Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Ідилія
Ідилія
Ідилія (грецьк. eidyllion – замальовка, невелика віршова пісенька; зменш, від eidos – образ; мовою олександрійських учених – поетичний твір) – одна з основних форм буколіки, невеликий, переважно віршовий, твір, в якому поетизується сільське життя. Назву запровадив давньогрецький поет Теокріт (III ст. до н. е.), написавши збірку “Ідилія” – переважно гекзаметрами. Його ліричний герой – представник пастушого простолюду – контрастував із зіпсованим городянином, характеризувався надмірною чутливістю та статечністю. Традицію Теокріта
Верби гойдались над ставом і тихо дзвонили
М’яко котили хвилі над полем у злотому морі,
Коник дзюрчав у волошках, і сивий старенький корівник
Десь на леваді в сопілку, пасучи корову, дударив.
Раптом прийшло, зашуміло, мов буря осіння у пущі,
Й птиця, жар-птиця залізна майнула… Ревіли корови,
Плакали верби і вже не дзвонили в повітрі,
Плакала лунко сопілка – в сумі сивенький дударик
(О. Близько).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Іван Франко – Ідилія Давно було. дітей маленьких двоє, Побравшися за руки, по квітчастих Лугах підгірських, стежкою вузькою Поперек нив, в жарку літнюю днину Ішли з села. Старшенький хлопчик був – Біловолосий, з синіми очима, З конем вербовим у руці. У нього За пазухою добрий кусень хліба І квітка на кайстровім капелюсі. А дівчинка вела його за руку, Хоч […]...
- Павло Мовчан – Ідилія Тонка, як волосінь, співка осіння барва І обриси плавкі розкрилених пташин; І літо залиша на виногронах карби, Проміння запада до самих серцевин. І рукавчаста тінь стоїть на перехресті – Хто відцуравсь її при перших холодах? Чому, чому мені ліг, наче знак на честі, До тебе дальній шлях? До бубки потовчу весь виноград в давилі, А […]...
- Пастель Пастель (італ. pastel, зменшене від pastello – паста) – м’які кольорові олівці, виготовлені із фарби, крейди та зв’язувальної речовини, або твір, виконаний цими олівцями. За аналогією називається і літературний твір, переважно поетичний, в якому без детальних подробиць виражається безпосередній настрій, як у відомому циклі П. Тичини “Пастелі”....
- Еклога Еклога (грецьк. ekloge – вибір) – різновид буколічної поезії, що будується за принципом діалогу між пастухами та пастушками. Як жанрова форма Е. близька до пасторалі, дещо відмінна від ідилії (змальовує переважно побутову сценку, тоді як ідилія спрямована на відтворення внутрішніх переживань автора чи ліричного героя). В такому значенні Е. використовувалась у драматичних та епічних творах […]...
- Павло Тичина – У собор У СОБОР I По один бік верби. По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! … Сповіває аналої Синє брязкання кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу – (Хтось заплакав за порогом) – З херувимами служу! Жду я, ждуть все люде – І нема Його. Гнуться, гнуться, […]...
- Вертеп Вертеп (старослов’ян. – печера) – народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скрині”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому – побутові інтермедії, […]...
- Микола Хвильовий – “Та невже ніколи не забуду… “ Та невже ніколи не забуду Ці шляхи, цю тирсу, широчінь, Не заб’ю в собі зміюку люту, Що хитренько про степи сичить? Як орган в костьолі, на молитві, Ці уперті спогади з села Знову кажуть: “Ти послухай, рід твій Нас до тебе, зраднику, послав”. Що ти робиш? де ти забарився? Чи забув, як явори шумлять На […]...
- Тарас Шевченко – Якби ви знали, паничі Якби ви знали, паничі, * Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись. За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози. Я не знаю, Чи єсть у бога люте зло, […]...
