Інна Стократна – Спільні ранки
Спільні ранки для нас тягнуться надто довго а себто жадібно
Так довго як гояться ранки та порізи від паперу на твоїх грудях
Тому доки вони минають до нас між пальці лягають наші звичні маленькі радощі –
Можливості пеститися ніжитися й кохатися а себто можливості бути
Ранками ранки твої доводиться загортати у ковдру аби відігріти
Тамувати подих від кожного незначного биття твого внутрішнього життєво необхідного важеля
І в решті решт стелячи повільні кроки дістатися до того потаємного місця
Де б`є дзвінке джерело котре постійно вібрує підказуючи тобі на що ліпше зважити
Зважити ліпше на наше спільне бо усе наше спільне вічно триватиме
Ранити груди лише папером бо папір це завше буде терпіти
Дзвінке джерело варто ховати в серці бо хоч місця для того є іще надто та
Більше жодного надійного
А у тебе замість серця ранки
То звідки б`є твоє джерело
Мила
Звідки?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Інна Стократна – вона завше знала котра зараз година Вона завше знала котра зараз година – сонце припадало до її п`ят рівно о другій Бавилося щомить інакше – дико дитинно а ввечері заповзало за її спину й казало – слухай Усе тепло цього світу проростає мов камені проростають поміж асфальту чи стін будинків Й усі невикористані розділові знаки дихають правдою подібно до литок босої […]...
- Інна Стократна – Небо падає серед рядків Небо падає серед рядків – прагне втопитися Поміж того вогню що повзе судинами Судинами й містом і врешті ним мовби кривдою Стелиться шлях що пройдений виключно винними Небо падає Небу боляче й холодно Гнів осідає Кулі чекають на вторгнення Чекають на зустріч мов військо сліпих під проводом Смерті яка відчуває смак болю та стогонів Небо […]...
- Інна Стократна – Важко чинити опір смерті Важко чинити опір смерті коли вона приходить вночі Гублячи шляхом – щоб повернутися опісля – фальшиві монети та чужі ключі Зітхаючи мов натруджений коваль із чорною позолотою рук Ковтаючи кожен натяк на порухи та звук – кожен приторний звук Важко пити зі смертю коли у неї лише вино Червоне мов сонце яке сідає повз її […]...
- Людмила Ковальчук – Я не люблю, щоб кава в мої ранки Я не люблю, щоб кава в мої ранки… Холодний, хай терпкий, зелений чай. У тебе десь дружина… тут коханка… І я, що завжди поряд, зазвичай. Між нами кілометри і вокзали, Холодні квіти в поетичній прозі. Так треба, що я вчора не сказала – Ми геть чужі. І речі – на порозі. Зустрінемось за рік чи, […]...
- Спільні образи й мотиви творчості Т. Шевченка та Ф. Шиллера Тарас Григорович Шевченко був блискучим знавцем європейської та світової літератури. Обізнаність допомогла формуванню творчих ідеалів Кобзаря. Шевченко – митець, поет, суспільний діяч – є тим, хто розвивав найпередовіші філософські думки тодішньої Європи, даючи їм набагато вищий зміст. У цілком самостійних поетів Тараса Шевченка та Фрідріха Шиллера були спільні теми. Однією з найважливіших можна вважати тему […]...
- Інна Орлецька – Розкажи мені вперше хлопче Розкажи мені вперше хлопче солодкогубий Колискову ніжності на ніч я не засну Доки вітер приносить звістку з могил що грудень Поза межами воєн оголосив весну Доки ти теплошкірий поруч й хоробросерций Бережеш від віхоли вибухів сни та дні Я замкну розпечений подих квінтами терцій На твоїй розміченій картою куль спині Я все знаю хлопче ці […]...
- Дмитро Загул – Молодим співцям Сонячні панелі, ранки золоті, – Що ж ви невеселі, друзі молоді? Звідки в вас ті жалі? Звідки той мотив? Вам одкриті далі неймовірних див. Ні за чим тужити – перед вами світ! Вами не прожито й трьох десятків літ. Киньте непотрібний і нудний мінор! Задзвоніть як срібний, як веселий хор. Хай квилить і плаче про […]...
