Ілля Манченко – Так було!
Тебе пригортаю до своїх грудей
І ніжно цілую в лобик і щічки,
Загорілось у небі багато свічей,
Нам посміхнулись привітно смерічки.
Ти дивилася ніжно в очі мої,
В них я бачив спокій, кохання і мрії,
Міцно стискав тендітні долоні твої,
Билися в серці розбурхані хвилі.
Цілунки гарячі, солодкі, п’янкі,
Не звертаєм уваги на перехожих
І ось ми нарешті лишились самі,
Тільки каштани стоять насторожі.
Автор: Ілля Манченко (02.02.13)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ілля Манченко – Незрівнянна Вуста п’янкі, як ягоди у червні, Палають очі сонячним вогнем, Мені її із пам’яті не стерти, З душі ніяк не вирубить мечем. Тендітні руки – лози винограду, Гладке волосся – ніжне наче шовк, Під вікнами співаю серенаду, До її серця перший роблю крок. Вона прекрасна ніби та троянда, Яка росте під вікнами в садку, Красива, […]...
- Ілля Манченко – Спогади Полинаю в спогади дитинства, Як маленьким бігав по росі, Не зазнав на щастя я сирітства, Так як друзі деякі мої. Пригадались стежки і дороги, Запах квітів, меду і бузку І з батьками грибові походи, Посиденьки з друзями в садку. Випливає в спогадах криниця, Що стояла на краю села, Ох, яка була у ній водиця – […]...
- Ілля Манченко – Батькова порада Довкола мене ненависть і зрада, Довкола мене заздрість і брехня, Але єдина батьківська порада, Іде зімною все моє життя. Казав мені: “Завжди молися сину” І віру в Бога ти не полишай, Люби і поважай свою родину, Не забувай про рідний тобі край! Усе життя дотримуюсь поради, За кожну справу з молитвою берусь, В молитві кожній […]...
- Ілля Манченко – Невідома могила Стоїть могила серед поля, Чи вояка УПА, чи козака, Він здобував країні волю, А смерть напевно тут його знайшла. Я перед нею на колінах, На неї квіти виклав польові, Вона укрита вся полином, Співають пісні тихо солов’ї. Ніколи він вже не почує, Знайомих слів, знайомих фраз, Тепер навіки тут ночує, Про нього нагадав невплинний час!...
- Ілля Манченко – Рабів до раю не пускають Рабів до Раю не пускають, Сміючись плюнули в лице, Холопів там не поважають, Бо челядь в ньому лиш живе. Нема на вас вже Кривоніса, Не має Гонти, Богуна, Скоріше б впала та завіса, Яка їх в гору підняла. “Рабів до Раю не пускають”, Від влади чуєм кожен день, Вони нас “Беркутом” лякають, А ми штурмуєм […]...
- Ілля Манченко – дякую Землі Травневі зливи поливають землю, Стоять дерева в святковому вбранні, Краса така лікує мої нерви, За це родючій дякую землі. Щодня їй дякую за жовте поле, За хліб, за мед, за квіти у садку, Мене з землею пов’язала доля, Тепер я нею кожен день живу. Коли саджаю жито чи пшеницю, Я знею, як з живою говорю, […]...
- Ілля Манченко – дорога до дому приведе Відлітають у вирій птахи на світанні, Тихо шепочуть берізки в міському саду, Я вертаюсь додому з доріг в сподіванні, Що побачу живою ще матусю свою. Що зустріне вона мене, коло дороги І в обійми свої мене зі сльозами візьме, Довго по світу тинявся у різнії боки, Знав, що дорога, додому завжди приведе…...
- Ілля Манченко – Із висоти Чернечої Гори Із висоти Чернечої гори, Безсмертний голос чуємо Тараса, Ідуть до нього діти і старі, До нас назавжди він зійшов з Парнаса. Його вірші пророчі на віки, Великий геній рими, пензля слова, Вчитавшись пильно у його рядки, Ми починаєм вірити у Бога. В своїх віршах він передбачив все, Падіння, злети, зради, незалежність, Для нього рідне не […]...
- Ілля Манченко – Нема долин таких, як на Вкраїні Нема долин таких, як на Вкраїні, Де б не шукав – таких вже не знайдеш, Вони чарівні, ніжні і донині Поних як зачарований ідеш. Розкинулись левади зеленаві, Їх спокій осокори стережуть, Ганяє вітер собі хмари мляві, А павучки мереживо плетуть… Проткнули хмари – сестроньки тополі, Купають віти в річці явори, В нас надзвичайно світять зорі […]...
