Герасим’юк Василь – Зброя не довела до порога
Зброя не довела до порога –
Тільки до грушки.
Нікого нема, і несила
До хати зайти своєї –
Ніби там дитина нехрещена…
А дитя – на руках!
Виділи темнооку із дитиною –
Ходить жінка верхами
Із немовлям на руках,
Бо ніхто вже на нічліг не пускає…
Грушку стиснути,
Втиснутися в неї,
Щоб не уздрів брат при місяці
І пошнурував крадьки далі,
Пішов на мушці до горища –
Перебиратиме там,
Вибиратиме качани кукурудзи,
Шульки золоті,
Ходитиме, гримітиме на поді,
Стеля трястиметься, як груша.
Не стихнуть ті кроки…
Я народився від того гуркоту!
Виколисаний у колисці під стелею,
Доколисуваний до самої стелі,
Губи від страху не міг розтулити,
Аби перекричати
Кроки над головою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – до порога моєї землі До порога моєї землі Поспішай, моя доле строга. Коле осінь золоторога Теплі лапи сумних журавлів. В зачарованій млі на ріллі Розверсталася сива дорога… До порога моєї землі Поспішай, моя доле строга. Віддаю тобі волю свою, Віддаю тобі силу, доле, І думок незасніжене поле, І незлого себе віддаю. 1956...
- Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога Завчасно нас не кличте звідтіля, Куди ведуть усі, усі дороги,- Для нас ще запечатана земля, Повітря ще закручується в горлі, Для захвату легені ще тісні, А стільники дзеркал іще не чорні, І щілини у вікнах – голосні, А краєвиди світлі, неповторні… Та вже дроти за поли нас хапали, Впивалися і терни, і сучки, І вороння […]...
- Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
- Герасим’юк Василь – Є стіни, стеля Є стіни, стеля. Вже заходь до хати. Нема підлоги – Вигадать не зміг. А на стіні Припала божа мати До ніг месії. До пробитих ніг. Не на стіні, А на землі, під нами, Притрушеній отавою, Сирій, Проступлять Губ твоїх криваві плями. Шепочеш: “Боже мій!..” – Як: “Сину мій!..” Зоря слов’янська, Сиві склавши крила, Як із […]...
- Герасим’юк Василь – Кроки на смерековім помості Орестові Новаківському Стережіться, щоб ви не погордували Ні одним із малих сих, бо їх ангели у небі Видять лице Отця мого, що на небі. (Мтв. 18:10) Кроки на смерековім помості. Звуки темні й теплі – як рілля. В сутінках прийшли до мене гості. Не сказали: Хто і звідкіля. Ось один – найстарший – ликом дивен: […]...
- Юрій Іздрик – Є час коли камінь наріжний – зброя Є час коли камінь наріжний – зброя І час коли камінь – тіло і хліб Є час коли світ починають двоє І час коли двох розділяє світ Є час коли небо утримує воду І час коли гине в воді родовід Є час коли світло іде зі сходу І час коли темрява сходить на схід Є […]...
- Герасим’юк Василь – Художник Чому не намалюєш Дарабу останню? – Прошуміла під хатою Черемошем вісімдесятого. Чому не намалюєш Останні праліси? – Ти знав їх. Ти знаєш: Ніколи полотно не буде Вищим від снігу дитинства І голоснішим від нього опівночі, Коли спали покотом на підлозі Люди далекі, Бо ліс повалили І обвішали всю піч, хату всю Мокрими онучами, І говорять […]...
- Красиве й потворне в романі Олеся Гончара “Людина і зброя” “Творчість Олеся Гончара відзначається різко індивідуальним колоритом, він цілком органічний, і його ніколи не плутаєш із іншим. М’яка задушевність, тонке ліричне почуття, ненав’язливий романтичний аромат, на яких лежить печать самобутньої письменницької особистості”, – так сказав Євген Гуцало. І дійсно, ці риси властиві чи не кожному рядку роману “Людина і зброя”. Це перший масштабний антикультівський твір […]...
- Герасим’юк Василь – Стараєшся для них Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі. Вони простять усе, а спотикнешся – ні. Вони такі свої. Вони такі ранимі. І найрідніші в рідній стороні. Ти знаєш їх порив, гірку душевну вроду, Їх золоті лоби, їх золоті чуби… Не вірять, коли ти без племені і роду, І давньої журби, І давньої злоби. Яка метафора […]...
