Гомерівський епітет

Related posts:

1. Епітет Епітет (грецьк. epitheton – прикладка) – один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. Як Е. переважно вживаються прикметники (д. Чередниченко: “Покличу тебе / до зеленого шлюбу”), переводячи свої другорядні лексичні значення на […]...
2. Постійні епітети Постійним називається епітет, який традиційно супроводжує означення предмета, закріплюючись за ним постійно, в межах певного художнього стилю. Наприклад, у фольклорній поезії, якщо згадується степ, то він майже завжди – широкий, море – синє, вітер – буйний, гай – зелений, орел – сизокрилий і т. д. Постійний епітет відрізняється тим, що виділяє характерну рису не даного, […]...
3. Що мені відомо про походження висловів “ахіллесова п’ята”, “троянський юнь”, “яблуко розбрату”? 1) Вислів “ахіллесова п’ята” означає вразливе місце в людини. Одним із головних героїв Троянської війни був юний Ахіллес. Він уславився своїми подвигами, хоробрістю, непереможністю. Коли він був зовсім маленьким, його мати, богиня Фетіда, скупала його у водах священної річки Стікс. Відтоді Ахіллес не боявся ні стріли, ні меча. Тіло його стало невразливим – крім п’ятки, […]...
4. Перипетія Перипетія (грецьк. peripeteia – зненацький поворот) – різка несподівана переміна у перебігу подій та долі персонажа, наслідок вторгнення в дію певного випадку. П. співпричетна до категорії можливого, вона – структуротвірний компонент епічних (пригодницький роман) та драматичних сюжетів, передовсім з яскраво вираженою інтригою, що особливо характерне для М. Куліша (“Патетична соната”) чи І. Кочерги (“Майстри часу”)....
5. Замітка Замітка – різновид рецензії; стисле повідомлення і розмірковування про художній твір у формі вільних за композицією і стилем нотаток. Здебільшого вона прив’язана до певного літературного факту, є міркуваннями “з приводу”. 3. про небуденне явище літератури чи загальні питання літературного процесу розглядають як перехідну форму між “великою” і “малою” критикою....
6. Дія Дія – акт драматичного твору (див.: Акт), перебіг подій у художньому творі, через які розкривається конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Представники різних стилів по-різному ставляться до д., особливо її абсолютизують класицисти, які, спираючись на своє тлумачення аристотелівської вимоги єдності д. у творі, тобто внутрішньої взаємозумовленості та взаємозв’язку зображуваних […]...
7. Краткое содержание Аполлон и музы – Народные и древнерусские произведения Народное – Аполлон и музы Весной и летом на склонах лесистого Геликона (2), там, где таинственно журчат священные воды источника Гиппокрены (3), и на высоком Парнасе (4), у чистых вод Кастальского родника (5), Аполлон (1) водит хоровод с девятью музами. Юные, прекрасные музы, дочери Зевса и Мнемосины (6) , – постоянные спутницы Аполлона. Он предводительствует […]...
8. Теонім Теонім (грецьк. theos – Бог і опута – ім’я) – назва богів. до Т. досить часто звертається художня література, передовсім поезія. Традиційним джерелом Т. є антична міфологія, зокрема бог мистецтв Аполлон разом з музами, богиня краси та кохання Афродіта та ін.: “І він спитав: – Яку б найти принаду, / Щоб привернуть тебе до рук […]...
9. Слово-привид Слово-привид – слово, що виникло внаслідок неправильно прочитаного певного тексту, чиєїсь помилки на письмі чи вигадки. Термін запровадив І. Качуровський. Так, М. Хвильовий, проголошуючи “азіатський ренесанс”, вигукував: “Гряде новий Рамаян!” Очевидно, йшлося про головного персонажа пам’ятки індійської літератури “Рамаяни” – Раму. У перекладі поезії Ф.-Г. Лорки, зробленому М. Лукашем, були такі рядки: Як змилить мило […]...
10. Особливості міфологічного мислення людини античної епохи (на прикладі прочитаних міфів) “Міф” у перекладі з грецької означає “слово”, “переказ”, “промова”, “розповідь”, “байка”, “оповідання”. Це вид усної народної творчості, розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, що брали участь у створенні світу. Міф є колективним витвором народу, в якому відображено уявлення про навколишній світ, намагання людини античної епохи зрозуміти й пояснити його. В античні часи міфологія була […]...
11. Ліричний герой Ліричний герой – друге ліричне “Я” поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом з тим Л. г. не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті […]...
