Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини “Сонячні кларнети”

Сум серце тисне: сонце” пісне! –

В душі я ставлю – вас я славлю.

П. Тичина

Народна мудрість вчить: людина народжується двічі: перший раз – коли появляється на світ, другий – коли вона стає трудівником.

Павло Тичина я митець народився в 1918 році збіркою “Сонячні кларнети”, яка принесла йому славу і визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. Н літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, Любов’ю до життя і людини примушує згадати

імена світочів національної літератури – Шевченка, Франка, Лесі Українки.

П. Тичині судилася доля генія. Автор “Сонячних кларнетів” – увесь у провесні української революції, в передчутті наближення все очищаючої грози.

Образ “сонячних кларнетів” – це не тільки символ краси вічно юної, сповненої барв і музики природи, а й втілення прагнень до сього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не падав

у розпач. Не вгасала його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.

Ліричний герой збірки – юнак, який багатий і щедрий душею, це романтик, закоханий в красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої молодості, що лиш ступила на життєвий поріг і чарує свіжістю та чистотою почуттів, благородними поривами.

Вірш “Ой не крийся, природо” розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий прозорий, наче барви золотої осені. Простий, звичайний краєвид у вірші “Гаї шумлять” захоплює митця чарівністю гаю, річки, хмарки в небі. Читаєш – і в уяві постають образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, небо, край – як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни, “запашної, квітами – перлами закосиченої”. Шум гаїв – наче ніжно тонні звуки арф, тому і назва поезії – “Арфами, арфами”. Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола, думи про грядущі бої, бої за людське щастя. У чистому повітрі – передгрозова напруга: “Буде бій вогневий!”. Цим почуття охоплене серце героя, людини, закоханої в рідний край..

Там, де світ повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов – там краса, висока поезія. Його вірші “Не дивися так привітно”, “О любо Інно”, “Цвіт в моєму серці” приваблюють тихою ніжністю мовою чистого і чесного серця. Любов примушує природу цвісти, грати барвами, співати чудесні пісні:

Світ в моєму серці Мрій танок, світанок.

Ти той світ, мій друже,

Зоряний світанок

Я твої очиці,

Зорі, зорениці –

Славлю як світанок.

Молодість! Це така країна, в якій людині за життя доводиться побувати тільки один раз.

Тичина одкриває її красу через величне і священне почуття любові. Тичина замислюється над філософською темою Людини і часу. Пори року природи в “Пастелях” відповідають “порам” людського життя. Осінь – пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодість. Літо – зрілість, повноліття. Природа, а з нею людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі і просторі. “Філософія часу” спирається в Тичині на поетичне зіставлення людського віку з добою. У людини є також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша постель дає чарівний малюнок ранку. В природі, який віє чарами людського ранку – дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної “Пробіг зайчик. Дивиться – світанок! Сидить грається, Ромашкам очі розтулює”. Але на зміну цій картині приходить інша:

А на сході небо пахне.

Північний чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують,

Сонце.

Чорний і червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби світла і темряви, добра і зла, навіюють думку про швидкоплинність людського життя.

Важливою темою збірки є проблема, національного відродження віками гнобленого и приниженого українського народу. Поема “Золотий гомін” – віра у національне і соціальне визволення рідної України “Звідси – пафос омріяної волі, повна відсутність недружелюбного ставлення до інших народів. Поема – гімн весняному сонцю, повносилою буття:

Над Києвом – золотий гімн, І

Голуби, і сонце!

Внизу –

Дніпро торкає струни.

Події весни і літа 1917 року сколихали суспільство. То був “золотий гомін” пробудження. Навіть “предки встали з могил… жертву сонцю приносять”. Народ вірить у свої сили:

Зоряного ранку припади

Вухом до землі – … ідуть…

Ідуть люди в своє майбутнє

І всі співають, як вино:

Я дужий народ,

Я молодий!

Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі скорбної матері, який є традиційним у творчості багатьох поетів світу. “Проходила по полю… – такими словами починається і закінчується кожний із віршів, тетраптих “Скорбна мати”. Проходила Мати Марія і пильне око її не могло не затримати – “чийсь труп в житах чорніє… ” Лютує смерть в Україні: Не буть ніколи раю У цим кривавім краю, У краю, де навіть квіти звіробою Із крові тут юрбою Зросли на полі бою… “Скорбна мати” – це біль і тривога за долю Батьківщини, це українська Голгофа.

У ранній ліриці II. Тичини життєрадісність, краса природи і людини, залюб-леність у чарівний світ перемежовується з багряно-кривавими відсвітами, які символізують велику тривогу, нагадують про тяжкі випробування часу, про людські трагедії.

“Сонячні кларнети” – книга поетичних шедеврів П. Тичини, яка чарує, облагороджує кожного, хто припаде до неї спраглими устами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Що я можу зробити для вітчизни.
Ви зараз читаєте: Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини “Сонячні кларнети”
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.