- Ліпометрія Ліпометрія (грецьк. lеіро – не вистачати і metron – міра) – відсутність початкового ненаголошеного складу у першій стопі віршового рядка (ямб, амфібрахій, анапест). Так, у вірші В. Підпалого “У квітні”, написаному п’ятистопним ямбом, пропущено ненаголошений склад у першій стопі першого віршового рядка: Хвиль олов’яну сірість понад ставом Скрашають верб підсинені ряди…...
- Леся Українка – Єврейська мелодія Ти не мій! розлучив нас далекий твій край, І вродлива чужинка забрала! Ти там, може, знайшов незаказаний рай, Я ж без тебе, мов квітка, зів’яла. І зостались мені лиш пісні та думки… Ті пісні наші бранці зложили, Прислухаючись, як край Євфрату-ріки Вавілонськії верби шуміли. Ті пісні не співались, у дні жалібні Арфи висіли смутно на […]...
- Етюд Етюд (фр. etude – вправи, вивчення) – в малярстві, графіці, скульптурі – твір, що має на меті глибше освоєння митцем зображуваної натури. В літературі – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру (“Цвіт яблуні”, “Невідомий” М. Коцюбинського, “дорога” В. Стефаника, Три зозулі з поклоном” Гр. Тютюнника та ін.). Поряд з поняттям Е. вживаються його […]...
- Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль, і чотиристопний дактиль, і навіть восьмистопний хорей. У XX ст. в українській поезії досить часто поліметричний вірш використовується у творах […]...
- Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
- Лірика Лірика (грецьк. lyrikos – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента) – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У Л. першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу […]...
- Кантата Кантата (італ. cantata від лат. canto – співаю) – великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору та оркестру; віршовано-музичний твір, що виконується переважно з урочистої нагоди. Власне, цим поняттям в античній поезії називали ліричний вірш, близький до оди. В ньому широко використовувалися міфологічні сюжети, алегорії, стилістичні фігури задля звеличення героїв та прославлення видатних подій. Згодом К., […]...
- Гусляр Гусляр – народний співак-музика, який грав на гуслях, – старовинному багатострунному щипковому музичному інструменті, що був поширений в Україні за княжих часів (згадується з VI ст.) та інших слов’янських країнах* Гуслі мали форму плоскої скриньки різної конфігурації: крилоподібної – дзвінчаті, шоломопоподібної, прямокутної. Кількість струн – від декількох у давнину, до 55-66 в XX ст. Гуслярі […]...
- Жиленко Ірина – Жар-Птиця (скорочено) Сусідка моя – чарівниця – Годувала надвечір родзинками У клітці золоту Жар-Птицю З очима-намистинками. І як воно трапилось – хто його зна, Та тільки дверцят не замкнула вона. Рвонулась на волю чудесна Жар-Птиця. 1 враз освітилась казково столиця. Дорослим і дітям Яснішали лиця: “Як хороше жити Під сонцем Жар-Птиці!” І тільки ота трьохсотлітня гава, Яка […]...
- Павло Глазовий – Зозуля Злий, сердитий з полювання повернувся зять. Теща зразу ж причепилась і давай пилять: – де ти ходиш, де ти бродиш, хочу знати я! Є у тебе жінка, діти? В тебе є сім’я? Як субота – за рушницю і побрів у ліс… – Зять надувся: – Причепилась, взяв би тебе біс. – Це мене? – жахнулась […]...
- Павло Мовчан – Вишивання Насіння зріє по узбіччю, Віддавши золото квіткам, А листя струшує музично Росу на голови жінкам, Що кольори беруть останні Для рушників і сорочок І в невід зморщок так неждано Вганяють зляканих пташок. Одне дівчатко тонкостебле Простерло руки і чека, Коли впаде синиця з неба На сонцем вбілений рукав. А перестраханий лелека В повітрі крила розтрусив, […]...