12. Моя мандрівка давньогрецькими міфами Моя мандрівка давньогрецькими міфами Я дуже люблю квіти, тому, мабуть, заприятелював з Корою, давньогрецькою дівчинкою. Одного разу її маму, богиню Деметру, запросили на весілля морської богині Фетіди і Пелея. Попали на свято і ми з Корою і не пожалкували. Яка цікава історія відбулася там! Поки боги веселилися на Олімпі, богиня чвар Еріда, яку не запросили […]...
13. Гетерофемія Гетерофемія (грецьк. heteros – інший, означає різнорідність; друга частина терміну походить від імені давньогрецької богині правосуддя Феміди) – помилкова заміна певного слова близьким йому за звучанням, але не за змістом. Так, словосполучення “духовне явище” стосується духівництва, хоч часто воно вживається у розумінні причетності до духу, що у цьому випадку мусило б мати відповідний вигляд: “духове […]...
14. Мандри Одіссея (за твором Гомера) Мандри Одіссея (за твором Гомера) Ім’я легендарного Одіссея відомо, мабуть, кожному в світі як символ довготривалого повернення на Батьківщину через багато пригод. Мандри Одіссея описані в “Одіссеї”, яка написана не послідовно, а з використанням ретроспективної композиції. Повернення Одіссея на рідну Ітаку тривало довгих десять років. Розповідь про перші три роки мандрів міститься в спогадах, про […]...
15. Іван Франко – Сікстинська Мадонна Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник, що без серця дрожі В твоє лице небесне глянуть може, Неткнутий блиском твої красоти? Так, ти богиня! Мати, райська роже, О глянь на мене з свої висоти! Бач, я, що в небесах не міг найти Богів, перед тобою клонюсь тоже. О бозі, духах мож ся […]...
16. Ахілл і Одіссей як уособлення мужності і відваги, людського розуму (за “Іліадою” та “Одіссеєю” Гомера) Поеми “Іліада” і “Одіссея” були створені у VIII – на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем – вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на […]...
17. Гуманізм гомерового епосу Антична культура вражає довершеністю форм, красою і гармонією, тобто вона естетична за своїм характером. Такими ж красивими є й герої міфів (боги, герої, титани, німфи) та літературні персонажі, створені на основі цих образів. Глибокий естетизм та гуманізм – характерні риси гомерового епосу. Його герої не просто красиві зовні, а й наділені внутрішньою красою, що виражається […]...
18. Патронім Патронім (лат. pater – батько, грецьк. опута – ім’я) – найменування персонажа модифікованим іменем його батька. Цей стилістичний прийом був відомий за Києво-руської доби: Чи не гоже було б нам, браття, Розпочати давніми словами Скорбну повість про Ігорів похід, Ігоря Святославовича? (переклад М. Рильського). У пізніші часи в Україні поряд із давньою формою П. з’явилася […]...
19. Індивідуальний стиль Індивідуальний стиль – іманентний (властивий його внутрішній природі) прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документалізація своєрідності світосприйняття певного автора, його нахилу до ірраціонального чи раціонального мислення, до міметичних принципів (принципів уподібнення) чи розкутого образотворення, його естетичного смаку, що в сукупності формують неповторне духовне явище. Так, I. e. П. Тичини з яскравими рисами […]...
20. Одіссея у царя Алкіноя (за поемою Гомера “Одіссея”) Геніальність Гомера полягає у тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторін античної історії – поет передав усе розмаїття почуттів своїх героїв. Більшість його персонажів – звичайні люди з їхніми болями, радощами, з їхніми земними почуттями. Романтична і пригодницька “Одіссея” позбавлена воєнних битв і жорстоких протистоянь. Тут більше замаскованих суперечностей та інтриг […]...
21. Протеса Протеса (фp. prothese – додавання, приєднання) – долучення певного голосного, найчастіше “і” до приголосного, зумовлене не лише притаманною українській мові милозвучністю, а й вимогами віршового розміру: Ще як руку притулив К серцю ік свому (П. Тичина)....
22. Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
23. Алюзія Алюзія (лат. allusio – жарт, натяк) – художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст,. Подеколи вживається як особливий різновид алегорії, пов’язаної з фактами дійсності (“Піррова перемога”). Цікавий приклад А. спостерігається в поезії Юрія Клена “Шляхами Одіссея” (“… де […]...
24. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
25. Відповідь на контрольне питання До творчості Гомера Яким випробуванням піддалися Одіссей і його супутники на острові Ея? На острові панувала чарівниця Кірка. Вона перетворила людей Одіссея на свиней. Самого Одіссея від чарів Кірки врятував Гермес, давши йому чудодійний корінь, що охороняє від дії чарівництва. Гермес змусив Кірку повернути людський вигляд товаришам Одіссея....
