Іван Андрусяк – Чотири сонети повільної смерті



1.

Він нині не побачить паркана
Він мусить вуха воском затуляти
Іде вода у гості до теляти
Така сама як небо та сумна

Теля не хоче пити бо теля
Ще не кохалось бо воно невинне
Сп’яніле поміж запахів і звивин
Воно блукає мозком коваля

Тож ланцюга коваль не докує
До паркана не зможе присилити
Ані теля ані життя своє

В куфайку як у мозок заповитий
Він буде жити навіть буде жити
Та вже йому вода вухами б’є

2.

Я буду помирати восени
Коли розчервонілий капельмейстер
Не кобуру одягне а капейстру

/> І сплющений оркестр кріпосний

Затягне одержимо білу фугу
І опаде звиваючись на дно
І доки кавалерам все одно
Танцюють дами по блідому кругу

Як по блідому ложу бо поблід
Зеленочолий стриманий апостол
Бо догорає свічка як болід

Бо біля скроні зупинився постріл
Застигла постіль і застиг компостер
А хто мене везтиме в новий світ

3.

Це синтаксис обвуглених печер
Тут диким медом пахнуть печериці
До цинамону мигдалю кориці
Торкаюсь не губами а плечем

Тут в попільниці сірий пес дріма
Як дим недопаленої цигарки
Тут на пательні догорають шкварки
Неначе

зорі але це дарма

Це через кому а рудий лінгвіст
Двокрапку на фарватері виводить
І знову м’ясо плісніє бо піст

І знов на антикварному комоді
Чортнадцять літ мугичуть акафіст
Тасуючись як карти у колоді

4.

А зрештою чи слухай чи конай
Чи ручкайся як тать із парканами
Тобі вже не намариться фундамент
А тільки жовтий висохлий курай

І ти поставиш чайник на плиту
І висиплеш посічену заварку
А зрештою ні холодно ні жарко
То нащо ти благаєш порятуй

Вода до горла камінь принесе
Вода загатить каменем ворота
До білого притулку медресе

І будуть гланди судорожно потай
Той камінь розтираючи на поташ
Надіятись що це іще не все


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір мініатюра краса і багатство української мови.
Ви зараз читаєте: Іван Андрусяк – Чотири сонети повільної смерті