- Семенко Михайль – Ми Чую кроки. Важкі Чую кроки. Тяжкі Чую стони. Он там Чую стони. Не нам Ці зітхання. Любіть Своє, ви його створили Й воно належить вам Чи нам Спокутувати гріх? Це наш сміх. Чуєте наші кроки Кроки молодих ніг? Ми шукаємо собі місця Прудконогі олені І повинні знайти його Там, звідки стони, Де безкровна смерть – […]...
- Герасим’юк Василь – Літавиця стоїть на воді Літавиця стоїть на воді. Там, де стала, там – плесо, Щоби кола пішли золоті, Де лице її щезло. Йдуть на берег з води – По лісах І по хмарах – верхами. Вже загтрали у зір на губах Згубних духів перстами. Діво, кола ідуть золоті – Не знайду собі місця. Знаєш тільки ти на воді Місце […]...
- Василь Стус – Цей біль – як алкоголь агоній Цей біль – як алкоголь агоній, Як вимерзлий до хрусту жаль. Передруковуйте прокльони І переписуйте печаль. Давно забуто, що є – жити, I що є – світ, і що є – ти. У власне тіло увійти Дано лише несамовитим. А ти ще довго сатаній, Ще довго сатаній, допоки Помреш, відчувши власні кроки На сивій голові […]...
- Герасим’юк Василь – Літа душа, немов лоша у зливі Літа душа, немов лоша у зливі… Куди ж тобі, маленьке і дурне! Ніхто не перебув ці смуги сиві, Ніхто й своєї втіхи не збагне. Хоч крапелину золоту побачиш? – Умить розтане на твоїм хребті. А ти все скачеш. Ти і нині скачеш. Тебе пригнали води золоті....
- Герасим’юк Василь – Йде мати і дитя несе Йде мати і дитя несе, Ховається в дорозі. Її під зорями спасе Короткий сон у стозі. Якраз під зорями Різдва Я – стіг сухого сіна. Овеча тепла голова, Повисмикавши зліва Найтонші стебла золоті Дитину гріє, лиже. Я тут поліг. Я – сіна стіг. Зі мною веселіше....
- Василь Стус – Свіча у свічаді К.: Сучасність, 1977. – 120 с. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки “Свіча в свічаді”, виданій 1977 р. за кордоном видавництвом “Сучасність”. До книжки увійшли також вірші із збірки “Зимові дерева”, про які сказано у вироку суду, що вони мають “наклепницький зміст” (зокрема, “Не можу я […]...
- Микола Вінграновський – Уже тоді, оповесні, коли Уже тоді, оповесні, коли Горища пахнуть першим сіном І гарбузи цвітуть між картоплями, Уже тоді прощання полохливе Носив я в серці – ношу кам’яну. Мені вже бачились підбиті горем очі, І повні вуха сліз на вицвілій подушці, І губ краї, опущені в печаль… І ще тоді, оповесні, я думав, Що ти знайдеш себе у дітях […]...
- Роман “Людина і Зброя” Олеся Гончара: автобіографічність твору Олесь Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві “ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності” (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження. Саме тому в романі “Людина і зброя” автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за долю планети Земля. Сам Гончар був прикладом […]...
- Герасим’юк Василь – Восени, наприкінці 40-х І в церкві недобре, навіть на сповіді (випитує піп: “Кого вбив?”, пастир). І в тебе недобре, навіть тоді, Коли залишаємося удвох. Не можу тебе обняти, Бо страшно скрізь і страшно, Стоячи на такій землі, Цілувати тебе. Добре тільки у стайні, Коли доїш корову, А я даю сіна вівцям і ягнятам І довго дивлюся в їхні […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (1 варіант) Леся Українка рано почала займатися літературою. Писала вона завжди українською мовою, любила українські пісні. Як відомо, великий вплив на неї мала і творчість Т. Шевченка. Тому не дивно, що Леся Українка присвятила геніальному Кобзареві вірш, в якому яскраво зображено вплив Шевченка на всю українську літературу та на розвиток української духовності. Леся Українка вважала слово найгострішою […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (3 варіант) Слово – єдина зброя в боротьбі з кривдою і неправдою. Поет, озброєний словом, повинен стати ватажком рідного народу й активно діяти на його користь. Великий Кобзар своїми творами прокладав шлях розвитку нової української літератури, і цим шляхом пішли наступні покоління письменників. Леся Українка народилась через десять років після смерті Шевченка. Творчість Великого Кобзаря будила любов […]...
