Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Ікт
Ікт
Ікт (лат. ictus – удар, наголос) – сильна доля у стопі, ритмічний наголос у вірші, що не збігається із граматичним:
Як море – глибока тугою народу.
Між світом і тьмою гориш у красках!
Безкрая думками і вічна промінням,
Смієшся в негоду.
Зоріє Твій шлях:
Народ Твій, як велет, буде йти верхами –
Душа моя плаче без тями!
(В. Пачовський).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- Свій шлях Кожен з нас по своїй дорозі іде, Янгол небесний нас по ній поведе. Багато людей свій шлях знайдуть, А друзі й кохання їх проведуть. Кохання – то світло, ненависть – то ніч, І про ці почуття чуть зусібіч. Іде вічна війна світла проти ночі, Й на обидві сили ти не закриєш очі. В душі кожного […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Ти погас Дивився на тебе як на Бога. І завжди з тебе приклад брав. Та яка чекала на тебе дорога Тоді я ще не знав. Ти погас в моїх очах Лише попіл твій лишився. А в твоїх ссловах Правди не було. Я просто помилився. Зараз ти смієшся наді мною. Смійся я не ображаюсь. Прийде час і покінчу […]...
- Мозолевський Борис – Через роки За О. Блоком І знов, сяйнувши з вінець винних, Ти пропекла мене наскрізь Дитинним зламом вуст невинних У водограї чорних кіс. Я поринаю в темні трунки І знову п’ю з твоїх очей Забуті сни про поцілунки, Про білі віхоли ночей. І ти смієшся переливне, І грає чаша золота. І стан твій в хутрах соболиних Блакитний […]...
- Микола Руденко – Цвинтар над Вітою Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі. Віта, Віта! Мрійники-поети Тебе мають антиподом Лети. Ти – Життя. А хто ж із нас не мріє Про сонет, що вічністю зоріє?.. У заплаві,- може, трохи вище,- Є старе селянське кладовище. Тінями синівської любові Похилилися хрести дубові. […]...
- Надя Ковалюк – Шарудить календар кількома сторінками Шарудить календар кількома сторінками, Нагадавши, що в диханні вітру – зима. Я подякую тим, хто зі мною, думками, І згадаю про тих, кого поруч нема. Вітер вирве останню сторінку – і в душу, Де твій почерк з роками вже стерся, та все ж – Я спитаю, як справи… ти скажеш – не дуже, І на […]...
- Леся Українка – “Всі наші сльози тугою палкою… “ Всі наші сльози тугою палкою Спадуть на серце, – серце запалає… Нехай палає, не дав спокою, Поки душа терпіти силу має. Коли ж не стане сили, коли туга Вразить украй те серденько замліле, Тоді душа повстане недолуга, Її розбудить серденько зболіле, Як же повстане – їй не буде впину, Заснути знов, як перш, вона не […]...
- Тіна Карабанович – Вірний рицар мій Вірний рицар міій, зажди… Серце вільне ти прости, За докір світлого мовчання… Десь там знову хтось Вмирає від кохання… Навчись на світі чесно жити… Притомились очі і душа, Скажи милий, то моя вина? Дуель твоя. Не за мене гинеш ти сьогодні… Віддаєш кохання ти безодні. Залишайся спочивати серед гір, Обійми втоми, лиш повір. Чарівну арфу […]...
- Герасим’юк Василь – Я в тебе запитав Я в тебе запитав Дорогу до зірок. Я не картав себе За цей небесний порух. Бо скоро буде мла, Бо скоро буде змрок. А потім буде ніч, А потім буде морок. Ти надійшла мені. Настала ти мені На весь мій білий світ, На темний мегаполіс, Щоб я промчав цю ніч, Як месник на коні, – […]...
- Юлія Кириленко – І плаче ніч І плаче ніч, і місяць плаче, І тонуть зорі у вогні, П’янке кохання і незряче В блакитно-ніжній вишині Крилом мене не доторкнеться, І не опустить погляд свій, Розбитого не буде серця, Не місце й долі медовій. Терпких розлук я не спізнаю, Ніколи й болю не відчуть… Це шлях до пекла чи до раю? Куди лиш […]...
- Іван Франко – Поезія В житті, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш, Та в поспіху їх безучасно лишаєш. Часом лиш попадесь лице характерне, Що взір поневолі до себе приверне. Зирнеш, заговориш і стиснеш за руку – Найближча хвилина приносить розлуку. Та довго ще в тямці відтіль і відсіль Не раз визирає приязний профіль. Та де з ким тісніше злучив […]...
