Іван Світличний – Шевченко

Люблю Отчизну я,
Но странною любовью.
М. Лєрмонтов

У мене дивна.
Не прикрюся, коли я знов
Не догодив вам.
І байдуже, чи мій дантес
Любов ту визнав.
Вітчизна – це не хтось і десь,
Я – теж Вітчизна.
Не раб нікому й не слуга
На побігеньках,
Я ласки не запобігав
І в неї, неньки.
І в серці, непідвладнім злу,
Ношу з собою
Вітчизни славу немалу
І рани болю.
Ношу тягар пекучих правд,
Ганьбу Вітчизни
Не на показ, не на парад
Патріотизму.
За те, що був я в неї син,
Мене карали,
І я любов свою носив
Поза Арали.
Я знав: ся чаша не мине,
Та доля в мене
Жорстока, вибравши мене, –
Благословенна.
Кажу до побратимів я:
– Всього ще буде.
Та чисте збережіть ім’я:
Ми – люди! люди! –
А вам, раби, кажу: – Раби!
Вас мало били.
Люблю Вітчизну я… Якби
Ми всі любили!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Основна думка цей гордий небосхил аналіз.
Ви зараз читаєте: Іван Світличний – Шевченко
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.