Ірина Лахоцька – Не збирай пелюстків, що обсипались
Не збирай пелюстків, що обсипались… Чуєш? Не треба.
Бо душа їх скидає укотре, щоб знов зацвісти,
Прорости у тобі пагінцями й торкаючись неба,
Надсилати на твою адресу натхненні листи.
І буде в тих посланнях усякого, доброго й злого,
І хитнеться земля під ногами від безлічі втрат.
Ти лиш втримайся… Чуєш? Й надію поклич на підмогу,
Щоб коротшим шляхом допливти до щасливіших дат.
Ти лиш втримайся… Чуєш? Бо в світі занадто буденнім
Всі дороги вестимуть не прямо, а трохи навскіс.
І буває, що ми пробиватись крізь стіни повинні,
Щоб назавжди покинути прихисток, зітканий з сліз.
Щоб пустити коріння у сутність речей незбагненних
І почати свій відлік, як новий народжений день,
Щоб небаченим світлом розлитись по змучених венах
І цілунком припасти до скованих холодом жмень.
Не збирай пелюстків, що обсипались… Чуєш? Не треба.
Так душа до землі приклада свого смутку сліди,
Так гартується дух і твердішою робиться цедра,
Так формується зав”язь, щоб дати дозрілі плоди.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ірина Лахоцька – Крізь призму днів словам надати дотик Крізь призму днів словам надати дотик, Вжививши іскру ніжності й тепла, Щоб не були пусті вони й бува Не спопелили душу, як наркотик. Своїм словам вростити білі крила, Нехай летять в твої блаженні сни, Нехай летять й збуваються вони В синіх морях на піднятих вітрилах. Промінням сонця в чиюсь світлу душу Нехай засвітять, взявши у […]...
- Ірина Лахоцька – де ті слова В черговий раз розбився десь літак… І стигне кров… думками віє протяг. Там спори йдуть, війна то чи теракт? І знов душа вдягає чорний одяг. Така сумна повістка наших днів Руйнує вщент всю силу твого духу, А від смертей й підступної брехні Хочеться вити й затуляти вуха. Чи хто з них брав до рук “Святе […]...
- Ірина Лахоцька – Здавалося прожив вже півжиття Здавалося прожив вже півжиття У пошуках якогось позитиву. Та так по-справжньому, так до кінця І не відчув на собі літню зливу. Все нив, стогнав, усе було не так, Втікали дні по чорній стертій кальці. Душа чекала, хто подасть їй знак Босоніж бігти по гарячій гальці. Ми розміняли світлість своїх душ На ті вокзали монотонних станцій […]...
- Ірина Лахоцька – Причаїлась зима у високій гущавині неба Причаїлась зима у високій гущавині неба, Де душа дивовижна пливе в уособленні хмар. Ще от – от й приголубить сніжинками зрізані стебла І прокинеться з сну наш самотній вечірній ліхтар. Ще от-от і почнеться одвічна елегія снігу, Цей зимою задуманий янгольський витвір краси, У якім є всі шанси життя прочитати, мов книгу, І в душі […]...
- Ірина Лахоцька – Вечірній Вливався вечір в витонченість вин, Весну вітали всі віолончелі, Вигойдуючи вогники веселі В вечірніх відблисках вогких вітрин. ВилАсь вечірня виткана вуаль, Весняну всю ввібравши власність, Вельми вагому всотуючи вчасність Вбачати вдома втрачений Версаль. Вдивлявся вечір в вишуканість вій, Вдихав волошки, вплетені в волосся, Вишіптуючи в вушко відголоссям Весняних вальсів вквітчаних весіль. Втрачалась втома в вигинах […]...
- Ірина Лахоцька – А літо йде А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити […]...
- Ірина Лахоцька – Липнево-Медовий Лоскоче літо лагідністю лип, Мрійливо мружить мАківки медові. Лягає легко липня логотип Мереживами мальв між матіолій. Ласкаво ллють ліхтарики лілій Мелодії майбутніх медозборів, Лише легенький літній лиходій Миттєво мочить медоносне море. Летять листками липня літодні, Мішечком м”яти масово минають, Лишивши ліки літа лісові, Меліс межу між мантій молочаю. Лоскоче літо лагідністю лип, Мандрує мить малюнками […]...
- Ірина Лахоцька – Хитнувся світ Хитнувся світ. Стемніло. Ти в тенетах. Слова поникли. Зламане перо. Це так важливо для душі поета Натхненно й свято вірити в добро. Погасло світло. Згублене кресало. Сльоза зі щемом впала на клавір. Коли в ту саму мить когось не стало- Забракло слів, які торкнуть папір…...
