Іолана Тимочко – Сльози сповзають з неба

Сльози сповзають з неба
Синьо-зеленим слизом,
Кригою гуркіт грому
Ріже іржаву синь.
Вечір скотився в море,
Знявши рожеві ризи.
Ніч розливає з вишень
Стомлену світлотінь.

Стукоти кроків чуєш?
Крутяться веретена.
Мойри голосять, босі,
Падають на асфальт.
В їхніх руках – каміння,
В їхніх очах – знамена,
В їхніх обличчях – вічність
Жовто-блакитних шпальт.

Травень горить, мов свічка…
Тануть, мов тінь, крилаті.
Тягнеться-тонкне нитка,
Ножиці рвуться в бій.
Пальці болять, розбиті

/> Давнім дощем артритів.
Мойрі тебе не видно,
Мойра гукає: “Стій!”

Але годинник стогне,
Коні біжать галопом
Через ліси і хащі.
Хто їх зупинить? І
Я прокидаюсь – вкотре,
Я обливаюсь потом,
Де по кутках потвори
Множаться уві сні.

Голос обріже тишу…
Знову на шиї зашморг
Ніжно пустив коріння
В пащу вчорашніх мук.
Стукоти кроків чуєш? –
Хтось вислизає з хащів.
Тенькнуло тонко-тонко –
День полетів із рук.

Дрібно тремтить гітара…
Мойра торкає струни,
Муза мовчить, забувши
Про золотий Парнас.
Мойра давно здуріла,
Муза зійшла із глузду…

Тягнеться-тонкне нитка.
Квапиться-стогне
Час.

06.05.2014


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Злочин і кара назва роману.
Ви зараз читаєте: Іолана Тимочко – Сльози сповзають з неба
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.