Камінний хрест як художній символ трагізму українського селянина-бідняка у новелі В. Стефаника “Камінний хрест”
Новели В. Стефаника – це маленькі шедеври, у яких зважене кожне слово. У щільних, як кам’яні брили, рядках проглядає народне безталання та бідність. Твори, напоєні кров’ю серця, увібрали в себе любов і ненависть, одвічну жагу щастя і одвічну тугу через його недосяжність.
Творчості Стефаника притаманна глибока психологічна правдивість написаного, переконлива вмотивованість кожного вчинку героїв. Трагедія доведеного до відчаю селянина, який не знає, що далі робити, присутня в кожній новелі автора. Особливо символічно вона змальована
Сюжет зосереджено на долі Івана Дідуха і його родини – жінки та двох синів. Розгорнутої розповіді про їхнє нелегке життя немає. Дідухи прощаються з рідним селом, вибираючись до Канади. Вони воліють зустрітись з невідомим, аніж продовжувати злиденне життя на Батьківщині. Родина згадує минулі літа, що збігли тут у нестатках та праці. Але навіть коротких спогадів вистачає, щоб намалювати сумну картину їхнього бідування.
Старого Івана здавна називали в селі Переломаним. Причиною того був горб, через який бідолаха завжди ходив зігнутий дугою. А винуватцем його каліцтва
Усе життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг “снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали”. І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, проте багаторічна праця на землі міцно поріднила Івана зі згорбленим полем: “Тільки го виджу, та й виджу, тай умирати буду, тай буду го видіти. Все забуду, а його не забуду”.
Одного разу бідний газда виволік на свій горб камінного хреста, щоб колись він став пам’ятником на могилі йому та жінці. Ні за чим не шкодує Іван тепер, прощаючись з односельцями, прощаючись із краєм, у якому звікував життя, як за тим горбом та за тим хрестом. Він благав краян мати собі той хрест за пам’ятку по їхній родині і, плачучи, просив не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку бога за своє село молити.
Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, хоча увібрав в себе не тільки біди, але й маленькі радощі Іванового життя. Газда любив свій камінний хрест, він ототожнився для Івана з тим тяжким хрестом, який несе селянин усе життя, – хрест виснажливої праці. Газда любив і своє нещедре поле, і свій горб, на якому, знесилившись, нерідко кляв життя.
Та разом з тим камінний хрест був і великим благом, бо одна лише згадка про нього свого часу врятувала Івана від самогубства. Уже йшов він, доведений до відчаю, з мотузкою до старої груші, та в останню мить пригадався йому залишений у полі хрест. І старий газда, покинувши лихі думки, стрімголов побіг на горб. Посидів коло хреста, помолився – та й наче полегшало.
Тож вирушали Дідухи в незнайомі краї, залишаючи в минулому тяжку селянську працю на Батьківщині та свій хрест. Наче дивлячись їм услід, чорнів він на горбі: “Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє… ” Тінь від того хреста, мабуть, назавжди впаде на їхній шлях – і буде їм спогадом про безталанний і суворий, проте все ж рідний серцю край…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Хронологічні таблиця плужника.