- Ілля Манченко – Пожовклий лист летить самотньо з гілки Пожовклий лист летить самотньо з гілки, Холодний дощ пронизує наскрізь, З’явилась і сховалась швидко білка, Із шолудем на дерево шмигик. Трава пожовкла, небо темно-сіре, З листками грає вітер в піддавки, Розкрили хмари свої руки-крила, Й летять, летять по небу як птахи....
- Дмитро Павличко – “Не пригадуй, що було! Не треба… “ Не пригадуй, що було! Не треба Дотикатись до заглухлих ран. Вже душа не б’ється в креші неба, Як розбитий громом океан. Благодать зійшла на темні води, Втихомиривсь і затихнув я. Безпощадний блиск твоєї вроди Лагідно в душі моїй сія. Може, хвилі встануть ще, як піки, І полинуть радо на загин, Але я люблю тебе навіки […]...
- Ольга Анцибор – Я так за тобою сумую Я так за тобою сумую, Бо жити без тебе не вмію, Я фото твоє поцілую, Тебе ж цілувати не смію. Лиш раз ти дозволив, коханий, Вустами до тебе торкнутись, В солодкім вечірнім тумані Так ніжно до тебе горнутись. Цю мить і це щастя безгрішне Я в серці своїм зберігаю, Так трепетно, палко і ніжно Тебе […]...
- Оксана Осовська – Те, що було, було не жартома Те, що було, було не жартома, Мене ламало так не випадково. Прости мені не обережне слово, Спини мене : я не спинюсь сама! Гашу шалену ніжність, та дарма : Шматує груди золота зірниця… То не засну, то безнадійно сниться Таке жадане те, чого нема!...
- Соломія Волошин – Таке відчуваю я вперше в житті Тобі я так хочу сказати люблю, Та дивлюсь у очі і знову мовчу, Бо це почуття, я у серці ношу І словом його, я не опишу. Так добре у твоїх обіймах мені. І часом здається, що це уві сні, Цілунки твої і ніжні й п”янкі, А інколи з перцем такі запальні. Коли я з тобою, […]...
- Юля Алейнікова – Вона палила. Їй було все рівно Вона палила. Їй було все рівно Скільки вона ще так проживе. Він бігав вранці. І було так дивно, Як вона чіпляє за живе. Вона не спала. Забувала про сніданки. І непристойно оголяла ноги. Він мав в житті лише одну коханку, Він не терпів інтиму без любові. Вона все цитувала Муракамі. (Ти знав як Муракамі любить […]...
- Володимир Самійленко – “Як ми ждали її, віковічні раби… “ Як ми ждали її, віковічні раби, Як бажали, знесилені в час боротьби, Щоб хоч промінь один серед темної ночі Засвітив нам у змучені очі. О прийди, – ми казали, – богине ясна! І нехай уже край наш недолі не зна; Хай заквітне життя на замерлому полі, – Поведи нас до кращої долі. О прийди ж, […]...
- Леся Українка – “Минаю я, було, долини й горн… “ Минаю я, було, долини, й гори, І моря гучного непевнії простори, Чужі краї обступлять навкруги, Захопить ніч; на горах чорні тіні, На морі хвилі, тумани в долині Здаються наче справді вороги. І серце, хоч і звикле до блукання, До чужини, до вічного змагання, Чогось, бувало, плаче в тій порі, Немов дитина, в темряві забута, Немов […]...
- Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
- Як то було Як то було: вертатися додому із школи, Коли в кишені лишній простір, заповнений мною?… Як то було: обіймати, сидівши на ракеті, Коли з дерева звисали трупики, а я до мурашок боявся самотньої смерті? Як то було: просинатися від теплого поцілунку, Коли поруч сиділа невідома постать і тримала тебе за руку?… Як то було: ночами ковтати […]...
- Це було на світанку – Малишко Андрій І Сім десятків років увірвалися в спокій, Але дихає тишею хата щаслива, Прожила це життя, як на ниві широкій, Наробилась, набачилась горя і дива. Літні ночі озорені, зими колючі, Березневих світанків сувора меріжка, Сім десятків років, як бажання жагучі, Стали колом тісним, гомонять біля ліжка. Кожен рік – як живий непідкуплений свідок, Кожен день хоче […]...