- Ірина Лахоцька – Весна прийде Так радував… Мабуть була занадто низько І ти зірвав мене, немов той лист. Я падаю… І до землі вже зовсім близько, Все падаю із твого неба вниз. Розрадою Тепер для мене тільки вітер. Так пригорнЕ й несе від тих небес. Я згадую… А він всі згадки мої витре. Вони як вістря дуже гострих лез. Так […]...
- Ірина Лахоцька – А давай ми вже спустим вітрила А давай ми вже спустим вітрила, Я не питиму слів твоїх трунок І дістану з – під серця пакунок, У якому поламані крила, Що отримала якось в дарунок. А давай ми відпустим назавжди Тих метеликів у наших душах, Бо втомились вони і неслушно Їх в неволі так довго тримати, Де самотньо, нестерпно і душно. А […]...
- Ірина Лахоцька – Коли смутку глибокі ріки Коли смутку глибокі ріки Розіллються в тобі усюди, То поезія, наче ліки, Що приймаєш під час застуди. Пригорнуся до слів ще теплих І, вбираючи їх розмову, Зріє гасло, яке не стерти- Хочу дихати й жити знову. Хочу словом проситись в серце, Хочу думкою у твій розум, Почуттями в твої конверти І в усмішку твою крізь […]...
- Ірина Лахоцька – Коли сонце зачинить двері Коли сонце зачинить двері І почнеться сезон дощів, Я відточу свою майстерність Грати нотами чистих слів. Я свою заколишу тугу, Переллю всі дива в слова. Як заїхати в душу плугом, То і будуть колись жнива. То і буде ще що зібрати І заколе в душі стерня, Як посипляться слів дукати В перипетіях мого дня. Коли […]...
- Ірина Лахоцька – Так важко іноді даються вірші Так важко іноді даються вірші… Буває криза в творчості така, Що за щодень тобі стає все гірше, Як не напишеш жодного рядка. Сумні слова… І втішити нікому… Муза, втомившись, з болем голови, Склала валізи й подалася з дому, Здається, на безлюдні острови. Натхнення також проситься в відпустку… Нема йому ніякого жалю. Йдіть всі. Я знаю […]...
- Ірина Лахоцька – Вона ввійшла – цнотлива наречена Вона ввійшла – цнотлива наречена, Що ще живе в тенетах юних мрій. Стиха розчулила своїм плачЕм нас Сніжинками з-під довгих білих вій. Вуаль фати торкалася обличчя, А сукню хмари ткали в небесах. І ця печаль… Така безмірно чиста, Ховалась на незайманих вустах. Усе наповнювалось ясним світлом: Криштальні келихи… Теплий глінтвейн… Заручини зими з цим білим […]...
- Марта Тарнавська – Над синім океаном Над синім океаном Зустрінемося рано, Як вийде сонце на обрій. Послухаєм, як море Із берегом говорить, Чи день віщує нам добрий? Чи чуєш: немов хтось кличе. Чи чуєш: чайки кигичуть. Чи чуєш, як шепче вітер? Чи чуєш, як пахне літо? Чи чуєш, як шум колише? Чи чуєш, як дзвонить тиша? Чи чуєш удар прибою? Чи […]...
- Ірина Саковець – Ви начебто з’явилися зі сну Ви начебто з’явилися зі сну. Чи то мені Вас ангел напророчив? Фіалками заквітчану весну, Здається, увібрали Ваші очі… Коли холодне сяйво ліхтарів Не здатне обійняти і зігріти – Усмі́шка Ваша й сонце угорі Затьмити може теплотою літа. Я Вами сню і мало не молюсь Про погляд Ваш, оту осінню мудрість. Снігами вже притрушує імлу Пробуджена […]...
- Я промовчу Я закричу, Хай вчується тобі, Не сказане, не зірване, не стерте, І пам”яттю на клаптики роздерте, Я промовчу, Залишу все в собі. Я не заплачу. Я не маю сліз, Вони обсипались бурштиновим камінням, Залишилось злиденне оніміння, Що ти в дарунок лиш для мене ніс, Я промовчу, бо вже не маю сліз…...
- Ірина Зінковська – Небесній сотні Що сталося – того вже не вернути, Не знайдуться відкуплення слова… У темряві глибокої засмути Скорбить Вкраїна – чорна, як вдова. Осиротіла матір, овдовіла… На шиї камінь, а на серці шрам Вона ж для них майбутнього хотіла! Віддати все могла ж своїм синам! Що сталося – того вже не забути. Тут мало співчуття, були важкі […]...
