Ірина Саковець – Надмірна синь її очей п’янить

Related posts:

1. Ірина Саковець – криштальне повітря нанизує сніг Криштальне повітря нанизує сніг, Намистом вінчає Ліси занімілі, І місто готується До перевтілень На розі блідих незнайомих доріг. З карафки небес розіллється зима У чаші полів І спустошених вулиць, Хоча ми з тобою Іще не забули, Наскільки холодним є зимній роман. Земля снігове накидає манто – Я знову згубила Тебе в заметілі… Осінні вітри Переплавлено […]...
2. Романтика руху – Ірина Саковець Романтика руху. Вологий екран вікна. Осіння картина. Магічне повторення кадрів. І сонце минає, І неба немає – у мандрах. За склом не пейзажі – Пастельні тони зникань. Сьогодні я тиха, Як твій чорно-білий сон, Як шемрання тіней, Що вечір пасе їх на стелі. Ось осінь старанно Тумани за потягом стеле, Зриваючи хижо Останнє тепло зі […]...
3. Ірина Саковець – А літо вже на відстані руки А літо вже на відстані руки: Повітря пахне морем синьо-синьо, Дощем еклерні хмари – на квітки, Звільнивши місце сонцю-апельсину. На річкове прозоро-срібне скло Світанок в дзьобі опустив лелека. Весняне кашемірове тепло Скидає ліс – бере атласну спеку. Кульбаби відв’язали якорі – Їх білі душі в небо понеслися. Експресія ранкових кольорів Картини загадкового Полісся… Зачервоніли маками […]...
4. Ірина Саковець – Я знову до світу вернуся такого ж дня Я знову до світу вернуся такого ж дня, Коли видихається вільно, і прощені всі борги, І тінь врівноважує світло – як інь і ян, А море виконує волю старих і нових богів – Із туги несе береги островам до ніг І мітку гнідої печалі, а біль забирає бриз; Де вечір вмикає зірок рятівні вогні, А […]...
5. Ірина Саковець – Не хочу минати, як меншає, меншає день Не хочу минати, як меншає, меншає день На стрілці годинника з кожним-кожнісіньким колом, Як привиди снів, що із вій опадають спроквола, Як дим над багаттям, що все непомітніше йде. Мені б обійняти туманом далекі ліси І душі дерев пробудити, закутані в морок, Чи вітром зійти на дощем розтривожені гори І влитися вічністю в неба пронизливу […]...
6. Ірина Саковець – Воскресіння зими, і каштани Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди. Лабіринт онімілого міста збиває з ніг. Ти із нього мене, мій новітній Мойсею, виведи, Поки виходи зовсім не канули в перший сніг. Перевтілення душ, і я чую холодне дихання Гострокрилих вітрів – то були голоси трави. Напинається тиша на крики птахів невидимих, Зіпсувавши останній етап мовчазної гри. Небо […]...
7. Ірина Саковець – Розкажи мені казку для сну Розкажи мені казку для сну, Отаку, де щасливий кінець, Заплети у волосся весну, Відшукавши чудний гребінець. Запали мій погаслий ліхтар Поміж серця завмерлих колон, Приготуй чародійний відвар, Що долає студеність долонь. Бо це літо дощами крохмаль У душі розбавляє щомить, Бо це літо заковує в сталь, Пожалівши м’який оксамит. Прожени цю ману́ навісну́ У вечірню […]...
8. Ірина Саковець – Мені б кудись… в епоху Ренесансу Мені б кудись… в епоху Ренесансу Промчати крізь віки хоча б на день, Десь у Венеції чи давньому Провансі Зачитуватись “Книгою пісень”; Вклонитися картинам Рафаеля – Зображенню Мадонни з немовлям, Прогнати сон піснями менестреля Про лицарів і їх прекрасних дам; Вечірніми алеями Шамбору Під чарівливо-кволий клавесин В шовковій сукні увійти до двору Із грацією ранньої […]...
9. Ірина Саковець – Ви начебто з’явилися зі сну Ви начебто з’явилися зі сну. Чи то мені Вас ангел напророчив? Фіалками заквітчану весну, Здається, увібрали Ваші очі… Коли холодне сяйво ліхтарів Не здатне обійняти і зігріти – Усмі́шка Ваша й сонце угорі Затьмити може теплотою літа. Я Вами сню і мало не молюсь Про погляд Ваш, оту осінню мудрість. Снігами вже притрушує імлу Пробуджена […]...
