Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Ти­чини



Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо.

Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки “Сонячні кларнети” (1918). Кларнетизм указує на “активно ренесансну одушевленість

життя” (Ю. Лавріненко). Синтетичне мислення схильного до “кольорового слуху” та “слухового кольору” П. Тичини (” Арфами, арфами… “, ” Гаї шумлять… “, ” Пастелі ” та ін.) зумовлювало одночасну “мальовничу музичність” і “музичну мальовничість” його лірики. Водночас кларнетизм виявився містком, що перекидався від ідейно-естетичних, почасти врізнобіч спрямованих пошуків попередніх поколінь до синтетичного типу мислення, що не вкладалося в жодну стильову течію. Так, органічний для П. Тичини символізм переплітався з елементами авангардизму, імпресіонізму, імажинізму, про що поет писав у щоденнику, а разом з тим – і неоромантизму, неореалізму та необароко. Вплив тичининського кларнетизму на українську літературу XX ст. виявився одним із визначальних.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Дмитро павличко смереки.
Ви зараз читаєте: Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Ти­чини