- Слово Кобзаря – гостра зброя в руках народу (за поезією “На роковини Шевченка”) (2 варіант) Справжня патріотка, Леся Українка у своїх творах прославляє борців, які здатні на будь-які тортури заради щастя народу. Поетичне гасло її – служіння поета народові. Саме таким поетом був Т. Шевченко, оспіваний авторкою у вірші “На роковини Шевченка”. Л. Українка вдячна Кобзареві, що він не спокусився принадами багатства та ситого життя, “обрав свою вбогу ниву”. Із […]...
- Релігійність доби атеїзму: “Сентиментальна історія” Миколи Хвильового, “Людина і зброя” Олеся Гончара Релігійність доби атеїзму: “Сентиментальна історія” Миколи Хвильового, “Людина і зброя” Олеся Гончара Одним із живучих марновірств сучасних людей є фанатична віра в “прогрес” – технологічний, соціальний, моральний. Багато освічених і мислячих людей уперто ігнорує докази всебічної деградації світового співтовариства. Те ж саме стосується й кожної людини. Як сказав Гейне, “людство йде вперед, людина лишається на […]...
- Анатолій Лупиніс – Золоті ворота Асфальт в жагучих обіймах сонця Важко дихає, вгинається під ногами. Дерева з обтятими віттями – Каліки дерева. Квіти, закуті в бетон, Позбавлені пахощів квіти. Люди, уярмлені Молохом, Загнані в щільники люди. Золоті Ворота шляху, Обтятому з обох боків. Загратовані Золоті Ворота На шляху, що веде в нікуди. Увійдеш з одного боку – Вийдеш в нікуди, […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (2 варіант) Скрегоче залізом округа, Смертю повітря фурчить. Я знаю той ступінь напруги, Коли вже ніщо не страшить. О. Гончар Роман Олеся Гончара “Людина і зброя” – це яскравий художній документ років війни, в якому письменникові вдалося відтворити злет патріотичного духу свого народу, загартування їхніх душ на війні як важкому випробуванні. Проблематика роману складна і багатоаспектна. Письменник […]...
- Герасим’юк Василь – Я вівці чорні й білі розгубив Михайлові дмитріву Я вівці чорні й білі розгубив У пізньому тумані. Угорі Вони іще озвалися. Побіг – Нема. Туман. Чужа стоїть кошара І чути кроки. Вогник за плечем. Він, і вона, й дитя. Заходять в хату. В цебрі несуть овече молоко – Хитається від їхньої ходи. Я підійшов аж до вікна. Не зміг Нічого вздріти. […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (1 варіант) “Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін… Ще все як було”, але вже через мить застало вчорашніх студентів “страшне, приголомшливе слово”: війна. Воно змінило все: душі людей, думки, почуття, все місто. Воно вимірювало в кожному Людину. І кожний оцінював себе. […]...
- Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом О. Гончара “Людина і зброя”) (3 варіант) Читаючи роман Олеся Гончара “Людина і зброя”, я іноді з жахом думала, як би я та мої друзі й знайомі повели себе в ситуації, подібній до тої, що в ній опинилися герої цього твору. Але як важко уявити, що сьогодні ти, випускник школи, сповнений мрій, сподівань, планів на життя, завтра не вступиш до учбового закладу, […]...
- Герасим’юк Василь – Ти співвітчизника скручуєш в ріг Ти співвітчизника скручуєш в ріг, Немов так навчили батьки. Твій тато маржину любив та беріг, Не йшов по траві навпрошки. Ти співвітчизника не врятував В біді. Не врятуєш в бою. Твій тато найменше ягня підбирав І ніс під колиску твою. Ягня оживало! для лагідних слів Твої отверзались уста. Ти як міг забути?! Ти б очі […]...