- Аня Тет – А я би гріла твої долоні А я би гріла твої долоні І розтікалась медом по вустах Збирала б сльози твої солоні, Співала б оди тобі у віршах… А я би піснею в тебе лилась – П’янкою й терпкою водноча? с У небі б сонцем тобі світила, Щоб зігрівати в морозний час.. А я би грала лиш ніжно й чутко На […]...
- Надя Ковалюк – Те, що було – того вже немає Те, що було – того вже немає. Все минуло… Залишився біль. Це поверненню не підлягає. Цьому всьому – мене ти навчив. Я навчилась латати, де рветься, Залишаючи сотні рубців. І тебе виривати із серця. Не хотілось. та ти так навчив. Я вже вмію без слів і розмови Прочитати людей по очах, Відчуваючи безпомилково, Де солодка […]...
- Душевний ніжний абсурдизм безшабашного брутального божевілля) Я хочу тебе дуже ніжно..вбити. Неспішно, легко, просто. І посаджу у тебе на могилі квіти. В душі, так знаєш, зараз дуже млосно! Я хочу тебе дуже ніжно вбити. Дозволь мені це, любий, прошу! Тебе і мертвим буду я любити. От тільки ти не стій в сторонці… Я хочу тебе дуже ніжно вбити. Так легко повиламувати […]...
- Павло Глазовий – Солдатська лірика Хлопець виїхав служити у далекий край І коханій пише звідти: “Жди мене, чекай! Я тебе не забуваю, не забудь і ти. Я не можу надивитись на твої листи. Навіть марки відриваю і цілую їх, Бо на них сліди лишились від губів твоїх”. А кохана пише: “Милий! Жду тебе й люблю, Тільки знай, що до конвертів […]...
- Пекло, здавалось, було в ту годину… – Олесь Олександр Пекло, здавалось, було в ту годину… Грім божевільний стогнав і ревів, Блискавок стріли літали без впину, Весь небозвід то. палав, то чорнів. Буря пройшла, і я з жахом питаю: Що-ж то зробилось з коханого краю? Певно руїну та буря зробила?.. Кажуть: “Вербу десь розбиту добила”. Думко! коли і тебе виливаю В слово холоднеє, в пісню […]...
- Ольга Анцибор – Рідний дім Вишня цвіте біло пінно, Землю вкрива пелюстками, Хочу хоч на хвилину В рідний наш дім, до мами. Двір і батьківський ганок, Стежка між трав шовкових, Сонце дарує ранок І аромат медовий. Квітне тюльпан багряно, Білих нарцисів хмарка, Роси, що впали рано, Жадібно п’є фіалка. Лину до отчого дому, В домі від щастя тісно, Радість живе […]...
- Це було мов сон Це було мов сон, я не міг повірити, що це стається зі мною… Я нагодував ангела прямісінько з своїх великих долонь… Так пекуче, як вогонь, запалилося щось в моїй душі. Миттєве, як іскра. Водночас протяжне, мов світлові роки. В мене великі долоні. Я складав їх одна до одної, щоб зробити поглибшу ємкість. Туди помістилося багато […]...
- Ілля Муромець (скорочено) А хто б нам сказав про старовину, Про старовину, про бувальщину, Про того хоча б Іллю Муромця? У славетному місті Муромі, У селі було Карачаровім Жив собі Іван Тимофійович, Хлібороб, а з ним син укоханий, Ілля Муромець, син Іванович. Сидів сидячки Ілля Муромець, Ілля Муромець, хліборобський син, Сидів сидячки рівно тридцять літ. Раз пішов Іван […]...
- Олесь Гончар – Все, що було, ми забудемо Все, що було, ми забудемо, Все, що нема, ми зап’єм, А може, їдучи Рудними, Серце своє розіб’єм. Горами Чорними Рудними Завтра ми підемо знов. І буде нам любомудрами Прощено всякий гріх. Столиця, далека салютами, Згадає синів своїх. 1945...
- Любов Колосюк – Із ніжністю, якої ще не бУло Із ніжністю, якої ще не бУло Я у тобі, мій Янголе, втонула І віддала під захист власну душу, Хоч спокій твій я цим навік порушу. Оберігай мене зі щирою любов”ю, Немов берізку у живому полю, Що вітром розкуйовджено сповита. І я розквітну у тобі, як літо!...