- Ірина Ярко – “Божевілля” однієї незнайомої людини Я відчуваю банановий солод на твоїх губах, Чи то мені так боляче, чи я втрачаю страх. А може просто граючись рахую вечори, З журбою розуміючи, що пропали ми. Чи то тобі так солодко, чи я втрачаю глузд, Ти вибачай, що байдуже слова злітають з вуст. Не говори, що ввечері прийдеш у вісні, І не співай […]...
- Ірина Ярко – Ти на одинці помолись за друга Страждає, плаче втомлена душа, Що намагалася створити казку, Та грізною була чиясь рука І на обличчя натягнула маску. Все стало грізним, чорним і холодним, Замурувало серце, як бетон, Тінь пожирала подихом голодним, І світ цей розділила на кордон. Так народились: біль, страждання, туга, Невидима цариця, привид-змій, Ти на одинці помолись за друга, Що любить цілувати […]...
- Ірина Шувалова – доведи мене Доведи мене вздовж високої чорної стіни До кінця війни Доведи мене серденько не обмани До беззубого лісу на краю землі До холодного поту на чолі До свинцевої каші на зубах Як би його встояти на ногах Як не збутись жодної з обидвох Заховай мене серденько в темний льох Затули мені серденько рот і ніс Щоби […]...
- Ірина Ярко – Між нами Між нами триста миль твого цілунку, Між нами купа недосяжних слів, Між нами фантик з того подарунку, Що вкрав з десяток солоденьких днів. Між нами зорі, тихе нічне небо, І сотні, ні мільйони тих хвилин, Які питають: “Ну, чого вам треба, Ви ж одинокі, мов в садочку тин”. Між нами несказанні кілометри І не дочитані […]...
- Ірина Шувалова – Ти мій фантомний біль Ти мій фантомний біль – не вщухай, не раджу. Ти особлива кінцівка, якою гладжу Речі невидимі, речі, що трохи за. За ніч стаєш майже з серце моє завбільшки, Саме такого вміщає це кляте ліжко. Що б ти, цікаво, нині на це сказав? Ти моя шкіра – знята, на цвяшку висить. Кожен рецептор просить, мовчання бісить, […]...
- Ірина Очкусь – доля Я вловлюю кожен подих твій І кожне слово… Лише зупинка з майбуття Не відпускає нас, Та доля нами скерувала Назавжди бути разом, навіки… За щастя, долю і любов Боротись треба, І лише покаже час, Правдиво ми прожили Чи намарно… А тим часом діти наші підростають, Слова біжуть за течією, Кохання наше гасне, мов свіча, Залишаються […]...
- Гном у буфеті (скорочено) – Жиленко Ірина Ти знаєш, у нашому домі, В старому буфеті, давно Живе мій добрий знайомий – Старенький буфетний Гном. Він знав ще дідуся хлоп’ям, А маму – малим дівчатком, Гукав пустунам: “Ая-яй!”, Слухняним давав шоколадки. Замкнувши буфет на гачок, Золотить на свята сервізи. Багріє його ковпачок За склом серед вазочок різних. Він любить какао пить, Смоктати м’ятні […]...
- Юрій Іздрик – Ніч така місячна Ніч така місячна – виють тінейджери Плачуть коти божеволіють пси Ниє душа десь в куточку за ребрами Від передозу краси Ніч така місячна зоряна ясная Око пітьми просто в вікна глядить Око пітьми невимовно прекрасне В барвах свинцю і слюди Ніч така місячна зоряна ясная Видно хоч голки збирай Зоряні війни здаються невчасними Вчасним здається […]...
- Ірина Галинич – Омана звуків Твої слова – зрадливі фарисеї. Ховають зло, а на устах тремтять. В твої слова закохані нові ідеї Поміж ряків яких і божевілля й шал летять. В них часто марення блукає І часто їх пронизує фальшивий жаль. В них гріх своїх дітей ховає, У них живе поразка і печаль. Ти ними хвацько вмієш керувати: Літають птахом […]...
- Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
- Ірина Зінковська – На все свій час На все свій час і всьому воля Божа: Навік залишити чи далі йти. І часом плачеш: більш я вже не можу! Візьми свій хрест – для Бога цінний ти. Хоч огортає страх, смертельний відчай – На Бога поклади свою журбу. Молитвою і вірою засвідчуй Сердечну відданість добру. І що б не сталось, звідки б не […]...
