Качан Анатолій – Світанок року (Збірка)



Вірші та загадки

ЧАЙКИ НАд ПОЛЯМИ

Як повіє
Із Криму теплом,
Будить трактор
Поля за селом.
Цілий день
Із димком голубим
Білі чайки
Кружляють над ним.
І вирує
За плугом рілля,
Наче слід
Од гвинта корабля.

СІЙСЯ, РОдИСЯ

Знову сівалки в полях
Трудяться з ранку до ночі,
Знову на теплих вітрах
Жайвір у небі тріпоче.
Знаю: це він навесні
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні
Нашого хлібного краю.

СВІТАНОК РОКУ

До ласкавого сонця”
Що прогнало мороз,
Відчинились

віконця
На гілках абрикос.
Виглядають, як діти,
Із віконець в садах
Абрикосові квіти
З молоком на вустах.

ВЕСНЯНА ПІСНЯ

Вже півень на воротях
Кричить: “Ку-ку-рі-ку!
Розквітла абрикоса
У нашому садку!”
Навколо абрикоси
Під музику бджоли
Взялися ми за руки
І пісню завели:
“Ой мати, біля хати
Уже весна стоїть!
Дозволь нам, рідна мати,
Ворота відчинить”.
Цю пісню підхопили
Струмки-мандрівники,
Синиці-витівниці,
Шпаки-жартівники.
А з гілки абрикоси,
Що вранці зацвіла,
Тоненьким голосочком
Підспівує бджола:
“Ой мати, біля хати

/> Уже весна стоїть!
Дозволь нам, рідна мати,
Ворота відчинить”.

ПРОРОСТАЙ, ЗЕРНО

Проростай, зерно,
Із землі:
Вже вернулися
Журавлі
І над полечком –
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись.
Знову зеленню
Вкрий лани,
Мідним колосом
Задзвени.
Проростай, зерно,
Виростай
На багатий наш
Урожай.

НА ГОРОдІ

На городі, день при дні,
В голубій хустині
Садить мама навесні
Помідори, дині…
Ось до мами підійшов
Брат мій, говорійко:
– Що це садите ви знов?
– Огірки, Андрійку.
Тут Андрійко мимохіть
Замахав руками,
Далі каже:
– Ну садіть,
Та не кислі, мамо.

ЧЕКАННЯ

Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.
Ми подвір’я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.
І розчистили струмок,
Що тече з діброви…
До прильоту ластівок
Все у нас готово.

ЦВІТ ЯБЛУНІ

Знову росте в термометрі
Ніжним стебельцем ртуть,
І на чотири сторони
Буйно сади цвітуть.
А над садами білими
З хмари, що йде на Крим,
Склавши долоні рупором,
Пробує голос грім.
Тихо мені під вікнами
Яблунька шелестить:
– А відгадай-но, дівчинко,
В квітці якій дзвенить?

СИНІ дНІ

– Здрастуй, море!
Як тебе звуть?
– Звуть мене Чорним
За люті шторми.
– Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
– Синє, бо небо
Скупалось в мені.
Синє тому,
Що зацвів і запах
Синій бузок
На моїх берегах.

ПЕРЕПІЛЧИНЕ ПОЛЕ

Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.
Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
– Хто іде? Хто йде?!
Озираємось навколо –
Ні душі ніде.
Та лунає знов над полем:
– Хто іде? Хто йде?!
– Перепілко, в цій долині
Хазяйнуєш ти.
Тож дозволь нам по стежині
Поле перейти.
Обізвалась перепілка:
– Ну ідіть, ідіть,
Та глядіть пшеницю тільки
Не потолочіть!

СТАРА ОСИКА

Так тихо на білому світі,
А листя осики тремтить:
Вона так намерзлась за зиму,
Що й літо
Не може її відігріть.

СКОРО дО ШКОЛИ

Запахли квіти матіоли,
Кує зозуля у садку,
Що скоро я піду до школи:
– Ку-ку,
Ку-ку!..
А перепілонька у полі
Розповідає всім підряд,
Як я навчатимусь у школі:
– На п’ять,
На п’ять!

