Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Інтерлюдія
Інтерлюдія
Інтерлюдія (лат. interludere – грати в інтервалах) – музична композиція, яка виконувалася між актами вистави для ілюстрації чи варіювання тональності п’єси, заміни декорацій або обстановки. В ширшому смислові – словесна чи мімічна сценка, яка перериває основну дію. В українській шкільній драмі XVII-XVIII ст. виконувалися сольні чи хорові канти (як правило, моралізаторські, оцінні за змістом), а також танцювальні номери (балет).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Канти Канти (лат. cantus – спів, пісня) – різновид старовинної хорової пісні величального змісту, близької за мелодією до псалмів, за мотивами – до оди. Виконувалися без музичного супроводу у святкові дні та з нагоди урочистих подій. Поширювались в Україні у XVI-XVIII ст. латинською та книжною українською мовою, мали як релігійний, так і світський зміст. Розповсюджувачами К. […]...
- Літургійна драма Літургійна драма (грецьк. leiturgia – служба, богослужіння) – середньовічна театральна вистава, інсценізація євангелійних сюжетів, входила до складу різдвяної або великодньої служби (літургії). Спочатку виконувалась у межах католицького храму. З початком XIII ст. у Л. д. брали участь і миряни, а також ваганти та жонглери, вистави невдовзі розігрувалися на майданах, перетворювалися на містерії. Найзначнішим твором було […]...
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- Мелодрама Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – 1-У XVII-XVIII ст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера. 2. Із середини XVIII ст. – драматичний твір, в якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою (“Пігмаліон” Ж.-Ж. Руссо, 1762; “Орфей” Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та ін.). 3. Різновидність […]...
- Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
- Трагедокомедія Феофана Прокоповича “Володимир” як зразок шкільної драми (1681-1736) Народився в Києві в родині купця й при хрещенні дістав ім’я Єлеазар. Рано залишився сиротою, зростав під впливом дядька – ректора Київського колегіуму. З 1688 р. став учнем цього закладу. Мав великі здібності до навчання. Потім навчався в католицькому училищі Володимир-Волинського монастиря (щоб більше дізнатися про католицизм), невдовзі його забирають до Римської католицької академії. […]...
- Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
- Аполог Аполог (грецьк. apologos – оповідь) – коротка морально-повчальна повість з підтекстом, близька до притчі. Героями тут виступають предмети, звірі, птахи, рослини. А. виник на Сході (“Панчатантра”, “Калила і димна” та ін.), його елементи спостерігаються у “Повісті про Варлаама та Йоасафа”, якою свого часу зацікавився І. Франко. Перші згадки про А. наявні в українських поетиках XVII-XVIII […]...
- Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
- Одинадцятискладник Одинадцятискладник – у силабічному віршуванні – віршовий рядок із одинадцяти складів. У європейській поезії розвинувся із античного ямбічного триметра. Італійський 0. мав обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му (або 6-му) складах. Польський 0. з XVI ст. засвідчив обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му складах і цезуру після 5-го, звідси поширився й на українську поезію: Йди […]...
- Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
- Стиль бароко в українській літературі Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття “стиль бароко”. Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали […]...
- Гербовники Гербовники (польск. herb, від нім. Еrbе – спадщина) – збірники, в яких вміщено малюнки гербів, їх описи та родоводи власників гербів. У середньовічній Європі поява Г. пов’язана з інститутом рицарства (представлення учасників турнірів відбувається за допомогою Г.). Найдавніший, Цюріхський Г., датується XIV ст. У польських Г. XV-XVIII ст. зафіксовано геральдику української шляхти. В Україні герби […]...
- Есе Есе (фр. essai – спроба, нарис, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки Е. – логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайливе ставлення до художньої […]...
- Вертеп Вертеп (старослов’ян. – печера) – народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скрині”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому – побутові інтермедії, […]...
- Панегірик Панегірик (грецьк. logos panegyrikоs – урочиста промова) – поетичний жанр, найхарактерніша ознака якого – вихваляння та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини. Він наявний у західноєвропейських літературах а XVI ст. Славлячи тогочасних можновладців, автори порушували і злободенні питання суспільства. В українській літературі П. з’явилися наприкінці XVI ст. (“Просфонема”, 1591). Але панегіричні елементи наявні були […]...
- Мораліте Мораліте (лат. moralis – моральний) – повчальна алегорична драма, поширена в Західній Європі у XV-XVI ст. В Україну прийшла з розвитком шкільного театру кінця XVI – початку XVII ст. і проіснувала до середини XVIII ст. як різновид шкільної драми. П’єси цього жанру виставлялися на Масницю. Вони закликали до медитації про сенс життя, нагадували про неминучість […]...
- Стаття Стаття – науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті. Один із найпопулярніших публіцистичних, літературно-критичних жанрів періодики; своєрідне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми. для С. характерне висвітлення конкретних питань з необхідним їх теоретичним осмисленням. С літературно-критична – досить широке за охопленням матеріалу і порівняно глибоке за аналітичним проникненням у художні твори […]...
- Компіляції літописні козацької тематики XVII-XVIII ст Компіляції літописні козацької тематики XVII-XVIII ст. – група літописів, укладених упродовж XVII-XVIII ст., в яких значну увагу звернуто на описи історії козацтва в Україні. Вони складають потужне літературне тло козацьких літописів Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, “Історії русів”, розвиваючи героїко-патріотичну тематику, ідею розбудови та збереження державності в Україні. Основні мотиви К. л. – боротьба козацтва […]...