- Павло Мовчан – “Накручувався світ, напевне, не для нас… “ Накручувався світ, напевне, не для нас: То серце відстає, то обганяє час… І я в скрипінні снігу вчуваю спів пташиний, І сік тече вишневий по золотій крижині… Пройнявшись гострим болем, Пробудженим минулим, Почув я засторогу у поклику зозулі. І серце завмирає, бо чує свист щербатий, – То випав із повітря сучок старої кулі: Крізь дірочку […]...
- Жарт Жарт – 1). Вислів, витівка, дотеп, комічна дія тощо, які викликають сміх і служать для розваги. Експресії словесного жарту нерідко сприяють римоване мовлення, діалог, каламбур, алогізми тощо: – Ти що привіз? – Лій. – Трохи постій. – А ти що? – Мед. – Ставай наперед. – А ти що привіз? – Горілку! – Берись за […]...
- Айрен Айрен (букв.: твір, написаний вірменською мовою) – особливий жанр вірменської лірики, позначений стійкими рисами композиції та віршування, перейнятий філософськими, еротичними та дидактичними мотивами. Це переважно чотирирядкова монострофа (трапляються 6- і 8-рядкові строфи) з однією римою, як правило, 15-складник з обов’язковою цезурою після 7-го складу. Твори такої форми з’явилися у ХІ-ХП ст., найповнішого розквіту сягнули в […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Микола Вінграновський – Синє Червоні ружі синьою водою В саду учителя я поливав. Тремтіли мушки чорні наді мною, Благеньку хмару вітер колисав. На вікна вився виноград зелений, Немов землі несказані думки. Дуби гойдались, і тремтіли клени, Вгорнувши небо в стомлені гілки. А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили народи, вгорнуті віками, – І кожен […]...
- Я сказав тобі лиш слово… – Тичина Павло Я сказав тобі лиш слово – Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці. Білі гуси ген за ставом Розлетілися по луці… Заглянув я в твою душу. До серденька притулився. Бачу – вишні розцвітають. Чую – тихий спів полився. Ах, це […]...
- Дві сестри – драч Іван Дві сестри, тоненькі і сухенькі, Осінь ловлять в пелени над ставом. З господарства лине чистий дзенькіт, У воді поплюскує небавом. Віспа порябила лиця жовті, Доброти у серці не роз’їла. Полум’яне листя сипле жовтень, Тужавіє нива задубіла. Гуси білі, вилизані, тлусті Гелготять, бо скоро будуть вбиті, І калина у червоній хустці Кров’ю сходить по степлілім літі. […]...
- Павло Мовчан – “Вже смеркла вода. І дерева глибокі… “ Вже смеркла вода. І дерева глибокі Верхів’ями нурились в прірву німу, Мов лійка, округлене широко око Несито і тихо смоктало пітьму. Всередину зір затягнув і хмарину, І крижня, і верби, й примарну сову, І, ніби яйце, тонкостінну хатину, І цяточку світла – рухливу, живу… І коні вороні втяглись і пропали, Летюча роса, і застиглі листки… […]...
- Іван Драч – Дві сестри ІВАН ДРАЧ ДВІ СЕСТРИ Дві сестри, тоненькі і сухенькі, Осінь ловлять в пелени над ставом. З господарства лине чистий дзенькіт, У воді поплюскує небавом. Віспа порябила лиця жовті, Доброти у серці не роз’їла. Полум’яне листя сипле жовтень, Тужавіє нива задубіла. Гуси білі, вилизані, тлусті Гелготять, бо скоро будуть вбиті, І калина у червоній хустці Кров’ю […]...
- Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; Птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, Де підсаджує вище стремління своє завершений поверх. Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким, А в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках. Юні пахощі губи мені омивають. Звідки […]...
- Одна пісня – Маланюк Євген В кінці греблі Шумлять верби… Бува, почуєш пісню і спахнеш Пекучим болем пізньої любові – І от – далечина Твоїх безмеж, Твоїх небес нестриманая повінь: Пливе, пливе блакитна широчінь, Росте, росте співучим колом обрій; Від білих хмар лиш смарагдова тінь Біжить ланами, лиш вітри недобрі Напружують свій навіжений чвал… О, як забуть Тебе, єдину в […]...
