Кінетична мова



Кінетична мова (грецьк. kinetikos – той, що належить до руху, рухає) – спілкування за допомогою жестів рук, рухів тіла, міміки (інша назва – мова жестів). К. м. використовується у таких випадках: 1) глухонімими та сліпо-глухонімими. Існують спеціальна мова жестів, кодифікована, структурно незалежна від звукових мов, а також спонтанні системи спілкування за допомогою жестів, які складаються стихійно у колективі глухонімих дітей; 2) як мова міжетнічного спілкування (у північноамериканських індіанців XIX ст.); у носіїв далекоспоріднених або неспоріднених

мов, як єдиний засіб порозуміння; 3) при забороні (табу) на звукову мову: під час трауру у вдів деяких народів Кавказу, аборигенів Північної Америки та Австралії. Історично К. м. передувала звуковій, оскільки жест давав безпосереднє уявлення про предмет, на відміну від звука, що супроводжував жест. У сучасному усному мовленні К. м. супроводжує звукову мову, виконуючи ряд важливих функцій (див.: дискурс). Це має особливе значення в драматургії, тому при сценічному втіленні п’єси К. м. – невід’ємна частина видовищного, суто театрального ефекту. К. м. широко застосовується у німому кіно, в основу якого покладалися літературні сценарії (“Звенигород” за сценарієм Юртика, тобто Ю. Тютюнника, та М. Йогансена, переробленим О. довженком). Подеколи вживається вона і в поезії:

Серце, серце! З твоїм вогнем
– У бур’ян головою!

(Є. Плужник).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Ой летіла стріла аналіз.
Ви зараз читаєте: Кінетична мова
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.