Катастрофа



Сором слів, розкутість добрих вчинків.
Зробили з мене, сущу катастрофу.
З мільйона рук, несучих порятунки.
Я вибрав хрест, та стомлену Голгофу.

Дрижить мій голос, сльози на щоках.
Не приховаю, смутку, річищ перехрестя.
Я став минулим, що загублене в роках.
І біс в мені, давно на волю рветься.

Забутий син, сестра моя зневіра.
Романтик, символіст, бунтар.
Заграли струни, і змовчала моя ліра.
Тепер я дюнам і піскам, король та цар.

Руїни-мої діти. Знищіть все.
Вони із крові будують свої вежі.
Хай ураган, за ніч, все рознесе.
Живим і мертвим, створить рівні межі.

Кого злюбив ти, невже убивцю Боже?
Злість взяла верх, настала та година.
Коли мій ангел, покинув своє ложе.
Пішов на смерть. Упала гільйотина.

За мене вибрали і кинули на дно.
Ті друзі, чи просто подорожні.
Украли сивину, святе руно.
І стали всі, багаті і заможні.
Пихаті…

Диявол! Йди карай.
Совість моя, на тім хресті прип*ята.
Я вільний, від добра і покаянь.
Тепер мій помисел, мій меч, моя розплата.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Відгук на твір української літератури.
Ви зараз читаєте: Катастрофа