- Ой летіла стріла – Українська народна балада Ой летіла стріла З-за синього моря. Ой де ж вона впала? – На вдовинім полі. Кого ж вона вбила? – Вдовиного сина. Немає нікого Плакати по ньому. Летять три зозуленьки, І всі три рябенькі: Одна прилетіла, В головоньках сіла; Друга прилетіла. Край серденька сіла; Третя прилетіла Та в ніженьках сіла. Що в головках сіла – […]...
- Леся Українка – “Чи пам’ятаєте, коли я говорила… “ Чи пам’ятаєте, коли я говорила Замовкли молитви, озвались гучні дзвони І рушила серед юрби труна; Мені в душі озвались інші тони, І думка раптом стала голосна. Незчулася, коли заговорила Оті слова: “Якби мені знаття, Коли я вмру, я б заповіт зробила, Аби з музикою, що люба за життя, Мене ховали”. Тільки що злетіли Слова ті […]...
- Життя це гра Життя – це гра! І грати треба. Немає вибору у нас. Життя одне.. Й ми стартували… . До фінішу далеко та проте… .. Цей шлях пройде, як мить одна. У кожного він свій Єдиний, незабутній. Із всими помилками Із мріями, думками. Хтось пройде його легко, А хтось не знає, Що за крок його чекає. Ну, […]...
- Тарас Шевченко – Гоголю За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й бог не побачить. Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли – похилились В кайданах… байдуже… Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. А що вродить з […]...
- Микола Руденко – Сльота За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно. Я не знаю, що саме – з людьми чи зі мною, З цілим світом чи тільки з моєю душею. Ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею. Ну, […]...
- Іван Франко – данилові Млаці. 2-а частина Не впору був твій плач і сміх, не впору, То й кпились люди з сліз і з сміху твого. Твій жаль об тім нагадує дурного – Прости на слові – Павлуся істор’ю. “Йди в світ, Павлусю, й тям, що говорю, – Казала мати. – де вгледиш якого При добрім ділі, то вклонись до нього. Й […]...
- Ой летіла стріла скорочено – Народні балади Ой летіла стріла З-за синього моря. Ой де ж вона впала? – На вдовинім полі. Кого ж вона вбила? – Вдовиного сина. Немає нікого Плакати по ньому. Летять три зозуленьки, І всі три рябенькі: Одна прилетіла, В головоньках сіла; Друга прилетіла. Край серденька сіла; Третя прилетіла Та в ніженьках сіла. Що в головках сіла То […]...
- Василь Симоненко – “де зараз ви, кати мого народу?..” Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде. Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа. Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто […]...
- Олена довганюк – Кохана людина – це твій найкращий друг Кохана людина – це твій найкращий друг, якому ти можеш повністю довіритися, поділитися найсокровеннішими думками і мріями. Це той, хто тебе підтримуватиме кожну хвилину життя і не покине в біді. Той, кого ти не соромишся і кому відкриваєш усю душу. Хто знає тебе так, як ти сам. І, напевно, зустріти таку людину – найбільше щастя....
- Павло Мовчан – “Правобіч гляну та й побачу… “ Правобіч гляну та й побачу, Як тонкосльозо скрипка плаче Над згаслим соняхом в степу І як ступає тінь незряча За скрипалем стопа в стопу. Він, наче дріт, снує жалобу Поміж стернею в три струни, І виснуть хмари крутолобі Над ним, мов круглі валуни. Лівобіч гляну – слизне річка, І в’яжеться вода в вузли, І язь, […]...
- Ізотонізм Ізотонізм (грецьк. isos – рівний та tonos – наголос) – рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша. до принципу ізотонічного акцентування дуже часто звертався М. Семенко: Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно із стуми – Це ж жах, коли побачив, що воно оголене....
- Юлія Смаль – Є у лісі ведмедик Є у лісі ведмедик, Дуже ласий до меду, До солодких ожинок, До суничок, малинок. Ще у лісі густому Є малесенький гномик, Теж він любить ожину І суницю, й малину. Велет-гном і Малятко, Так ведмедика звати Добрі друзі, щоранку Разом сходять із ганку, Щоб збирати ожину, І суницю, й малину....