- Ноктюрн Ноктюрн (фр. nocturne – нічний) – музична п’єса ліричного, мрійливого характеру, ніби навіяна нічними настроями. За аналогією – невеликий художній, переважно поетичний твір: На сонні ниви, на левади, Місяць сріблисті ллє каскади, Сипле брильянтів срібні рої На польні рожі і пової. На ясні ниви, на левади, Леготом ельфів мчать громади, Ловлять розсипані брильянти, Сльози тремтючі […]...
- Павло Мовчан – Сутіч Ти – жрець… у чунях… при вогні… Стоять боввани кам’яні… І дивляться у небо тупо; Об’їждчик скаче на коні: -З дороги геть! – волає в рупор… Чиєсь обличчя, шлях якийсь, Когось шукають, хтось зникає… І камінь, наче хліб, розкис, І хтось тебе за горло стис, Ти б’єш крильми – не відпускає… В пробудженні рятунок твій […]...
- Тодось Осьмачка – Елегія Лікарня. Гармидер і крик божевільної баби. Немає глибокого неба, Ні поля з ярами, Чогось забарилась любов У вінку із барвінку… Один я на світі, Мов Юда в гаю на вірьовці!.. І бурі затихли, Вітри не летять; Пожовклий листок із верби не впаде На ковдру, Що тіло моє обляга, – Не згадає про рідне село, Садки […]...
- Тарас Шевченко – І досі сниться І досі сниться: під горою, Меж вербами та над водою, Біленька хаточка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя, Аж тричі весело цілує, Прийма на руки, і годує, І спать несе. А дід […]...
- Юрій Андрухович – Етюд серпня Серпень жарінь розпашілого глека Жовто спахнули дахи і портали Книга яку неуважно гортали Раптом сліпучо заквітла мов спека Серпень ріка невимовне солодка Плинуть будівлі старої сецесії Чиста й тонка світляна поволока Вкрила дерев полудневі процесії Серпень моя невблаганна ідилія Теплого воску олійна держава Вулиця скрипка соната неділя Гостра як жала Тривожна Тужава...
- Поема Поема (грецьк. роіеmа – твір) – ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Назва “П.” загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид П.: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т. п. Виникла П. на основі давніх і середньовічних героїчних пісень, сказань, епопей, що […]...
- Іван Світличний – Тюрма Ми серцем голі догола. Т. Шевченко В тюрмі, за гратами, в неволі Мені приснилася… тюрма. Але не ця. Ні грат нема, Ні варти. І всього доволі. І світ – ідилія сама. І люди – стовпище моголів З кокардами, а серцем голі: Кричать, а мова в них німа, Полуда очі заступила, На світ їм глянути несила, […]...
- Дмитро Загул – Осінній шум Плюскоти річки і шелести гаю Тонуть прозоро в замислений вечір, Де чисто і ясно, неначе в нетечі, Горючі осінні ліси дотлівають. Плинуть хмаринки у течінь гарячу, Де сонце за заході обрій стрічає, А сиві верби галузки печалі Схилили в воду і довго плачуть. Вже вересневі дощі сполоскали Нив непривітних поорані смуги, А коси берізок, що […]...
- Наталя Гуркіна – Зимова казка Прилетіла, наче птиця, Снігу намела… Білосніжна чарівниця, Тітонька-Зима. І засяяли сніжинки, – Казка надворі. Червоніють на ялинці, Птахи снігурі....
- Гей, поля, поля зелені… – Сковорода Григорій Гей, поля, поля зелені, Зелом-квітом оздоблені! Гей, долини, і балки, І могили, й пагорки! Гей ви, вод потоки чисті! Береги річок трависті! Гей же, кучері які у дібров сих і гайків! Жайворонок над полями, Соловейко над садами,- Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить. А коли зійшла денниця, То прокинулася птиця. Музика звучить […]...
Твір на тему справжніх друзів.