Ірина Лахоцька – Коли сонце зачинить двері

Related posts:

1. Ірина Лахоцька – Коли смутку глибокі ріки Коли смутку глибокі ріки Розіллються в тобі усюди, То поезія, наче ліки, Що приймаєш під час застуди. Пригорнуся до слів ще теплих І, вбираючи їх розмову, Зріє гасло, яке не стерти- Хочу дихати й жити знову. Хочу словом проситись в серце, Хочу думкою у твій розум, Почуттями в твої конверти І в усмішку твою крізь […]...
2. Коли сідає сонце Коли сідає сонце Стихає шум дощів Ти вигляни в віконце – Навколо ні душі Лишень один трамвайчик Між вулиць колесить Йому вночі самотньо Він вже давно не спить По небу як зернята Розсипались зірки Татусь малим хлопятам Розказує казки І тільки наш трамвайчик Колесами стучить Йому вночі самотньо Він вже давно не спить.. Затихли барабани […]...
3. Ірина Лахоцька – Хитнувся світ Хитнувся світ. Стемніло. Ти в тенетах. Слова поникли. Зламане перо. Це так важливо для душі поета Натхненно й свято вірити в добро. Погасло світло. Згублене кресало. Сльоза зі щемом впала на клавір. Коли в ту саму мить когось не стало- Забракло слів, які торкнуть папір…...
4. Ірина Лахоцька – Весна прийде Так радував… Мабуть була занадто низько І ти зірвав мене, немов той лист. Я падаю… І до землі вже зовсім близько, Все падаю із твого неба вниз. Розрадою Тепер для мене тільки вітер. Так пригорнЕ й несе від тих небес. Я згадую… А він всі згадки мої витре. Вони як вістря дуже гострих лез. Так […]...
5. Ірина Лахоцька – А давай ми вже спустим вітрила А давай ми вже спустим вітрила, Я не питиму слів твоїх трунок І дістану з – під серця пакунок, У якому поламані крила, Що отримала якось в дарунок. А давай ми відпустим назавжди Тих метеликів у наших душах, Бо втомились вони і неслушно Їх в неволі так довго тримати, Де самотньо, нестерпно і душно. А […]...
6. Ірина Лахоцька – Крізь призму днів словам надати дотик Крізь призму днів словам надати дотик, Вжививши іскру ніжності й тепла, Щоб не були пусті вони й бува Не спопелили душу, як наркотик. Своїм словам вростити білі крила, Нехай летять в твої блаженні сни, Нехай летять й збуваються вони В синіх морях на піднятих вітрилах. Промінням сонця в чиюсь світлу душу Нехай засвітять, взявши у […]...
7. Павло Тичина – Одчиняйте двері Одчиняйте двері – Наречена йде! Одчиняйте двері – Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть… Одчинились двері – Горобина ніч! Одчинились двері – Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ… 1918...
8. Ірина Лахоцька – Причаїлась зима у високій гущавині неба Причаїлась зима у високій гущавині неба, Де душа дивовижна пливе в уособленні хмар. Ще от – от й приголубить сніжинками зрізані стебла І прокинеться з сну наш самотній вечірній ліхтар. Ще от-от і почнеться одвічна елегія снігу, Цей зимою задуманий янгольський витвір краси, У якім є всі шанси життя прочитати, мов книгу, І в душі […]...
9. Ірина Лахоцька – Здавалося прожив вже півжиття Здавалося прожив вже півжиття У пошуках якогось позитиву. Та так по-справжньому, так до кінця І не відчув на собі літню зливу. Все нив, стогнав, усе було не так, Втікали дні по чорній стертій кальці. Душа чекала, хто подасть їй знак Босоніж бігти по гарячій гальці. Ми розміняли світлість своїх душ На ті вокзали монотонних станцій […]...