- Василь Стус – З дитячих спогадів Добридень наш – гіркаво-запахущий, Осотом і щирицею пропаx. Куріє порох. Недалечко – шлях. Зобіч од нього – сизі райські кущі. Подертий бриль на голові. В руках – Тупа сапа: цупкий будяк колючий! Вузенька постать на п’яти рядках Тобі за редьку гірше надокучить. А потім глухо загуде гудок Парокотельні – й світ тобі розвидніє, Як озоветься […]...
- Батьківське поле – Сингаївський Василь Тихе батьківське поле За поліським селом розляглось. Все чекає когось, Не діждеться когось. Чує кроки господаря, Чує дотик руки. І засівом його Наливаються вщерть колоски. Наливаються Сонцем, вітрами, теплом, Споконвічним, Живим, невмирущим зерном. Раннє батьківське поле Змалку нам до роботи прийшлось. Все чекає когось, Не діждеться когось. Сіячеве дихання Воно чує щодня. Той, хто потом […]...
- Герасим’юк Василь – досвітні душі Ще б кілька слів, хоча би зо два, І все – на місці, все – як слід. Лежить у голові, як лодва, Стара, сліпа залежність від… Та що перелік і для кого? Спочатку хоч собі втовкмач, Що не в старого й не в сліпого Питать за кожну із невдач. В дні золоті і в ночі […]...
- Герасим’юк Василь – Старий завіт Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці Читав Старий Завіт. А поруч труп Лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, Зіяв барак. Не винесли і вранці, І тато книгу між собою й ним Поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. Тому Почув […]...
- Василь Стус – даруйте радощі мої Даруйте радощі мої І клопоти мої – Нещастя й радощі мої – Весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, Просвітле – аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, Блажен, хто зна – любить. О, кара земле, окрай гри, Бери мене, бери, Спасибі, що вгорі кипить Сонце – угорі! Спасибі, що росте трава І що душа жива, […]...
- Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
- Герасим’юк Василь – довбуш Чомусь рішили: суці, значить – суче. І склали пісню – душу відвели. А вже мені від того, Орфенюче, Побільшало і слави, і хвали. Хтось вип’є, заспіває і заплаче Над тим, як через Кути на Космач Мене вела не слава, Баюраче… Але кого Тепер Зупинить плач? І доспівають… “Вмер він через суку”, Слова креснуть, немов топірці […]...
- Василь Симоненко – Жорна Натуга на руках, Від втоми чорних, Здувала жили, Ніби мотузки. Каміння клацало зубами В жорнах, Жувало жовті зерна на друзки. І сіялось не борошно, А мука… При тьмяному мигтінні каганця Жіночі ніжні Материнські руки Тягли за ручку Камінь без кінця. Журливо мліли очі сумивиті, І борошно, Мов біла кров, лилось… Це все було В двадцятому […]...
- Повстання – Еллан-Блакитний Василь Андрієві Заливчому I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом – п-ббах! – […]...
- Василь Стус – Я йшов за труною товариша Я йшов за труною товариша й думав: Щастить – таки людям, Задер ноги, i нiякого тобi клопоту, Востаннє блиснув голими стегнами покiйника, А свiт хай собi ходить хоч на головi. Та коли ми прийшли на цвинтар, Побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв – Не те пiдступитися Голови встромити немає де. Стояла величезна черга за ямами. Кожен […]...
- Заєць Василь – Голубий дзвоник (Збірка) Збірка віршиків: У майстерні, Жайвори, Кучерява вулиця, Хата на колесах, Черевички, Голубий дзвоник, Сінокіс, Чотири люстерка, Шпакові ягоди, Моя кізка, Метро, Скільки треба черевиків, Світлячок У МАЙСТЕРНІ Ще вітри холодні віють, Ще в полях сніги біліють, А в майстерні кожний день Тільки й чути: дзень та дзень! Ремонтують тут машини, І весела пісня лине, Б’ється […]...
- Дума про щастя – Симоненко Василь Увійшла вайлувате в сіни, З хати віє нудьга Й самота. У руках засміявся віник – Спритно валянки обміта. Тупотить Об долівку ногами І мороз вибива З рукавиць. З нею В хату ввірвався гамір, Ошалілий сміх сніговиць. Мов воскресли Принишклі діти – Тупіт, лемент, Вищання й писк. Місяць хоче, Мабуть, погрітись – Суне в шибку Свій […]...
Народна драма явтуха.