Кацай Олексій – дзвони Атлантиди

Ми потопаємо усе своє життя
В минулому і нас не врятувати
Зникаємо й на берег черепи
З імли виносять
Океанські хвилі

Той гине у штормах величних змін
Той скаженіє в мертвім штилі будень –
Лиш хилитає дзвони течія
В каплицях Атлантиди

Та ще вони бентежать береги
Ті дзвони не розколоті – зарослі
Травою небуття і їм у такт
Щось метроном відлічує прибою
Але ніяк не може полічити
Бо океан то є не сума хвиль
А нескінченність суми

Сріблясті риби й бронзові птахи
Місцезнаходження тих дзвонів знають
Адже вони луна їх у живе
Мутована і вранішні рибалки
Їх випускають з неводів своїх
І щось кричать услід
Зірвавшись раптом в таїну із борту
“Летючого Голландця”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Задивляюсь у твої зіниці.
Ви зараз читаєте: Кацай Олексій – дзвони Атлантиди
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.