10. Ірина Лахоцька – Вечірній Вливався вечір в витонченість вин, Весну вітали всі віолончелі, Вигойдуючи вогники веселі В вечірніх відблисках вогких вітрин. ВилАсь вечірня виткана вуаль, Весняну всю ввібравши власність, Вельми вагому всотуючи вчасність Вбачати вдома втрачений Версаль. Вдивлявся вечір в вишуканість вій, Вдихав волошки, вплетені в волосся, Вишіптуючи в вушко відголоссям Весняних вальсів вквітчаних весіль. Втрачалась втома в вигинах […]...
11. Ірина Лахоцька – де ті слова В черговий раз розбився десь літак… І стигне кров… думками віє протяг. Там спори йдуть, війна то чи теракт? І знов душа вдягає чорний одяг. Така сумна повістка наших днів Руйнує вщент всю силу твого духу, А від смертей й підступної брехні Хочеться вити й затуляти вуха. Чи хто з них брав до рук “Святе […]...
12. Ірина Лахоцька – А літо йде А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити […]...
13. Ірина Лахоцька – Липнево-Медовий Лоскоче літо лагідністю лип, Мрійливо мружить мАківки медові. Лягає легко липня логотип Мереживами мальв між матіолій. Ласкаво ллють ліхтарики лілій Мелодії майбутніх медозборів, Лише легенький літній лиходій Миттєво мочить медоносне море. Летять листками липня літодні, Мішечком м”яти масово минають, Лишивши ліки літа лісові, Меліс межу між мантій молочаю. Лоскоче літо лагідністю лип, Мандрує мить малюнками […]...
14. Ірина Лахоцька – Не збирай пелюстків, що обсипались Не збирай пелюстків, що обсипались… Чуєш? Не треба. Бо душа їх скидає укотре, щоб знов зацвісти, Прорости у тобі пагінцями й торкаючись неба, Надсилати на твою адресу натхненні листи. І буде в тих посланнях усякого, доброго й злого, І хитнеться земля під ногами від безлічі втрат. Ти лиш втримайся… Чуєш? Й надію поклич на підмогу, […]...
15. Ірина Лахоцька – Так важко іноді даються вірші Так важко іноді даються вірші… Буває криза в творчості така, Що за щодень тобі стає все гірше, Як не напишеш жодного рядка. Сумні слова… І втішити нікому… Муза, втомившись, з болем голови, Склала валізи й подалася з дому, Здається, на безлюдні острови. Натхнення також проситься в відпустку… Нема йому ніякого жалю. Йдіть всі. Я знаю […]...
16. Ірина Лахоцька – Вона ввійшла – цнотлива наречена Вона ввійшла – цнотлива наречена, Що ще живе в тенетах юних мрій. Стиха розчулила своїм плачЕм нас Сніжинками з-під довгих білих вій. Вуаль фати торкалася обличчя, А сукню хмари ткали в небесах. І ця печаль… Така безмірно чиста, Ховалась на незайманих вустах. Усе наповнювалось ясним світлом: Криштальні келихи… Теплий глінтвейн… Заручини зими з цим білим […]...
17. Твір на тему: Друг – це той, хто входить у твої двері, коли весь світ виходить з них (твір-оповідання з обрамленням) Друг – це той, хто входить у твої двері, коли весь світ виходить з них (твір-оповідання з обрамленням) “Друг – це той, хто входить у твої двері, коли весь світ виходить з них”. Беззаперечна істина для багатьох із нас, але саме вона, ця істина, викликає безліч питань, дискусів, обговорень. Одного разу ти зустрінеш найближчу тобі […]...
18. Богдана Лапченко – Вчорашнє сонце висушило сльози Вчорашнє сонце висушило сльози, До річки йти не хочеться мені. А гратися ми й поодинці можем, Лише тепер із іншими людьми. Притулку не проси – чужі не впустять, Хоч стукай їм у двері, хоч в вікно. А скільки ж є на світі душ-відпусток, Що сіють в людях доброти зерно! Не гублячи свої думки у світі, […]...
19. Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі Що робить сонце уночі, Коли у лісу на плечі Тоненька зіронька сидить, – Що робить сонце? Сонце спить. Що робить місяць по ночах, Коли земля йому в очах, Земля, ромашка і вода, – Тоді він сонце вигляда. Що роблять сонце й місяць вдвох, Коли в снігах біліє мох, На сіножать сніги сніжать І снігурі в […]...
20. Микола Вінграновський – На могилі стояло сонце На могилі стояло сонце – Тіні… Жабенятко у світ дивилось Тихо. Зозуленя собі слів шукало Тонко. Біля трав у степу звучала Тронка… 1954...
21. Дмитро Загул – Ранкове сонце Ранкове сонце – серце моє, – Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає… І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, – В ній плюскіт і ваших хвиль… Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жербрацькі торби позолочу… Беріть мій світ, мій скарб! Скільки […]...
22. Володимир Кучерявий – Ти там, де сонце сходить уночі Ти там, де сонце сходить уночі, Я тут – де ніч вкладає всіх у ліжко. Пишу Тобі, що зараз на душі І як до щастя залишилось трішки. Ти там, де всі забули про любов, А я у потойбіччі, де кохання… Якби ж я знав до безлічі багато мов, То мова слів була б, повір, остання. […]...
23. Леся Українка – Коли дивлюсь глибоко в любі очі I Коли дивлюсь глибоко в любі очі, В душі цвітуть якісь квітки урочі, В душі квітки і зорі золотії, А на устах слова, але не тії, Усе не ті, що мріються мені, Коли вночі лежу я у півсні. Либонь, тих слів немає в жодній мові, Та цілий світ живе у кожнім слова, І плачу я […]...
24. Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері… “ Непроникальний світ не розчиняє двері: Гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, Лиш сухо шелестять дерева костопері, Повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна укопаного лісу Розступиться на мить і вглибині замкне. Рукою відгорну я димову завісу: Який байдужий світ, яке життя сумне… Розбратане усе, роз’єднане, вороже… Важка і темна плоть завжди окремить нас… […]...
25. Павло Тичина – Одчиняйте двері (АНАЛІЗ) Аналіз вірша Мотив вірша “Одчиняйте двері” – ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої: Одчиняйте двері – Наречена йде Одчиняйте двері Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть… Одчинились двері – Всі шляхи в крові! Незриданими сльозами Тьмами Дощ… Заклик-рефрен “Одчинити двері” вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, […]...
26. Анатолій Качан – Щедре сонце З неба сонце променисте Зливою лилося На зелене буйнолистя, У дзвінке колосся. Ціле літо по краплині Сонце ми збирали, Обережно у корзини, В кошики складали. Зашуміли в косовицю Ниви урожайні – Це забили у пшениці Крилами комбайни. Трактори заскиртували Сонячне проміння, І над полем заблищало Срібне павутиння. Все тепло своє за літо Сонце розгубило, Ним […]...
27. Аліна Звіздецька – Сонце сходить із Заходу Сонце сходить із Заходу, Ніби маяк сьогодення. Вдіті навиворіт фатуми – Кратери мого натхнення. Сіллю приправлене бачення, Реальність вхопила в обійми. Шукаю думкам призначення. Вмиваю любов’ю війни. В закриті моря пробачення Впадають небесні потоки, Комусь Там немає значення Чи віри у всіх глибокі. Приймаючи святість хрещення, Дезинфікують душу. А я же вартую зречення І обираю […]...
28. Тарас Шевченко – Не гріє сонце на чужині Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло. Мені невесело було Й на нашій славній Україні. Ніхто любив мене, вітав, І я хилився ні до кого, Блукав собі, молився богу Та люте панство проклинав. І згадував літа лихії, Погані, давнії літа, Тойді повісили Христа, Й тепер не втік би син Марії! Нігде не […]...
