слова, щоразу інші. Наляканий […]...
23. Василь Стус – На Колимі запахло чебрецем На Колимі запахло чебрецем І руто-м’ятою, і кропивою. Кохана сестро, дякую! З любов’ю Паду в про тебе спогади лицем. А й спогади: сліпна коротка мить, І ти в сльозах – обранена об мужа. Квадратний отвір вахти, і байдужа Сторожа. І дрібненький син кричить: “Татусю, до побачення!” А ми Вдивляємося в те, що не екрані Яви […]...
24. Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
25. Герасим’юк Василь – Йде сніг Йде сніг. Я стою у траві, Яку покосить не зуміли. І стебла кругом неживі, Пожовклі і гострі, як стріли. Хто їх за коріння трима В холодній землі, На незримій Тугій тятиві? Крадькома Націлює в серце над ними. І враз відпускає… Та ні, Вони цо летять, Бо зненацька На снігу легкім полотні Схрестились тіспачо в космацькім […]...
26. Герасим’юк Василь – Намисто Суниці на стеблах, Заховані в мох, – Намисто для тебе. Намисто для двох, Бо губи спікає, Холодні, як лід. Стебло протинає Дві жмені ягід. А стебла зв’язати – Кошелик суниць Нанижем у згарди Для звірів і птиць. Намисто безцінне – Таке не купить. Як пацьорку в сіні, Ми губим цю мить, Бо в тебе на […]...
27. Герасим’юк Василь – За нашу днину я тобі віддам За нашу днину я тобі віддам Ці гори, ці черешні між лісами. Вони тремтять, вони цвітуть між нами, Й це може називатися життям У царстві божім. Хай – єдина мить. Один лиш подих. Крок лише єдиний. Неізреченний черешневий іній Над небесами темними тремтить! Сліпу свободу видихнемо! Грім Паде в потоки – вірить тільки водам, Бо […]...
28. Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
29. Герасим’юк Василь – Із вірша Сьогодні тобі в дорозі Зустрілася безіменна полонина, Стан в тумані: Вчуваються колокільця і пахне димом. Ти на мить зупиняєшся, Заплющуєш очі, затуляєш вуха, не дихаєш і… Залишається тільки туман – Та полонина звикла бути химерою. І тому, Коли обминаєш покинутий васаг, Якого ніколи ніхто не зрушив з місця, Ти миттю заповнюєш його Всілякими комедіантами і […]...
30. Герасим’юк Василь – На сіні, що срібліє над кущами На сіні, що срібліє над кущами, Завмерли дві душі в легких тілах. Я знаю, Хто прикидав їх пластами. Нас кличуть, мила, Душі у сінах. Живе, скажи, чи неживе створіння Тут нипає, стискаючи горби? Оце, обдерте глодом озвіріння, Оце проміння пекла полюби. Бо ось надходить мить – І пахне м’ята. Барвінок пахне – Забирає зір. Чужим, […]...
31. Герасим’юк Василь – Останніх років київське кіно Останніх років київське кіно В малому залі дня зими пройшло. Згадалось: від людини до предмета – Про всіх, про все. Ти бачив: не дано Тобі (про це вже сказано було) “життя сприймати як життя поета”. Ти зрозумів і крок ступив назад, Замкнувши зал зими, і навзагал Понуро ті сеанси передумав. Ти обминув собор і снігопад, […]...
32. Герасим’юк Василь – Художник Чому не намалюєш Дарабу останню? – Прошуміла під хатою Черемошем вісімдесятого. Чому не намалюєш Останні праліси? – Ти знав їх. Ти знаєш: Ніколи полотно не буде Вищим від снігу дитинства І голоснішим від нього опівночі, Коли спали покотом на підлозі Люди далекі, Бо ліс повалили І обвішали всю піч, хату всю Мокрими онучами, І говорять […]...
33. Герасим’юк Василь – Змалку вдихнув Змалку вдихнув Те, що вдихнув, Решту – із книжки, Пишуть, що ми – Люди із тьми, Браття-опришки. Пишуть: не знав. Пишуть: продав. Пишуть: заспався. Недослужив. Недопропив. В цьому біда вся? Мати моя, Мати твоя, Кожного мати Сина родила – Не холуя – Можна й згадати. Легко, як два Множить на два, – З ранку до […]...
34. Руданський Степан – Животина “де то, доню, животина Так?..” “Та то, мамо, коло тина Дяк… Все, бувало, грає, грає Та й… Все, бувало, примовляє: “дай!..” Раз підсунув, було, ручку В то… А я кажу: “дай обручку, То… “ А він каже: “На обручку, Дай!” Я пустила його ручку Та й… “...
35. Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти Важко прокинутись і піти В ранок похмурий. “де мій коханий?” – питала ти Сторожа мурів. Вічна сторожа, звісно, не спить. Погляд відводить. Мовчки відводить погляд століть. Гордо відходить. Важко далі в чорному йти Тілі і віці. “де мій коханий?” – питала ти Слуг кам’яниці. Слуги не знають, та не мовчать, Древні й затяті. “Ми б […]...
36. Еллан-Блакитний Василь – Вперед Ні слова про втому! Ні слова про спокій! Хай марші лунають бадьорі й гучні… Хоч ніч облягає, – та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні… Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті, Єднаймо одсталих плечем до плеча! Гей, хто нам посміє шляхи замикати? Горять наші очі, як вістря меча. Ми вийшли давно вже у путь нам […]...
37. Герасим’юк Василь – Тоді ми зникли в лісі Тоді ми зникли в лісі… Кроків шість – І там твій сміх і крок! Слабого світла Пучок з-між віт – ти зблідла. З того літа Він там живе між афин і дощів, Твій сміх. Туди – шість кроків і смерік. Йому не відлунати, не пропасти. Не дався звіру – й вітрові не вкрасти Його. Зайшов […]...
38. Ронсарова строфа Ронсарова строфа – шестирядкова строфа, названа за прізвищем французького поета XVI ст. П. де Ронсара, в якій рядки римуються за схемою: аабввб. Така форма застосована в поемі Г. Чупринки “Лицар-Сам”: Їде Лицар-Сам із бою, а Їде гордий сам собою, а Грішний кинувши вертеп, б В грішний край давно коханий, в Пишноцвітний, злототканий, в В рідну […]...
39. Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
40. Герасим’юк Василь – Прийшли вночі Ігореві Римаруку Прийшли вночі. “Твій, діду, син умер. Потрафив у скалу – лежить в потоці. Не міг тікати. Спершу кинув гвер”. Старий не відповів: “Заходьте, хлопці… ” – Він їх не знав, а може, не впізнав. Але ввійшли у хату, бо намокли В потоці тому. Сіли і замовкли. “Ви з Космача чи з Брустур?” – […]...