26. Значення слова Значення слова – відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії). Розрізняють лексичне (індивідуальне) і граматичне (узагальнене, абстраговане) З. с. Граматичне З. с. регулярно виражається в мові за допомогою спеціальних відповідних засобів, співіснує в слові завдяки єдності з його конкретним (лексичним) значенням, наприклад, значення жіночого роду іменника “література” чи минулого часу дієслівної форми […]...
27. Троп Троп (грецьк. tropos – зворот) – слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його “внутрішньої форми” (О. Потебня). Найпростіший приклад Т. – порівняння: “Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу” (Т. Шевченко). Основні різновиди Т. – метафора, метонімія і синекдоха. Разом з тим до […]...
28. Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
29. Строфоїд Строфоїд – строфоподібна будова вірша, коли певного виду строфи встановити не можна, хоча її структура наявна. Зразки С вбачаються у поезії Т. Шевченка (“Мені тринадцятий минало”), І. Франка (деякі вірші із збірки “Зів’яле листя”), Г. Чупринки, М. Семенка(“Тов. Сонце” та ін.), Є. Плужника (“Галілей”) чи І. Світличного (“Курбас”) та ін....
30. Амбівалентність Амбівалентність (лат. ambo – обидва, valentia – сила, міць) – суперечливе, “роздвоєне” емоційне переживання певного явища (одночасна симпатія та антипатія). Так, приміром, образ України у ліриці Є. Маланюка трактується як символ досконалості (“Степова Еллада”, “класично ясна”, “Земна Мадонна” та ін.) і разом з тим – як його заперечення (“Чорна Еллада”, “Антимарія” та ін.)....
31. Іконографія Іконографія (грецьк. eikon – зображення і grаpho – пишу, креслю, зображую) – перелік, опис і систематизація зображень певної особи, сюжету тощо; правила зображення певного сюжету чи особи, особливо дотримувані в середньовічному мистецтві, пов’язаному з релігійною тематикою....
32. Внутрішній монолог Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м. набирає все більшої ваги у творах українських письменників кінця XIX – початку […]...
33. Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
34. Строфіка Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її виникнення, еволюцію, зв’язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію. Водночас термін “С.” вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи стильової течії або явища....
35. Канва Канва – рівень у структурі драми, який відповідає її підтекстові. Термін запроваджений у теорію драми К. Станіславським. Понятійний зміст і функціональне призначення К. окреслені М. Поляковим. Поняття і термін “К.” – більш органічні і специфічні саме для драми, сутність якої визначається орієнтацією на театральну виставу. Внаслідок цього п’єса як літературна основа драми обмежена часом і […]...
36. Дисфемізм, дифемізм Дисфемізм, дифемізм (ісп. disfemismo) – троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. У художній літературі і публіцистиці д. допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища, персонажа: “На все життя зріднила нас тюрма, / нам суджено в ній гибіти й сконати” (І. […]...
37. Каданс Каданс (фр. cadence – такт, розмір, ритм, темп) – музична, тональна завершеність періоду чи фрази у віршованому мовленні. К. високо поціновувався в різні літературні епохи, засвідчував високу майстерність певного лірика, про що писав, зокрема, Н. Буало у своєму трактаті “Мистецтво поетичне”: “давайте нам лиш те, що може бути миле, / В кадансі вірному усі напружте […]...
38. Літературний етикет Літературний етикет (фр. etiquette, від флам. steeken – вставляти ) – одна з головних особливостей поетики середньовічної літератури, вираз її нормативних настанов. Термін запропонований д. Лихачовим для визначення уявлень середньовічного письменника про своє станове місцезнаходження в соціальній ієрархії та світобудові, що зумовлювали його етикет поведінки, етикет мовлення. Найчастіше Л. е. з’являвся на початку певного твору: […]...
39. Еристика Еристика (грецьк. eris – спір) – мистецтво дискутувати, тобто знаходити істину в межах певного ступеня згоди між опонентами щодо дискутованої тези, або полемізувати, тобто утверджувати власний погляд, власну концепцію, незважаючи на позицію протилежної сторони. Е. висуває ряд вимог щодо конструктивного розв’язання спірної ситуації: передовсім предмет дискусії (чи полеміки) має бути досить чітким, тема в жодному […]...
40. Відповідь на контрольне питання До твору В. Короленка “Діти підземелля” Які були стосунки між Васею і батьком? Стосунки між Васею і батьком були досить складними: втративши кохану дружину, батько замкнувся в собі, не звертав уваги на сина, інколи він розмовляв із ним, але між ними вставала стіна непорозуміння. Це призвело до того, що Вася почувався самотнім, нікому не потрібним і шукав розради на вулиці....