- Спільні мотиви “Заповіту” Шевченка і творів Горація та О. Пушкіна Тарас Шевченко хоч і створив свій “Заповіт” під впливом хвороби, цей твір став бойовою програмою. Він починається звертанням до народу. Автор висловлює палку любов до трудящих, до рідної землі, віру в те, що пригноблені повстануть, порвуть кайдани і побудують нове суспільство. “Заповіт” має спільні мотиви з такими творами, як ода римського поета Горація “До Мельпомени” […]...
- Вбиваю у тобі Вбиваю у тобі, себто в собі, Всі ті частинки замріяних пав, Тарганів, павуків і так, Різних комашок з лапками, крилами Або ж без них. Хтось молодий складає вірші про потяг, Часто до Львову, попсово. вбиваю в тобі, себто в собі, Фрагментарні елементи минулого, Теперішнього і геть трішечки Майбутнього, частково, Непомітно для всіх, А тим більше […]...
- Аліна Звіздецька – можливо не час не місце Можливо не час не місце Для декорацій відступів Ти свОє лишив у місті Всіх злому відданних Загиблих було немало А буде ще всотні більше Все спільне кудись зникало Все наше ніяк не вічне На вічність лиш мають право Поети боги і воля А наша з тобою справа Молити когось про долю Любити кого лишилось Міняючи […]...
- Семенко Михайль – Русокосою оточила В моїй душі – Уїтмен і Стріндберг. Русокосою оточила. Я взнав, що вона любить буйність і вітер – Жить мені взнав, далі несила, несила. Очі мої Знов опромінює сутінь фоном безбарвним. Завтра. Не буду я завтра бачить її. Може так хочу. Може так треба. Бо в грудні я бавлюся травнем. На душу свою я насунув […]...
- Наталя дворнік – Сонце без неба Там, де ми боронили себе від сторонніх очей, Там, де кисень був зайвим для дихання серцем, Там, де горіло багаття наших останніх ночей, Де шепіт лишився освяченим місячним окрайцем. Там, де в твоїх руках я захлиналась від бажань, Де губи розпухли від твоїх скоро останніх цілунків, Де готова була розчинитись в тобі без вагань, Там […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Троянди Пора троянд спізнилась, сестро, Так довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви Розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, Хоч надто рано й сніг упертий, Ощадне сонце й зелень гола, Все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, Під горлиць воркування перше Ідем, далека, поміж […]...
- Наталя Гуркіна – Гени На городі кабачок Проказав до мами: – Ще із самих пелюшок Спільне є між нами. Від дідуся ти мені Сили назбирала, І вони у перші дні У пригоді стала! Від бабусі доброта Перейшла у спадок. Це природна повнота, Гідний я нащадок! Твої гени – добрий зір, Все я роздивлюся! Татка – мужність у мені, Вітру […]...
- Катерина Феб – Себто, вічність беззмістовна, себто, хімія Себто, вічність беззмістовна, себто, хімія. Себто, Всесвіт може бути і безмежним, Але зміст його в телевізійних вежах, І канали передач свідомістю обмежені. Бо кують із ботексу та підривають недоліком кальцію, Бо ж із силікону творять новий доконаний стержень – Стержень Всесвіту – людину без обмежень, Без бажань і, себто, наукових звершень. Себто, кажеш ти, що […]...
- Любов Колосюк – Усе від того, що така самотня Усе від того, що така самотня, Усе від того, що самотній ти. Хиткий місточок, а під ним – безодня, Тож мусимо поволі ним іти. Хай поспіхом крокують надто юні, Бо швидко пристрасть в юності горить, А нам гітари грають семиструнні І надто цінна кожна спільна мить!...
- Власта Власенко – А ми з тобою такі ненормальні А ми з тобою такі ненормальні А нам не треба царські палати А в нас мохами стелена спальня А в нас зірками ліплена хата А в нас там ранки такі веселі А в нас там ночі – по три карати А в нас там місяць ходить по стелі І так нам добре серед кімнати Сидіти […]...
- Ірина Шувалова – Ти мій фантомний біль Ти мій фантомний біль – не вщухай, не раджу. Ти особлива кінцівка, якою гладжу Речі невидимі, речі, що трохи за. За ніч стаєш майже з серце моє завбільшки, Саме такого вміщає це кляте ліжко. Що б ти, цікаво, нині на це сказав? Ти моя шкіра – знята, на цвяшку висить. Кожен рецептор просить, мовчання бісить, […]...