- Олена Теліга – Танго І знов з’єднались в одну оману, – О дивне танго, – і сум, і пристрасть; Пливу на хвилях твого туману, Згубила керму, спалила пристань. І б’ється серце, і гнеться тіло В твоїм повільнім і п’янім вирі; Блакитне сонце мені світило, А буде чорне, а може й сіре! Чекає прірва на кожнім схилі, Та сум і […]...
- Вам кажуть – завтра кінець світу! Вам кажуть – завтра кінець світу, Усі з усім прощайтеся. Беріть те, чого не пробували, а потім – Захищайтеся і ховайтеся. А я не знаю і не буду. Я проживу цей день звичайно – Піду десь потиняюся, а ввечері Поплачу, як зазвичай. І я проснусь здорова, сильна, А ви – Обкидані бичками і спільними шприцами […]...
- Прощавай Ти як повітря, що потрібне для життя. Ти як вода, так хочу я напитись, Бо спрага мучить все моє буття. Так хочу я з тобою залишитись! Твої слова глибоко ранять душу, Та як сказать тобі про почуття? Невже завжди тепер страждати мушу Через важливі і несказані слова? Здається тихо, але це лиш сон, Бо у […]...
- Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
- Дактилічна клаузула Дактилічна клаузула (грецьк. dactylos – палець і clausula – закінчення) – закінчення віршованого рядка, слова в якому мають наголос на третьому складі від його краю, збігається з дактилічною стопою, характерна для деяких поетів, зокрема для І. Багряного: “Гей, нема, нема. Тут страшна зима, / Мла, відчай і сон над оселями”, “Ой, летять два соколи з […]...
- Гіпердактилічна клаузула Гіпердактилічна клаузула (грецьк. hyper понад і daktylos – палець; clausula – закінчення) – закінчення віршового рядка, слова в якому мають наголос на четвертому, п’ятому, навіть шостому складах від краю, починаючи з останнього (інтонаційного) наголосу. Не часті випадки Т. к. трапля; у доробку П. Тичини: “Не дивися так привітно, / Яблунено цвітно”, “день біжить, дзвенить-сміеться, / […]...
- Ти п’єш мою кров Ти п’єш мою кров, Немов келих вина, Я терплю тебе знов, Не моя це вина. Ти зло. Ти вампір. Ти п’єш мою душу, Ти смієшся до пір Що аж плакати мушу Ти керуєш усім, В тебе серце холодне, Ти плюєш у лице Я ж – немов у безодні. Так не буде завжди, Я тобі обіцяю, […]...
- Микола Руденко – Лелека Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать на галяву Вчаться дітки потроху. Я їм неба готовий Прихилить до землиці… Чом твій погляд раптовий Холодніший від криці? Чим тебе знепокоїв – Громом сфер, літаками, Чи тривоги накоїв Суєтними […]...
- Твір на тему: Моя душа – це храм чи купа цегли? Кожна людина має у своїй душі власний та неповторний храм. І, можливо, зовсім несправедливо буде так просто казати, що душа – це купа цегли. Тому, що саме існування душі – чогось неземного – це вже щось святе. Господь вдихнув у людей життя, а разом із ним і почуття, переживання, думки, які заклали фундамент для великого, […]...
- Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -∪). В українській силаботоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі. Так, у […]...
- “Ой летіла стріла” Аналіз балади Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином. Ідея: висловлення співчуття до загиблого. Основна думка: Ой матінка плаче, / Поки жити буде, / А сестриця плаче, / Поки не забуде; / А миленька плаче, / Поки його бачить… Композиція “Ой летіла стріла” Експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина. Зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль. Кульмінація: […]...
- Ліна Костенко – Скіфська баба Ти, скіфська баба, кам’яна незграба, Стоїш в степах… Курай і бугила… Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?! За сто віків дитя не привела! Були б у нього кремінь-ноженята, Ото вже б гупотіло по ланах! Чого смієшся? Космос нежонатий, А ти стоїш одна у полинах. Невже ж таки ніхто не женихався? А висить […]...
- Андієвська Емма – Без шкіри – на вітрі Пустеля – колоратура З ацитиленовим кар`єром смерти. Щораз розпеченіші кола Нескінченної повивальні. На щаблях прискореного розпаду Самі бані, куби Й паралелепіпеди. Всесвіт – відірваний гудзик, Що знову – в сміттярку хаосу. Ні прихистку, ні слова, Ні калюжі питної води. Світанок. Вечір. Світанок. Твій подих фіалково-свинцевий. Твій подих ніжний і молочно-перлистий. Ти визначив початок і кінець, […]...
Дитинство яновський стислий переказ.