- Власне драма – визначення Власне драма – драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, але напружена боротьба та складні переживання персонажів не ведуть до трагічної розв’язки. У драмі можливі елементи трагічного й комічного, проте вони не домінують. “Серйозна й зворушлива драма посідає середину між героїчною трагедією та веселою комедією”. Трагедія і комедія показують життя дещо однобічно, бо […]...
- Ригоризм Ригоризм (фр. rigorisme, від лат. rigor – твердість, суворість) – непохитне дотримання певних, переважно морально-етичних принципів, аж до дріб’язкової суворості та прискіпливої фанатичності. Класичним прикладом тенденційного Р. може бути серія послань Івана Вишенського, не сприйнята українством XVII ст., оскільки аскетичний пафос не відповідав духові національної ментальності, щедро ліричної, зорієнтованої на гармонійне співжиття з природою. Мотиви […]...
- Феофан Прокопович та його драма “Володимир” Феофан Прокопович та його драма “Володимир” I. Феофан Прокопович – один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі. (Бароко – стиль у мистецтві й літературі ряду країн XVI-XVIII століть, який характеризується урочистістю, пишністю, складністю, підвищеною мальовничістю. Українське бароко тісно пов’язане з козацтвом, із життям верхівки тогочасного суспільства. Ф. Прокопович – письменник та […]...
- Бароко Бароко (італ. barocco – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних […]...
- Кодизована мова Кодизована мова – засекречена мова певної соціальної групи (див.: Слово, Жаргон). Так, співочі братства XVII-XVIII ст., які строго регламентували діяльність кобзарів та лірників, мали свій статут, касу, корогву та особливу, “лебійську”, мову. У художній літературі К. м. має вигляд анаграми, глосолалії тощо, за нею простежується фольклорна традиція (замовляння, дитячі лічилки і т. п.), магія культового […]...
- Хор Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Новела Новела (італ. novella, від лат. novellus – новітній) – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вималюваною дією. Н. властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру Н. вирізняється строгою й усталеною конструкцією. до композиційних канонів Н. належать: наявність строгої та згорненої композиції […]...
- Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
- Антипод Антипод (грецьк. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїм змістом, поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому. Наприклад, у народних казках яскравими образами-антиподами є персонажі-добротворці і злотворці; в українській бароковій літературі XVII-XVIII ст. – Божа Любов і Вражда; Надія, Спокій, Покора і Ненависть, Лють, Злоба (своєрідні персонажі-символи). У новітній літературі, з поглибленням […]...
- Міракль Міракль (фр. miracle, від лат. miracylum – чудо) – один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про “чуда”, здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в М. згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, […]...
- Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
- Орієнталістика Орієнталістика (лат. orientalis – східний) – сходознавство – наука, що займається комплексним вивченням історії, економіки, мов, літератури, етнографії, мистецтва, релігії, філософії, пам’яток матеріальної та духовної культури Сходу (країн Азії та Північної Африки). О. складають регіональні галузі: єгиптологія, семітологія, арабістика, синологія, іраністика, тюркологія, індологія, шумерологія, кумраністика, урартологія та ін. Витоки орієнталістичних знань у Європі сягають давнини […]...
- Акт Акт (лат. actus – рух, дія) – закінчена частина драматичного твору, завершена подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави А. розмежовуються антрактами. Еллінській драмі А. невластивий. Сьогоденні п’єси мають від одного до п’яти А., як і твори римських драматургів, В. Шекспіра, класицистів і та ін....
- Валерій Шевчук – Три листки за вікном Роман-трилогія “Три листки за вікном” (1986) – це один з найвидатніших творів Валерія Шевчука. За цей роман письменник отримав дві найпрестижніші премії – Шевченківську та премію фундації Антоновичів. “Три листки за вікном” – це захоплива таємничо-детективна історія трьох поколінь Турчиновських, яка починається у далекому XVII столітті. Зміст: Листок перший. “Ілля Турчиновський”. Повість. Листок другий. “Петро […]...
- Чернігівські Атени Чернігівські Атени – культурний осередок другої половини XVII – середини XVIII ст., організований чернігівським архієпископом та поетом, представником літературного бароко Лазарем Барановичем. Гурток пов’язувався з Новгород-Сіверською друкарнею, заснованою 1674 і переведеною 1679 до Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові. Складався з письменників – вихованців Києво-Могилянської академії (Лазар Баранович, Олексанр Бучинський, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, […]...
- Розв’язка Розв’язка – складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги) епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного) твору. P., як правило, визначається зав’язкою і є її логічним вираженням, що мотивується всім ходом розвитку конфлікту. Так, у романі І. Багряного “Людина біжить над прірвою” Р. дає читачеві ключ до філософського розуміння болісних шукань головного героя Максима Крота: […]...
- Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
- Алегорія Алегорія (грецьк. allegoria, від alios – інший і agoreuo – говорю – інакомовлення) – спосіб двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ – Прометей (поема “Кавказ” Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною – Вовк […]...
- Просторіччя Просторіччя – одна з форм національної мови, разом із народними говорами складає некодифіковану усну сферу загальнонаціональної комунікації – народно-розмовний стиль. На відміну від діалектів, а також жаргонів, П. має наддіалектний характер. Особливістю П. є використання нелітературних шарів лексики і відносно вільних синтаксичних побудов: манаття, мармиза, мо’ (може), шкарбани, розшолопати, хохма. Однак у П. представлені одиниці […]...
- Анахронізм Анахронізм (грецьк. ana – вверх та chronos – час) – культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності у художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення в літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Так, у драмі В. Шекспіра “Юлій Цезар” мовиться про дзигарі, яких не могло бути у Стародавньому Римі. Юрій Клен, пишучи про соняшник […]...
Герасим калитка добрий батько и хазяин.