- Іван Андрусяк – поволі – так дозволено було Поволі – так дозволено було – Земля й вода мінялися місцями І ти не знав оракули чи грами Тобі прогнозували западло Верстав як тать історію судин Мажорних крил розтрощене суцвіття Немовби залишаючись один На ціле неголене підборіддя Викреслював закони вороття В потребу жити як потребу прози Щоб деревіло в затінку життя Як струп академічної залози […]...
- Микола Вінграновський – Але було вже пізно мальвам Але було вже пізно мальвам, І літові, і ластівкам, Лиш далечінь синьоблагальна Когось благала: не пускай!.. Але – прощалось. Вітром-листом Чи по тобі, чи по мені. Пустилось берега все чисто – Одна розлука на коні. Давно своїм вирлатим оком Нас приглядав вирлатий час, І маємо: оце глибоко, А це ось мілко поміж нас… Я знаю: […]...
- Сингаївський Микола – На порозі вічності Художнику і поету, побратимові моєму Анатолію Луценку. Давній звичай в серці молодому, Ідучи на зустріч, я беріг: – Чуєш, друже, мир твоєму дому! – Знову я ступив на твій поріг. Щоб з довір’ям батька і дитини Розділити радість чи журбу. Щоб усі ми – діти України, Наче хрест, несли свою судьбу. А хрестів, як долі, […]...
- Володимир Сосюра – Це було на острові Цейлоні Це було на острові Цейлоні, Де цвітуть веселкові гаї. Цілував вузькі мої долоні Ватажок із племені Аї. Обережно брав мене за груди, Заливався з радості плачем… І тремтіли стріли у отруті За його похиленим плечем… А коли на сходи пароплава Я зійшла… О море, о любов!.. Як його не кликала, не звала, Ватажок за мною […]...
- Тарас Шевченко – Було, роблю що, чи гуляю Було, роблю що, чи гуляю, Чи богу молюся, Усе думаю про його І чогось боюся. Дурна була, молодая,- Я все виглядала, Чи не шле за рушниками… І не сподівалась, Що він мене, дурну, дурить. А серце боліло, Ніби знало, що так буде, Сказати не вміло. А якби було сказало, То я б не любила, Може, […]...
- Мозолевський Борис – Через роки За О. Блоком І знов, сяйнувши з вінець винних, Ти пропекла мене наскрізь Дитинним зламом вуст невинних У водограї чорних кіс. Я поринаю в темні трунки І знову п’ю з твоїх очей Забуті сни про поцілунки, Про білі віхоли ночей. І ти смієшся переливне, І грає чаша золота. І стан твій в хутрах соболиних Блакитний […]...
- Надія Ковалюк – Було багато пройдено доріг Було багато пройдено доріг… У подругах, у друзях, у коханих Я бачила для себе оберіг. Але так рідко згадувала маму… Коли ж втрачала віру у людей, Коли життя надламувало крила,- Я линула до маминих грудей, Свої невдачі – в жменях приносила. Вона ж мене ховала від нещасть, А я завжди від неї так далеко… Вона […]...
- Леся Українка – “Було се за часів святої Германдади… “ Було се за часів святої Германдади: Кати-ченці взяли єретика І повели його до Торквемади На інквізицію. І чутка є така: Спочатку мученик мовчав, І тільки сльози текли по непорушному лиці, Мовчав на допити, мовчав на всі погрози, Раз застогнав – і мук ще додали ченці. Раз крикнув. “Є на каяття надія, – Сказав великий серцевідець-кат: […]...
- Вірш Миколи Руденка – Моє життя безрадісне було Моє життя безрадісне було – Можливо, на тім світі ліпше буде. Та часом вранці вийду за село І уклонюсь ромашці, ніби чуду. А потім задивлюсь на деревце, На річку, на гори зелену спину, – Чи легко буде покидати це, Коли на звіт до Сущого полину? Озвусь до пташки, усміхнусь бджолі І помолюсь пшеничним сходам дружним. […]...
- Катерина Кочетова – Немов зими цієї не було Немов зими цієї не було, Ще у весни осінні сподівання. Накриє місто, наче тим крилом, Пора надій, ідилії, кохання. Знайомі ноти мовби стерли час, Сплетіння пальців душі поєднало, Щастя – у миті, а ця мить – у нас, Чому ж цього нам завжди мало, мало?.. 5 березня 2013...
Суд винниченко.