10. Ірина Саковець – ті хмари давно розлилися дощем … ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні Ще досі блукають між нами, забувши про час, Усе, що мені залишилось, – осіння картина І щему гіркого ковток на похмілля, хоча З грудей виривається сміх, а не розпачу стогін, Коли заболить, наче стиснуто кимось корсет, Бо врешті багата на спомин і дякую Богу: Ніщо не […]...
11. Ірина Саковець – Заграло небо арію дощу Заграло небо арію дощу На смугах вечорового вокзалу. Шалений вітер обійняв зухвало, І чується мені: “Не відпущу”. А ні, то хтось прощається… На мить? На день? На рік? А чи назавжди, може? І небо вже вдяглося у погоже, А на обличчях їхніх все дощить. Вокзал плете контрасти з почуттів: Чекання, зустрічі, палкі обійми, Неначе хаотичні […]...
12. Павло Мовчан – Надмірна світлість Надмірна світлість вже така далека, Що можна лиш уявою сягнуть. Крильми виказує спалахнутий лелека Неблизь небесну і криничну путь. Безсмертник при вустах тримає промінь, Ворсинки світла переносить джміль… Надміру світла в срібному розломі: Громадиться вгороі небесна сіль… Кущ сяйва палахкоче при дорозі, А з нього пташка іскрою зліта, Та підійти до нього не в спромозі […]...
13. Ірина Саковець – день де-не-де День де-не-де, а деінде примарами Тіні на сіні й траві, Грається хмарами ранніми, рваними З рову рвучкий вітровій. Тісно тополі в німій напівтемряві, Скинути б темну кору… Сонцегоріх із небесного дерева Падає прямо до рук. Сни кольорові розійдуться колами Від світлопаду й роси. Літо, не мали з тобою ніколи ми Стільки барвистих лісів, Заспаних стежок […]...
14. Ірина Саковець – Зорепад Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло, Усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла. Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука, І розбились потрібні слова на склади і на звуки. Переколоте небо голками блідих кипарисів. Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер Темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі, Помережані холодом […]...
15. Ірина Саковець – І не буде війни Прикладаю до світу холодні свої долоні, Закривавлене тіло його заховаю й рани. Помаранчева осінь тоді, а тепер – багряна, Життєдайні дощі уторік, а тепер – солоні. Відступаю на крок – це мій простір, у ньому тихо, Навіть чути бурління секунд із аорти часу. Я відрощую крила у цьому комфорті, власне, Обламати аби об нестерпні кути […]...
16. Ірина Саковець – Пасеться кінь Пасеться кінь. По вранішній траві Немає рос – ось паморозі перли. Мовчать ліси, їх голоси завмерли. Німує птах, і тихо ходить звір. Ні вир, ні хвиля – дзеркало ріка. Повірив сон у вічність – не минає. Змарнілий світ і кволий, мов у наймах, Летить останнім листом, як Ікар… І тиша, тиша, тиша, хоч кричи! Рука, […]...
17. Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
18. Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист, Туман тулився при долоні вогко. Щось далечі було… терново світ наливсь… Земля і Місяць вдвох дивились око в око… Стопа в стопу ступав за родом рід. […]...
19. Ірина Саковець – Бо так мовчати вмієш тільки ти Бо так мовчати вмієш тільки ти, Із гордістю і пристрасно мовчати. В мовчанні нашім чути, як світи Десь високо знаходять свій початок, Утоплених на дні морському сни, І сірих чайок зойки над припливом, І відгуки торішньої весни, І голоси непройденої зливи. Мовчати і не вірити словам, Бо не завжди те кажеш, що хотіла. Слова насправді […]...
20. Ірина Саковець – Ми шукали нові сузір’я Ми шукали нові сузір’я, Ледве никли рубці заграви, – І придумані нами звірі Толочили небесні трави, І сполохані нами птахи Розривали кайдани тиші, Коло місяця кожним змахом Підіймалося вище й вище… Звіробоєм жовтіє сонце, Потойбічним розтяте рогом. Час на цьому спинився боці І щокою торкнувсь до Бога. Ми шукаєм тепер спасіння Одне в одному. Цілий […]...