- Михайло Григорів – Сліди без слідів Течуть острови без порогу Уздовж блукань Пращі Пустель Уздовж ранків Незаселені Ранки...
- Василь Симоненко – “Ми думаєм про вас… “ Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі, В морозні ранки, і вечірній час, І в свята гомінки, і в дні робочі Ми думаємо, правнуки, про вас. Ми думаєм про вас – і тому наші руки Не в’януть біля плуга і станка, Тому серця у нас не витончена мука, А радість голосиста і дзвінка. Ні, […]...
- Осип Маковей – Брати В темних горах, при окопах, у болоті, Там зійшлися два вояки по роботі. Не зійшлися, тільки впали край дороги, Поранені: сей – у плечі, той – у ноги. Один стогне: “Тату милий, мамо рідна!” Другий плаче: “діти любі, жінко бідна!” Подивився сей на того довго, тихо, – Здивувала рідна мова, спільне лихо. “Поможіть мені, земляче, […]...
- Віктор Непомнящий – Я знайшов собі іншу Я знайшов собі іншу, вона схожа на тебе, Померли надії на нас і на наше майбутнє, Нам більше бачитися з тобою немає потреби, Але знай, ти для мене залишишся незабутня. Ти не мій ідеал – в тебе надто багато недоліків, Хоча полюбив я тебе через них, і твої проколи, Ще багато зламається душ, безліч стане […]...
- Іван Андрусяк – дискусія з поетом Як передати запах в поезії… Це мабуть надто складно Але для того щоб вірш справді пахнув І рима І ритм Мусять буяти як медова поляна А кожен вигин мелодики Має тремтіти як пелюстка троянди Що пропливає над садом Він говорив би так дуже довго Але я його перебив Винеси будь ласка он те відро Воно […]...
- Семенко Михайль – Осінь між гір Пустіє між гір І щовечірньо осінь ходить над бухтою Зорі холонуть. Звідки звідки ти вітре холодний? Звідки твій шепіт шепіт і свист? Я чую твої ручаї Я бачу твої барви В душі моїй невідомості пісня Пісня суму вітра між гір Над бухтою синьою з хвилею Ночами холодіють зорі Пустіє між гір. 11. VIII. 1915. Владивосток...
- Ольга Паламарчук – Я готова вставати із сонцем Я готова вставати із сонцем І варити найсмачнішу вранішню каву Я буду готувати обіди з собою І чекати з роботи в одній лиш маєчці Я уважно слухатиму Твої найбезглуздіші ідеї та плани І подумки цілуватиму, Заворожена очей твоїх океанами Мені тебе досить по пів грама на день Я намагатимусь зменшити дозу І більшою зробити відстань […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
- Олесь Гончар – Ямб Данину юності віддам І більш писать не буду. Тебе, розхристаний мій ямб, Як дівчину, забуду. У тих полях, де я співав, Женці хліба посіють. Дівчата ті, яких кохав, Дітьми розбагатіють. Гріхи, замолені давно, Під старість не згадають. Як біле молоде вино, Я також переграю. Лише сновиддя золоте Іноді наснується Про давнє і дзвінке! Про те, […]...
- Олесь Гончар – Мене війна веде все далі Мене війна веде все далі Просторами чужих земель. Де й наші птиці не літали, Іду, мов давній менестрель. Я вірю в пісню, як в молитву, І смерть, здається, на війні Щадить мене в найтяжчих битвах За… недоспівані пісні. Коли при спалахах заграви Вночі, ввірвавшися у дзот, Я дістаю із-за халяви З піснями вольними блокнот І […]...
- Іван Андрусяк – Казанова Джузеппе казанова Якому так заздримо Не був ані надто багатим Ані надто сильним А його епоха Знала мужчин так само красивих А то й красивіших за нього Але був гречний Чуйний Галантний І завше добивався Хоч іноді міг би й не добиватися Своєї цілі Отож якщо хочеш Бути таким як він Здобувай жіночі серця І […]...
