Класицизм – напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.), Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. для К. характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підгрунтям К. була антична теорія поетики і, в першу чергу, Поетика” Аристотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда”
(XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, К. спирався і на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою формулювання принципів К. була “Поетика” Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найгрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало “Мистецтво поетичне” (1674), написаний після того, як літературний К. у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Н. Буало встановив строгі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. для К. був характерний раціоналізм, представники
якого вважали, що краса та істина досягаються через розум шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов’язана нормативність К., який строго регламентував мистецтво та літературу, встановлював вічні та непорушні правила й закони. для драматургії – це закон “трьох єдностей” (дії, часу й місця). У галузі мови К. ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. для К. характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди високого походження. Важливим складником теорії та практики К. була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира. Практиками К. були насамперед французькі письменники: поет Ф. де Малерб, драматурги П. Корнель, Ж. Расін, Ж.-Б. Мольєр, романістка пані де Лафайєт, письменники-афористи Ф. де Ларошфуко, Ж. де Ла-брюйєр, байкар Ж. де Лафонтен, пізніше – просвітителі Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та ін. В Україні К. не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на “низькі” жанри (очевидно, під впливом “низового” бароко). деякі тенденції К. в Україні знайшли свій вияв у трагікомедії Феофана Прокоповича “Володимир”, поезії Івана Некрашевича, шкільних “піїтиках” XVIII ст., поемі “Енеїда”д. Котляревського, травестійній оді П. Гулака-Артемовського “Пісні Гараська”, оповіданнях Г. Квітки-Основ’яненка та ін.
.