21. Ірина Саковець – Фіранки пестить вечір Фіранки пестить вечір, Пірнаючи у ніч / В душі сліди від зречень, Ямки від протиріч… Відчути щем одного Цілунку зір хотів / І знову тільки спогад До течки почуттів… Та зблідне в снах торішніх Далеко від вершин / Вплести себе у вірші – Спасіння для душі....
22. Глибоке безпам’ятство… – Ірина Саковець Глибоке безпам’ятство наче бездонний Тартар. Ні кроку з цієї дороги: впадеш ненароком. Пильнує тебе всевидюще стосонячне око, І час по узбіччях каміння своє збирати. І час для покути гріхів – хороводи тіней Прозорі тепер, як сумління мерця й немовляти. До тіла твого – чистотіл, подорожник і м’ята. Між ребер твоїх – рятівні корінці прозріння: Все […]...
23. Ірина Саковець – Екранізація готичного роману Екранізація готичного роману: Похмурі кадри вечора на склі, Із ладу вийшли всі небесні крани – І небо розчинилося в землі. Шукай мене під повнею із міді, У повені з півоній і троянд, Хоч я і не одна з могутніх відьом, Та й ти не опівнічний зорекрад… Шукай мене в густій облозі терну, Я озиваюсь лиш […]...
24. Ірина Саковець – Буває, переслідують невдачі Буває, переслідують невдачі, Мов зграя роздратованих ворон. І дехто заховається, поплаче, Шукаючи поради у долонь. І сонце вже не гріє, як раніше, А небо до нестями холодить. І ти вже, мов маленька сіра миша, Лишаєш ледве видимі сліди. А жити – не кататись на санчатах, Трапляються зруйновані мости… Повзеш, немов засуджений до страти, А варто […]...
25. Ірина Саковець – Розмахнулася мантія втечі Розмахнулася мантія втечі: День зібрався і… відійшов. Одягає пронизливий вечір Голі плечі в холодний шовк. Відгоріло картинно багаття, І не віє м’яким теплом Від колекції срібних агатів Під осінньо-небесним склом. І мовчати, мовчати, мовчати… В грудях тиша, немов свинець. Без упину шукати початок Там, де порвано, де – кінець. Увіходжу в німий передпокій, Тільки в […]...
26. Ірина Саковець – Нічні автостради зчорнілими венами Нічні автостради зчорнілими венами, Людей міріади не стишують біль Землі, де ще поки дерева – зеленими І ріки ще є голубі. Все вище, і вище, і вище за Цельсієм: Бліда лихоманка крізь тисячі літ. Нещадно двонога смертельна інфекція Себе убиває і світ. Легені твої із планети легенями Авто і заводи ще трохи – й зітруть, […]...
27. Ірина Саковець – Поважна тиша: місяць-князь Поважна тиша: місяць-князь, Лягли зірки на ратнім полі, Стрибожий внук у снах зав’яз… Везе зиму сріблястий олень. Межи́ небесних берегів Пливе на світ Малого Воза. У санях – сонце, і сніги, І на три місяці морозів. Звільнився вітер, жартома Порозпинав пузаті міхи – Саньми вривається зима І сипле, сипле, сипле снігом....
28. Ірина Саковець – І кожен день – романтика в природі І кожен день – романтика в природі: Пахучий вітер землю обважнілу Цілує пелюстками чистотілу, Ввіряючи безсмертну їй любов. І кожен день – трагедія народу: Кривава мла, весна з обличчям смерті. Дають сади пташину арієту Під поховальні дзвони із церков. І світ – як дим від полум’я зі Сходу, З клеймом війни і чорними очима. Женуть […]...
29. Ірина Саковець – Ніхто й не говорив, що буде легко Ніхто й не говорив, що буде легко, Ніхто не завіряв, не обіцяв, А я в обіймах нищівної спеки Шукаю риси рідного лиця. Ім’я твоє шепоче небо стигле. Прошу, блакитне, лиш не забирай!.. Війна копає все нові могили, Зросивши горем ідилічний край. А ти топтав ці принебесні трави, Надійно зводив дім, і що тепер? За стінами […]...
30. Ірина Саковець – І шум очерету як музика давніх епох І шум очерету як музика давніх епох: Торкнешся води – і розійдеться колами тиша. Велично і дивно тобі, ніби сам собі бог, У раї один: треться сонце об ноги, і глибші За всі океани ці трепетні звуки землі, Окрилений танець берези на білих пуантах, А хмари пливуть піднебессям, великі й малі, У синій задумі, – […]...