29. Анна Ільєнко – І ось вона зачиняє за ним всі двері … і ось вона зачиняє за ним всі двері Не слідкуючи як віддаляються мрія й постать Плями свіжої крові розтікаються на папері Гостре лезо думок починає свій звичний розтин Чим заповнити пустку, яку він залишив, пройшовши навиліт У горнятку з-під кави не гуща, а свіжий попіл Всі ці кола, що йшли по воді, всі гарячі […]...
30. Поєднання протилежних оцінок революції в поезії Павла Тичини “Одчиняйте двері” Поєднання протилежних оцінок революції в поезії Павла Тичини “Одчиняйте двері” Тичина – найвеличніший український поет 1920-х. Поряд із Франком, Бажаном і Гончаром висувався на Нобелівську премію. На думку відомого вченого Дмитра Степовика, у психіці Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного діяча й самітника. Така людина усвідомлює, що живе неправильно, але змінити нічого не […]...
31. Твір на тему: Хліб, як сонце, – кажуть люди, Хліб, як сонце, – з нами всюди Ще змалку мене привчали поважати звичайну паляницю. Чому? Я вважаю, паляниця – це витвір тяжкої праці багатьох людей. Навіть у маленькому її шматочку – частинка крові, поту, думки агрономів, колгоспників, шоферів, пекарів, продавців та інших. Ось чому хліб, паляниця – це наше найдорожче багатство. Поважати паляницю – це поважати тих, хто приймав участь у її […]...
32. Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
33. Павло Мовчан – “Голос зозулі, мов двері на вітрі… “ Голос зозулі, мов двері на вітрі, В темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім І прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде і стане, Тишу протяжну за ручку шарпне… Клич нерішучий стає дерев’яним, Рветься мовчання туге, голосне… І сповиття розриває шовкове Демон незримий сухими крильми; Голос зозулі – це поштовхи крові, Спалахи […]...
34. Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
35. “Одчиняйте двері” Аналіз вірша У вiршi П. Тичини “Одчиняйте двері” змальована алегорична картина настання нового часу, очiкуваних змiн у суспiльствi (нареченоï). Але нiчого так просто не вiдбувається: старе й хиже не хоче вiдступати, не поступається мiсцем. Замiсть хоралiв – горобина нiч i всi шляхи в кровi з незриданними сльозами i тьмами. Тема: зображення за допомогою художніх образів української революції. […]...
36. Наталя Гуркіна – Розпустило коси сонце Розпустило коси сонце, Заглядає у віконця: Хто ще щічки не помив? Хто зарядку не робив? Хто не слухається маму? Хто не склав свою піжаму? Хто в цю пору іще спить?! Будем сплюшку цю будить!...
37. Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “ Відкривши тихенько повітряні двері І звузивши очі, я в світло вступив: Літали ромашки легкі, білопері, Сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним – зелене; Сприймаючи світло, мій зір віддавав І смуток високий, і радість священну Так, ніби із мене ще хтось виглядав… Він світла боявся завжди, а сьогодні, Примруживши очі, так пильно […]...
38. Павло Мовчан – Весняне сонце Тепер навіщо, сонце, ніжності? Немов й не ти мене ізрадило. Відчутні весняні розбіжності, Сумні твої денні оглядини… Смолисті пальці позлипалися, Волосся круто пересолене, П’явки очей порозповзалися – Вже не зв’язати їх і колесом… Неначе суччя з тіла випало – Струмує холод усередину, На вітрі голосно поскрипую, Покреслений уздовжньо крейдою… Тепер ведеш по зморшках променем, Губ […]...
39. Наталя дворнік – Сонце без неба Там, де ми боронили себе від сторонніх очей, Там, де кисень був зайвим для дихання серцем, Там, де горіло багаття наших останніх ночей, Де шепіт лишився освяченим місячним окрайцем. Там, де в твоїх руках я захлиналась від бажань, Де губи розпухли від твоїх скоро останніх цілунків, Де готова була розчинитись в тобі без вагань, Там […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...