Грабовський Павло – Кликали маму (Збірка)



ЛЮБІ МАЛЯТА!

Вірші в цій книжпі написав поет Павло Арсенович Грабовськии. Він жив давно, коли ще був цар, поміщики й капіталісти. Він боровся проти ненависного старого ладу, і за це жандарми кинули його у в’язницю, заслали до Сибіру.
Поет не діждався світлих днів, про які мріяв. Але він палко вірив, що робітники й селяни переможуть, – настануть часи, коли діти житимуть радісно, весело, як живете ви сьогодні. Не знатимуть голоду, злиднів, виснажливої праці, як маленька швачка, що з ранку до пізньої ночі вишиває сорочки паненятам…
Любі

діти, ви дуже щасливі, що не зазнали тяжкого лихоліття. Хай же буде сонячним ваше майбутнє!

ЩОГЛИК
– Щоглик! Щоглик! – дітки раді.
– Щоглик! – тільки і слівця.
А він тріпавсь на принаді,
Марно рвався із сильця.

Визволяють,- скільки сміху!
– Глянь, дідусю, глянь, чи ба?
– Бачу, дітки, вашу втіху;
Зате щоглику журба!

Зна, що буде нудить світом;
Не про нього ваш куток…
Щебетав би собі літом
Та згодовував діток.

Не привикне він до клітки,
Бо неволя всім гірка…
Не то пташки, милі дітки,-
Шкода навіть черв’яка…

Тож послухайте старого:
Не держіть

узаперті
Цього щоглика малого,
Бо загине в самоті!

Позирнули дітки вгору,-
Пурхнув щоглик з рукава:
Знов літає по простору,
В небі ясному співа!

– Щоглик! Щоглик!-дітки раді.
– Щоглик! – тільки і слівця…
З того часу на принаді
Вже не ставили сильця.

ШВАЧКА
Рученьки терпнуть, злипаються віченьки.
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.

Кров висисає оте остогиджене
Прокляте нишком шиття,
Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишвирне геть на сміття…

Де воно знатиме, що то за доленька
Відшук черствого шматка,
Як за роботою вільна неволенька
Груди ураз дотика.

СИРОТИ
Дітки маленькі кликали маму:
– Вставай, голубко, нене кохана,
Прокинься швидше та кидай яму,
Бо ми не їли з самого рана! –
Даремно ждати; побігли в клуню:
– Чом не йде мама? Скажи, татуню!..

Голову сумно тато понурив,
Обійняв діти, та що казати?
Трьома струмцями піт з нього дзюрив;
Лишив роботу, побрів до хати,
Злагодив їсти і знов у клуню;
А діти вголос: – Куди, татуню?..

Зростають дітки – і голі й босі,
Вже не питають, бо зрозуміли,
Чом не приходить матуся й досі.
Нелюдські злидні кругом обсіли,
Опорожнили комору й клуню,
По заробітках женуть татуню.

Надворі люто тріщать морози,
А він працює і дні, і ночі;
Краялось серце, змерзали сльози,
Поки не сплющив навіки очі.
Побіжать дітки із хати в клуню:
– На кого кинув ти нас, татуню?

ОСІНЬ
Осінню дмухнуло,-
Висохли квіточки.
Хмуро, безпритуло
Глянули садочки.

Жовкне і травиця,
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля…

Швидко погнав води
Струмок бистрохвилий.
Пташка від негоди
Подалася в ірій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твир чого неможна купити за гроши.
Ви зараз читаєте: Грабовський Павло – Кликали маму (Збірка)