- Ірина Божко – Економія почуттів Економія почуттів, а лічильники всі зашкалюють. І безкрів’я, безчасся, безбожжя на стінках пляшок; Помирання й придушення сліз у перервах між кавою І розтертям об спину найближчу на порошок. А за рангом розставити крапки над “і” в іменах та пробаченнях І знайти серед них головну, остаточну, кінцеву – Це уміння давно атрофовано, знищено, втрачено. Вимикання мобільних […]...
- Ірина Саковець – день де-не-де День де-не-де, а деінде примарами Тіні на сіні й траві, Грається хмарами ранніми, рваними З рову рвучкий вітровій. Тісно тополі в німій напівтемряві, Скинути б темну кору… Сонцегоріх із небесного дерева Падає прямо до рук. Сни кольорові розійдуться колами Від світлопаду й роси. Літо, не мали з тобою ніколи ми Стільки барвистих лісів, Заспаних стежок […]...
- Ірина Шувалова – Час тече Час тече – ось і речі вже начеб густішають. Я заходжу: не те що навшпиньках – а подумки. Твоє місце у нашому ліжку – це ніша, Де пропали всі дотики, сутінки й родимки. Час тече – він викручує руки і поручні В тих вагонах, які добровільно возили нас, Де сиділи ми мовчки – здавалося, поруч, […]...
- Ірина Саковець – Пасеться кінь Пасеться кінь. По вранішній траві Немає рос – ось паморозі перли. Мовчать ліси, їх голоси завмерли. Німує птах, і тихо ходить звір. Ні вир, ні хвиля – дзеркало ріка. Повірив сон у вічність – не минає. Змарнілий світ і кволий, мов у наймах, Летить останнім листом, як Ікар… І тиша, тиша, тиша, хоч кричи! Рука, […]...
- Романтика руху – Ірина Саковець Романтика руху. Вологий екран вікна. Осіння картина. Магічне повторення кадрів. І сонце минає, І неба немає – у мандрах. За склом не пейзажі – Пастельні тони зникань. Сьогодні я тиха, Як твій чорно-білий сон, Як шемрання тіней, Що вечір пасе їх на стелі. Ось осінь старанно Тумани за потягом стеле, Зриваючи хижо Останнє тепло зі […]...
- Ірина Галинич – Ти ж таки поет Не сковуй риму! Ти ж таки поет. Скасуй для неї всі кордони! Нехай вона й – невільний силует, Але ж в тобі вона бездонна. Не дай украсти цензору красу Твоєї рими – матері твоєї! Ти подаруй словам загострену косу Нехай та стне із цензора ідеї! Або ковтни ти критику їдку. Нехай і критик трохи погордує. […]...
- Ірина Галинич – Мої фурії У смутних начерках вона любила Відкрити зміст, здолати ніч. Цією грою душу захопила. Чому? Питатися даремна річ. Вона, як сон. Ні, швидше – наче мана. Летить на крилах, пісню ведучи. Усе п”янить, сама собою п”яна. Веде мене, за руку беручи. Їй не загроза мітки тих кордонів, Вона веде усе вперід, вперід! Вона прихильниця тих дивних […]...
- Ірина Ярко – Говорите Говорите – терпи! І я терплю. Та вибачте, терпець уже ввірвався. Я просто не люблю, Так, не люблю, Коли мені до рота “кладуть пальця”. Говорите – іди! І я іду. Але лишень туди, куди захочу, Хай навіть хрест на шиї понесу, Але стерплю. Зумію. Не заплачу. Говорите – скажи! І я кажу. Проте пробачте, це […]...
- Ірина Ярко – Розлучене кохання – Привіт коханий! – О, привіт кохана! Я так давно-давно тебе чекав! – Я, знаю любий, дуже добре знаю… – Ти вибач, що я болю завдавав! – Це ти, мене пробач, моє кохання. – Не варто люба, винний лише я. – Я чую в твоїм голосі зітхання. – Звичайна втома, ластівко моя! – Як ти […]...
- Ірина Ярко – Я тут живу! Мій рідний край, моя земля, Мій отчий дім, де я зростала, Мої лани, озера і поля Це все мій світ, моя славна держава! Тут живу я, мої батьки і друзі, Добрі знайомі, рідні та близькі, І навіть пташка, що виспівує у лузі Від всього серця дорога стала мені. Тут все знайоме, рідне і кохане, Таке […]...
- Ірина Саковець – Зорепад Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло, Усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла. Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука, І розбились потрібні слова на склади і на звуки. Переколоте небо голками блідих кипарисів. Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер Темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі, Помережані холодом […]...
Порівняльна характеристика єзопа і крилова.