- Вірш – Ось, ти прокидаєшся і бачиш Ось, ти прокидаєшся і бачиш його: З кирпатим носом та пошрамованими руками. І цілуєш у чоло такого сонно-усміхненого, твого. З ним буде приємно прокидатись роками. І ділити спільно серце, справи, ліжко… Можливо, навіть довіриш йому сплату боргів. Дозволиш іноді критикувати себе трішки, Наприклад, за пригорання у духовці пирогів. Ось, ти прокидаєшся і бачиш її: Без […]...
- Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
- Сергій Жадан – декому краще вдаються приголосні Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні. Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя. Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я. Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі, […]...
- Анатолій Качан – Щедре сонце З неба сонце променисте Зливою лилося На зелене буйнолистя, У дзвінке колосся. Ціле літо по краплині Сонце ми збирали, Обережно у корзини, В кошики складали. Зашуміли в косовицю Ниви урожайні – Це забили у пшениці Крилами комбайни. Трактори заскиртували Сонячне проміння, І над полем заблищало Срібне павутиння. Все тепло своє за літо Сонце розгубило, Ним […]...
- Червоний заспів – Чумак Василь Риємо – риємо – риємо Землю, неначе кроти; З кутів плазуємо зміями, Сіємо – сіємо – сіємо. Буйні червоні цвіти… Бурями сійтеся, бурями, Маки – червоні вогні: Там поза гратами-мурами Тінями сірими-хмурими Ранки конають ясні. Вдаримо гучно ми дзвонами,- Всесвіт обійде луна,- Кинемо вільно червоними: – Владарі світу з коронами, Вже не потрібні ви нам....
- Леся Українка – дитячі гри, пісні й казки Передмова Всі оці дитячі гри, співи та казки зібрані серед народу на Волині, в Звягельському, Луцькому та Ковельському повітах; при записуванні задержана вимова, властива кожному з повітів. Матеріали сі, однак, не було записано від якоїсь одної людини з народу, вони збиралися довго в пам’яті моїй; мало не всі їх я знаю, як то кажуть, зроду, […]...
- Христина Сирова – Сотні тисяч раз думала, що все Сотні тисяч раз думала, що все. Спопелію. Нутро калічили зізнання, розбиті мрії. А ти на рани дув, і цілував у скроні. Бороню… Пручаюсь від неволі у твоїх руках. Ти віриш, Що це мине. Я вільна. І не ламай моє одне крило. Я з ним ходити попід небом вже навчилась. А тим хто на землі, до […]...
- Олесь Гончар – Крізь сіре сіється сито Крізь сіре сіється сито Дощик осінній. Мабуть, нам більше не пити Кубки весільні, Мабуть, нам більше не бачить Ранки весняні. Чуєш, як сосни плачуть, Од горя п’яні. Чуєш, як степ ридає Без вільного плуга. А долі не жди, немає, Одна лиш наруга. Одна лиш наруга зухвало | Свистить нагаями. Скільки вже тих не стало, Які […]...
- Любомир Винник – Привіт! Ти як там? Привіт! Ти як там? Пам’ятаєш й досі Як ми зустрілись… вальс у центрі міста? А нашу надто ранню пізню осінь? Я також не забув про тебе, звісно. Ти з тої миті зовсім не змінилась. Та ні, ще красивішою ти стала. У мене інша? ні, не появилась. Мені було тебе безмежно мало… Питаєш як я? Начебто […]...
- Юлька Гриценко – Осіннє Ти ввірвалась у сон вітром дужим. Календар позривав літні спогади. І блокнот вкотре падав в калюжу Серед листя, обману і здогадок. Ти втирала сльозу чистим шовком. Цілувала ранковими росами. Я без тебе жила надто довго, Тож тепер не залякуй морозами. Зацілуй мене листям опалим. Ми ж обоє у долю не віримо. Я не стихла, не […]...
- Ольга Анцибор – Лабіринти життя Чому ж ти, коханий, так пізно зустрівся? Чому ж ти так пізно на світ народився? Я довго жила і тебе все шукала, Та доля нас двох на роки роз’єднала. Я ціле життя лабіринтом блукала. Не тих я кохала, не тих цілувала. Тоді вже, як згасла остання надія, Здійснилась моя заповітная мрія. Прийшов мій коханий, прийшов […]...
Я українець твір роздум.