ЩЕдРЕ СОНЦЕ

З неба сонце променисте
Зливою лилося
На зелене буйнолистя,
У дзвінке колосся.
Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.
Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні –
Це забили у пшениці
Крилами комбайни.
Трактори заскиртували
Сонячне проміння,
І над полем заблищало
Срібне павутиння.
Все тепло своє за літо
Сонце розгубило,
Ним земля тепер зігріта.
Відпочинь, світило.
Ще горять його краплини
В яблуках із саду,
В стиглих кетягах калини,
В гронах винограду.
Прилетіли омелюхи,
Раді кожній гронці,
Заспівали в завірюху
Пісеньку про сонце.

СЛІПИЙ дОЩ

Дозріли жито і пшениця,
Комбайн спішить на косовицю.
І, як навмисне, в день такий
Прийшов на поле дощ сліпий.
Йому кричать: “Не заважай
Збирати людям урожай!
Іди собі гуляти в ліс!”
А дощ пішов на сінокіс.
І тут йому не раді теж:
“Ти наше сіно зіпсуєш!
Іди собі на болота!”
А дощ вертається в жита.
Іде і журиться, що всюди
Женуть його із поля люди,
Хоча раніш не проганяли,
А скрізь, як гостя, зустрічали.

ПОЛУСТАНОК

Здаля видніються у полі,
Як семафори, дві тополі.
Там тепловози кожен ранок
Вітають тихий полустанок.
Про щось важливе, інтересне
Перемовляються колеса.
Я поступово, поступово
Вчусь розуміти їхню мову.
Ось миготять біля перону
Брезентом запнуті вагони,
Дзвенить залізне полотно:
“Зер-но, зер-но… “
Перегодя над залізницею
Запахло теплою живицею,
І чути в голосі коліс:
“Ліс-ліс, ліс-ліс… “
Коли ж по колії між стернями
Промчався поїзд із цистернами,
Чиїсь невидимі вуста
Шептали: “Наф-та, наф-та… “
Услід останньому вагону
Дивлюся довго я з перону
І на гудок від небокраю
Рукою знов і знов махаю:
“Прощай, прощай, мій тепловозе,
Нехай щастить тобі в дорозі!
Десь у путі під час стоянок
Згадай наш тихий полустанок”.

СОНЯШНИКИ

Уже важка, як олово,
Роса за перелазами,
А в соняшників голови
Косинками зав’язані.

Косинками барвистими
І маминою хусткою –
Щоб горобці-пройдисвіти
Насіння не полускали.

Це соняшники граються
У піжмурки, як діти:
На вітрі колихаються,
Наосліп ловлять літо.

КРИЛАТЕ НАСІННЯ

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Це клени високі
З осінньої гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.
І згадують сумно
Дерева бувалі:
Колись і вони
Над землею літали!
– Ми знову знялись би,
Як наше насіння,
Та роки не ті,
І тримає коріння…
Кружляє у небі
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Одна насінина
З кленової крони
Довірливо сіла
Мені на долоню.
І каже:- Я довго
Блукала над містом,
Але на асфальт
Не наважилась сісти.
Благаю, мій друже,
Якщо це не важко,
Візьми й посади мене
В землю, будь ласка.
Я виросту кленом
У нашому краї
І шумом зеленим
Тебе привітаю.

ПОЛЬОВА дОРОГА

Червоним золотом із груші
Останнє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А птиця стала на крило.
Давно відпахла медуниця,
У підземеллі спить ховрах.
Лише не спиться, не лежиться
Глевкій дорозі у полях.
Вона то журиться за колосом,
Що відшумів, немов прибій,
То пригадає перше колесо,
Що прокотилося по ній.
Було це літо урожайне:
Потоком сонячних краплин
Зерно із бункерів комбайнів
Текло у кузови машин.
Та відшуміла косовиця,
Тепер тут знову ні душі,
Хіба що заєць чи лисиця
Через дорогу пробіжить.
Куди не глянеш – пусто, голо –
І на стерні, і по ярах.
Стоять лише дві скирти в полі,
Мов кораблі на якорях.
Надходять хмари-водовози
Із глибини рудих степів,
І дощ цілує на дорозі
Сліди людей і тракторів.

