Інтонація

Related posts:

1. Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені… ” І. Франка; “Моє […]...
2. Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
3. Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
4. Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування: Був такий день, Коли не можна нічого тягти з […]...
5. Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
6. Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
7. Транскрипція Транскрипція (лат, transcribe – переписую) – 1) спеціальний запис усного мовлення за допомогою відповідної системи знаків з науково-лінгвістичною метою; 2) система знаків, що застосовуються для точного відтворення усного мовлення. Т. фонетична – спосіб запису усного мовлення з метою точнішої передачі особливостей вимови звуків. Т. фонологічна – спосіб запису мовлення з метою визначення фонемного складу слів […]...
8. Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
9. Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
10. Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
11. Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
12. Жарт Жарт – 1). Вислів, витівка, дотеп, комічна дія тощо, які викликають сміх і служать для розваги. Експресії словесного жарту нерідко сприяють римоване мовлення, діалог, каламбур, алогізми тощо: – Ти що привіз? – Лій. – Трохи постій. – А ти що? – Мед. – Ставай наперед. – А ти що привіз? – Горілку! – Берись за […]...
13. Евфонія Евфонія (грецьк. euphone – милозвучність) – вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Е. надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови – вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина, В. Сосюра та ін.), виконує особливу стилістичну функцію у […]...
14. Література “потоку свідомості” Література “потоку свідомості” – література, в якій відтворюється безпосередній плин духовного життя людини як калейдоскопу відчуттів, уявлень, переживань, роздумів, вражень, викликаних сприйнятим довкіллям і відчуттям внутрішнього стану людини, одна з форм психологізму літератури, яка склалася наприкінці XIX – на початку XX ст. Термін “П. с.” запровадив американський психолог У. джеймс. У літературу і літературознавство перенесено […]...
15. Ораторська проза Ораторська проза – живе мовлення, що зазнало художньої обробки. Відома давнім літературам Близького Сходу (“Повість про Ахікару”), Китаю (“Промови царств”), але найповніше розвинулася в давній Греції (V-IV ст. до н. е.) та Римі (І ст. до н:е.) завдяки Сократу, демосфену, Ціцерону, Апулею. О. п. пережила різні стильові віяння (азіанізм, аттикізм тощо). В добу середньовіччя вона […]...
16. Конотація Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з […]...
17. Антиметабола Антиметабола (грецьк. antimetabole – вживання слів у зворотному напрямку) – різновид антитези, двочленна стилістична фігура, в якій повторюються ті ж слова, але зі зміною їхніх синтаксичних функцій та змісту, як, наприклад, в афористичній формулі Є. Маланюка: “Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети”....
18. Евритмія Евритмія (грецьк. eurhythmia – ритмічність, милозвучність) – гармонійна плавність ритмічної організації поетичного мовлення, породжена як вимогами віршової фоніки, так і евфонічними принципами української мови. У віршуванні вживається на противагу аритмії (див.: Віршовий розмір, Фоніка): “Неначе ляля в льолі білій” (Т. Шевченко)....
19. Пароніми Пароніми (грецьк. para – біля, мимо і опута – ім’я) – слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше – це спільнокореневі слова: авторитетний – авторитарний, програмний – програмовий, надягати – одягати, пригадати – прогадати. Цілеспрямоване використання П. – ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, […]...
20. Тема, ідея та мотив художнього твору Тема художнього твору – це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному зв’язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення. Тема, в свою чергу, включає: – життєвий матеріал, що охоплює: події, вчинки персонажів або їхні думки, переживання, настрої, прагнення, у процесі розгортання яких розкривається суть людини; сфери застосування сил та […]...
21. Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
22. Вірш Вірш (лат, versus – повтор, поворот) – 1) елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану. Приміром, у доробку В. Пачовського спостерігається такий випадок: Так ходила по алеї, та зайняти я не міг! […]...
23. Синтагма Синтагма (грецьк. syntagma – разом побудоване) – назва первісної семантико-синтаксичної та ритмічно-мелодійної одиниці. С виникає під час мовлення і полягає у членуванні висловлення на окремі смислові єдності, які акцентно-увиразнюються посиленням останнього наголосу та паузою: Дзвінок Вже тричі Вічність – Не переживеш… (Т. Мельничук). Слово “тричі” пов’язане з контекстом та семантичною ситуацією слів “дзвінок” та “вічність”, […]...
24. Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
25. Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
26. Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
27. Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
28. Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
29. Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. до її складу входила поетика, що викладалася у вигляді обов’язкового навчального предмета “семи вільних мистецтв”. Студенти Києво-Могилянської академії спонукалися до написання та проголошення “орацій”, […]...
30. Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
31. Текст Текст (лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо; основна частина друкарського набору – без малюнків, приміток і т. п.; слова до музичного твору (пісні, опери); у поліграфії – шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм). Починаючи з 1960-70, Т. і мовні правила його побудови […]...
32. Кіноповість – визначення Кіноповість (грецьк. kineo – рухаю) – твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова “кіно” на слово “повість”. Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений […]...
33. Поетизм Поетизм – слово або зворот особливого естетичного змісту, яке. витворює специфічне враження, породжує стан духовного. , піднесення. Це можуть бути назви різних міфічних істот (німфа, пан, див, мавка тощо), явищ природи (весна, гроза, “бабине літо” і т. п.), абстрактних понять, виповнених глибоким душевним переживанням (любов, ненависть, мрія і т. п.), настроїв, пов’язаних із романтичними поривами […]...
34. Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще зображально-виражальними засобами. Це – базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику […]...
35. Перевтілення Перевтілення – вживання однієї людини у внутрішній світ іншої, тимчасова ідентифікація з нею, виконання її рольових функцій. У літературознавстві термін П. вживається для пояснення психологічного механізму переходу фізичного автора на позиції автора текстуального, оповідача, розповідача, ліричного героя, персонажа тощо. Письменник немовби змінює маски, розігрує ролі різних художніх суб’єктів, тобто перевтілюється у ці постаті. Внаслідок цього […]...
36. Паралелізм Паралелізм (грецьк. parallelos – той, що рухається поряд) – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара, […]...
37. Метаморфоза Метаморфоза (грецьк. methamorphosis – перетворення) – перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. В основі М.- придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб’єкт мовлення зазнає постійних перевтілень: Отак тая чорнобрива Плакала, співала… І на диве серед поля Тополею стала (Т. Шевченко). М. має схильність до образотворення через епізод ліричного […]...
38. Кіноповість Кіноповість (грецьк. kineo – рухаю) – твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом з тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова “кіно” на слово “повість”. Так, К. називають сценарій, зумисним чином перероблений […]...
39. Павло Мовчан – “Заднився день, і слух навикло… “ Заднився день, і слух навикло Перебирає зерня слів, За іскрами дими безликі Випурхують із димарів. І світло свідчить про звичайне, Очам перечачи на зло, І розпадається в звучанні На друзки срібне джерело. І погляд радість прозріває В краплистих блищиках роси, І вітер котиться по травах В немеркнучу студену синь....
40. Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...