Катя Батушан – Кожний спогад шукає свого притулку



Кожний спогад шукає свого притулку
Десь поміж сторінок твого існування.
Пам`ять – це щось на зразок маніяка в нічному провулку.
Завжди будь готовий до згвалтування.

Можна тримати в руці бойового кастета,
Можна, врешті-решт, не виходити із кімнати.
Вони все рівно тебе шукатимуть, де б ти
Не був, примушуючи згадати

Кожне слово, звук, затаврований дотик,
Все, що з містом цим у таємній змові.
Пам’ять – вона нерозривна з покликом крові.
Прийде одного разу й позбавить цноти

Твій крихкий з нуля відбудований Всесвіт,
Зірве усі запобіжники без пом’якшень.
Нам залишається бути готовими. Серце
Моє, я не відаю як інакше.

Маю багаж думок, що тягнуть мене, як камінь –
Всі ці гучні слова, імена і дати.
Серце моє, навчи мене, як не стати
Бранкою спогадів, не рахувати шрамів,

Власні й чужі плоди, надбання і втрати,
Вигнати з крові суміш цієї отрути,
Втримати в пам’яті те, що є того варте
Не воскрешати, що має бути забутим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір в публіцистичному стилі на суспільну тему.
Ви зараз читаєте: Катя Батушан – Кожний спогад шукає свого притулку