Теплий край

Над ланами, гей, над ланами
Пролітали гуси клинами.
За гусьми крикливими через гай
Подалася дівчинка в теплий край.
У гаю від крику ворони
Опадало листя червоне.
А за гаєм біля могили
Пастухи багаття палили.
Довелось малій мандрівниці
Завернуть до них, щоб погріться.
В пастухів знайшлися від зайця
У торбині хліба окрайці.
А до хліба – сіль, цибулина
І смачна картопля-жарина.
А іще знайшлись небилиці,
Як украли вовки рушницю,
Як на конях циганські діти
Доганяли червоне літо.
Аж надвечір з пучком калини
Поверталась вона в долину.
Пахло степом ситцеве плаття,
Пахли руки димом багаття.
Біля хати під яворами
Виглядала дівчинку мама.
Перепало б їй на горіхи,
Та сказала дівчинка тихо:
– Не гнівися, матінко, і не лай,
Я сьогодні бачила теплий край.

ВИПАдОК У МАГАЗИНІ

У вітрині магазину – поглянь:
Спить, згорнувшись у клубок, кіт-вусань.
Продавця, що за прилавком стоїть,
Запитав я, скільки коштує кіт.
Здивувався продавець, спохмурнів:
– Про яких це ти питаєш котів?
Що потрібно?- говори без дурниць,
Ось, будь ласка, є цукерки “Киць-киць”.-
Несміливо розтулив я вуста:
– Відпустіть мені з вітрини кота… –
Посміхнувся продавець в бік вікна:
– Я не можу продавать Вусаня.
Справа в тому, що вночі кіт оцей
Стереже наш магазин від мишей.

ЗЕМЛЕМІР

За зайцями через поле
Бігло перекотиполе,
А зайчат наздоганя
Пере-коти-поле-ня.
І зайчиха, й заєць-батько
Утікають без оглядки:
Задні ноги поспішають, передні обганяють.
А зайчата не злякались,
Зупинились, привітались:
– Здрастуйте, ви що за звір?
– Я не звір, а землемір!
Це я поле виміряю
Від села до небокраю,
Бо коли почнуть орати,
Важко буде виміряти.

ДВА ПЛЮС дВА

Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина –
А разом виходить
Краплина одна!

НОВОРІЧНА ПРИГОдА

В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: “Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов… “
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей дід Мороз?
Може, він не із темних дібров?
А з бюро добрих послуг прийшов
Дід Мороз ці думки відгадав,
Та ні слова мені не сказав.
Він лише мені руку потис –
І я інеєм білим обріс!

ЛИСТИ ІЗ САдУ

Щодня через леваду,
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.
Сьогодні на світанку
Дізнався я з листів,
Що яблунька-мерзлянка
Боїться холодів.
Із в’язкою соломи
Подався я у сад
І яблуньку знайому
Закутав аж до п’ят –
Щоб у зимову пору
На ніжнім стовбурці
Не обгризали кору
Морози і зайці.
Шле яблунька зимою
Останній лист мені:
“У гості із бджолою
Я жду вас навесні”.

КРИХТА ХЛІБА

З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта – це дрібниця,
А для пташки – жить чи замерзать.

ГІСТЬ ЗИМИ

Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.
Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.
Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.

Зелений острів

Лягла на землю біла тиша,
В новому році – все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.
Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку,
Немов ведмеді у берлозі,
Кущі калини, кущ бузку.
Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за ворітьми,
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими.
Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни:
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.

ЗАГАдКИ

*
Паперовий кораблик щодня
Перевозить у трюмах знання.
Після плавання цей корабель
Повертається в рідний порт Фель.
*
І солодкі, і корисні
Чорні грона в мене,
А червоні дуже кислі,
Бо іще зелені.
*
Він так морозить,
Так старається,
Що сам
Від холоду
Здр-р-ригається.
*
В тихе надвечір’я
З саду на подвір’я
Котиться колютина
В яблука закутана.

ВЕСЕЛИНКИ
*
Обережний, хитрий лис
До нори вечерю ніс.
Біг додому лісом лис,
Шелестів над лисом ліс.
*
Солоний вітер після зливи
Трусив щосили синю сливу.
Упала буква “Л” зі сливи –
І стала синя слива сива.
*
Я знайшов у лісі гриб,
А приніс додому… риб.
Мабуть, десь поміж кущів
Букву “Г” я загубив.
*
Немов на батька рідний син,
На місяць схожий апельсин.
Мабуть, вночі, коли я спав,
Цей апельсин із неба впав.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Розповідач це.
Ви зараз читаєте: Качан Анатолій – Світанок року (Збірка)