Iren Medvedenko – Навіть мертві час від часу

Навіть мертві час від часу вчаться точити ножі.
Твої хлопці, мій любий, стоять сьогодні на східному рубежі.
З ними стоїть навіть сонце, не тікає за гори,
З ними усі хрести і усі собори.

Їм місяць стелить дорогу до милої, до здорового сну;
Їм холодна зима не дає зустріти чергову безтурботну весну.
Хлопці твої, мій любий, тьмяніють і гаснуть враз.
.

Хвилі синього моря обдають теплим подихом спини;
Їхня душа – не темінь, їхня душа – це глина.
Ліпить кожен із них руками старанно і до снаги.
Їх голоси – не повені, то справжні альпійські сніги.

І падає тяжко мертве каміння на плечі,
Складає тоді кожен із них до купи усі свої речі,
Скидає шкіру стару і смітить волоссям
.

Криють вони тебе і мене від північного вітру в наших містах;
Вмирають швидко й неголосно, з іменем матері на вустах.

Збирають всі кулі тілом своїм, тихо ідуть на дно,
Залишаючи свою гідність в землі, як лишають на зиму зерно.

Щоб воно навесні проростало.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір на тему кавказ шевченка.
Ви зараз читаєте: Iren Medvedenko – Навіть мертві час від часу
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.