31. Ірина Саковець – долаєш дикі гребні хвиль Долаєш дикі гребні хвиль, А я в’яжу зимові светри. У тебе сонця кілька миль – У мене снігу кілометри. Розріже океан пряма, Аби з’єднати нас на карті. Зима, зима… Мете зима Дрібного суму цілі кварти. Була весна, росла трава. Було, було… Не повернути. Печале, линь! Коли жива – Ще буде щастя сотні фунтів. Береться ожеледь […]...
32. Ірина Саковець – Навчи мене грати мелодію тиші, навчи Навчи мене грати мелодію тиші, навчи, І слухати неба кантату, Де гори настромлюють сонце з рудої парчі, А ніч накриває агатами. Де в дзеркалі озера можна побачити сни Соколів із люльки модрини, Навчи мене грати на вітряній чистій струні, Літати з птахами мандрівними. І знову відчути свободу на колір і смак, Терпку та надмір волошкову, […]...
33. Ірина Саковець – Хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне Хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне, Ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни. Тони́ забуття в голосах заплітаються в тишу, І тіні прощання на стінах рубця не залишать. Про те, що було чи могло ще відбутися, ревно Дерева мовчать, не згадають ніколи дерева, Загорнені в сон, поцятковані геть кажанами, Що знову сполохані кимось, та, певно, […]...
34. Ірина Саковець – І дні напів – сумні, напів – пусті І дні напів – сумні, напів – пусті. Війна… Не хочу втратити нікого! Просити в Бога чи простити Богу За те, що це безумство допустив? Де люди людям гірше ворогів, Іде життя за дріб’язок, за безцінь, Хоч серцю злому і святому серцю Усесвіт сонцем порівну горів. Аби журні затихли голоси, Звелися з України темні сили, […]...
35. Ірина Лахоцька – Коли смутку глибокі ріки Коли смутку глибокі ріки Розіллються в тобі усюди, То поезія, наче ліки, Що приймаєш під час застуди. Пригорнуся до слів ще теплих І, вбираючи їх розмову, Зріє гасло, яке не стерти- Хочу дихати й жити знову. Хочу словом проситись в серце, Хочу думкою у твій розум, Почуттями в твої конверти І в усмішку твою крізь […]...
36. Ірина Зінковська – На все свій час На все свій час і всьому воля Божа: Навік залишити чи далі йти. І часом плачеш: більш я вже не можу! Візьми свій хрест – для Бога цінний ти. Хоч огортає страх, смертельний відчай – На Бога поклади свою журбу. Молитвою і вірою засвідчуй Сердечну відданість добру. І що б не сталось, звідки б не […]...
37. Микола Вінграновський – Ще під інеєм човен лежав без весла Ще під інеєм човен лежав без весла, Ще не скреснув мороз, далина не воскресла – З того боку снігів задиміла весна, Білим димом снігів засиніло за десну. Я тебе обнімав, говорив, цілував, Цілував, говорив, обнімав – обнімаю, Говорю і цілую – сльозою вже став З того боку снігів, цього боку немає… Не минайся мені. Я […]...
38. Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, Густішає зеленню втишений луг, З розгорнутих крил обсипається пір’я, – Його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий, Та погляд стелився – очей не піднять, Аби розпізнати ту строєну силу, Що темряву горне на гнізда багать, Що звук розрива в солов’їному горлі І постать людську над водою […]...
39. Юрій Тарнавський – Вісім очей Вісім очей, Я маю Вісім Очей – Одні очі, Щоб бачити Мою шкіру, Що жде повороту Твоєї Із пасовиськ Туману, Другі очі, Щоб бачити Мої пальці, Що шукають Своєї батьківщини В твоїх устах, Треті очі, Щоб бачити Мій віддих, Що жде Своїх контурів На теплих рогах Твоєї шиї, І п’ять очей, Щоб бачити Твоє обличчя, […]...
40. Ірина Шувалова – доведи мене Доведи мене вздовж високої чорної стіни До кінця війни Доведи мене серденько не обмани До беззубого лісу на краю землі До холодного поту на чолі До свинцевої каші на зубах Як би його встояти на ногах Як не збутись жодної з обидвох Заховай мене серденько в темний льох Затули мені серденько рот і ніс Щоби […]...