Коломийки
Коломийки – жанр української пісенної лірики, яка генетично і ритмомелодійно пов’язана з однойменним народним танцем. За деякими версіями назва К. походить від міста Коломия – адміністративного та культурного центру Гуцулыцини. К. мають свою традиційну жанрову структуру: дворядкову ізометричну строфу, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу цезуру після 4-го та велику після 8-го складів і закінчується парокситонною римою. Силабічна схема К. – (4+4+6)2. Така традиційна віршова структура називається коломийковим віршем. Коломийкову
Ой я ходжу при дунаю та так си думаю:
Нема кращих співаночок, як у нашім краю.
Там співає коломийки кожная дитина.
Ой піду я в полонину та й в полониночку,
Там почую веселую рідну співаночку.
Співаночка-складаночка, дрібная дробина,
Така мила мому серцю, як мамці дитина.
К. охоплюють широкий спектр настроїв і переживань. Ліричне начало в них органічно поєднується з комічним – від добродушного гумору до гострої сатири. Яскрава образність, дотепність і лаконізм вислову зумовлюють використання усього арсеналу фольклорної поетики, особливо порівнянь, що сягають граничного рівня експресії:
А єк ми си смо любили, сухі дуби цвили,
А єк ми си розлюбили – зелені пов’єли!
Перші записи К. дійшли до нас з XVII ст. В. Гнатюк у 1905-07 видав унікальний тритомний їх корпус (4-й не закінчив).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Коломийки – Історичні пісні КОЛОМИЙКИ Пісня, що має два чотирнадцятискладових рядки, називається к о л о м и й к о ю. Буває на один-два склади більше або менше. Іноді зустрічаються коломийки з більшою кількістю рядків. Утворюються вони сполученням двох або кількох дворядкових коломийок. Про походження слова “коломийка” є різні думки. Одні вчені вважають, що воно пішло від назви […]...
- Одинадцятискладник Одинадцятискладник – у силабічному віршуванні – віршовий рядок із одинадцяти складів. У європейській поезії розвинувся із античного ямбічного триметра. Італійський 0. мав обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му (або 6-му) складах. Польський 0. з XVI ст. засвідчив обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му складах і цезуру після 5-го, звідси поширився й на українську поезію: Йди […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
- Холостий віршовий рядок Холостий віршовий рядок – незаримований віршовий рядок на відміну від інших рядків. досить часто спостерігається у східній поезії (газелі, рубаї, туюги та ін.), трапляється і в українській, зокрема у катрені, де можуть не римуватися перший і третій рядки і т. п.: З козацького чуба – Печаль та згуба… Та вільний вітер (А. Мойсієнко)....
- Бармак Бармак (тюрк, палець) – тюркський силабічний різновид віршування, що грунтується на рівній кількості складів у кожному віршовому рядку, незалежно від ритмічного акценту. За кількістю складів у рядку розрізняється Б. п’ятискладний, шестискладний тощо, аж до п’ятнадцяти-складного. Б. поширений у фольклорі тюркських народів, а також і в пoeзії: А. Тажібаєв, Г. Гулям, А. Тукай, М. джаліль, А. […]...
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
- Гіперметрія Гіперметрія (грецьк. hyper – понад та metron – міра) – перевищення кількості складів у стопі метричного вірша, наявність у ній зайвих складів: І виходжа на росяний майдан Весільне коло молодих древлян, – Слов’янських зельних піль веснянки Незабутні (М. Бажан). Подеколи в ситуації Г. віршовий розмір може переходити з однієї стопи в іншу, як, приміром, у […]...
- Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
- Гіперкаталектика Гіперкаталектика Гіперкаталектика (грецьк. hyper – понад та katalektikos – усічений) – термін традиційної стопної метрики, що означає нарощення до останньої стопи одного чи двох складів, порушуючи (на відміну від акаталектики) метричну структуру вірша. Так, у гіперкаталектичному ямбічному рядку до двох останніх складів доточено ще два: “Спина, мов круча, круто горбиться” (В. Стус). ∪ – /∪ […]...
- Архілохів рядок Архілохів рядок – в античній версифікації – віршовий рядок із двох піввіршів відповідно чотиристопного дактиля та тристопного хорея з дієрезою (міжстопним словоподілом) за схемою: – ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪/- ∪/. Названий за іменем еллінського поета Архілоха (VII ст. до н. е.). Вживався разом із ямбічними рядками у третій Архілоховій строфі....
- Асклепіадів вірш Асклепіадів вірш – античний вірш, створений елліністичним поетом Олександрійської доби Асклепіадом Самоським (III ст. до н. е.), використовуваний пізніше римським поетом Горацієм (65-8 pp. до н. е.), зокрема у перекладеній М. Зеровим оді “Римській державі”: Вже нема на тобі паруса цілого, Ні богів над кермом, сильних заступників, Марно чванишся, ніби Ти із кедра понтійського (… […]...
- Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем […]...
- Метатеза Метатеза (грецьк. metathesis – переміщення) – переставляння звуків та складів у словах (соша замість шосе, лерігія – релігія, ліворуція – революція, проліталіат – пролетаріат і т. п.), часто трапляється у дитячому мовленні (лопата – копата тощо). М. спостерігається в художній літературі (ім’я Немидора замість Минодора у повісті І. Нечуя-Левицького “Микола джеря” та ін.)....
- Леонід Кисельов – Осінь Така золота, що нема зупину. Така буйна – нема вороття. В останніх коників, що завтра загинуть. Вчуся ставленню до життя. 1968...
- Брахіколон Брахіколон (грецьк. brachys – короткий та kolon – віршований елемент, рядок) – вірш або частина вірша, кожен рядок якого побудований з одного складу. Б. вживається переважно як фрагмент поетичного твору (“Ніч” М. Семенка), цілих строф, а то й творів. Так Б.-І. Антонич лишив у своїй поетичній спадщині сонет “Зов”, написаний у вигляді цієї рідкісної та […]...
- Віршовий розмір, або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
- Мініатюра Мініатюра (лат. minium – червона фарба, кіновар) – невеликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який узагальнює чи типізує картини. Прикладом прозової М. можуть служити “Окрушини” Ірини Вільде, для яких характерні афористичність висловлювання, відсутність несуттєвих подробиць, вибухова кінцівка. Жанр М. апробовують також прозаїки В. Чухліб, Марія Цуканова та ін. Більшого поширення дістали вірші-М. до них […]...
- Ізосилабізм Ізосилабізм (грецьк. isos – рівний та syllabd – склад) – рівноскладовість, власне, однакова кількість складів як ритмічних одиниць у співмірних рядках вірша. На цьому принципі будується силабічна версифікація, притаманний він і народній пісні. В І. всі склади трактуються як рівні, проте їхня акцентна відмінність настільки очевидна, що ізосилабічна система змушена враховувати ці та аналогічні чинники […]...
- Перенесення, або Енжамбеман Перенесення, або Енжамбеман (фр. enjambement) – віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної паузи із смисловою, хоч рядок при цьому втрачає свою інтонаційну викінченість. Розрізняють три різновиди П. Найпоширеніший – rejet – фраза, що заповнює попередній рядок, а завершується на початку наступного. досить часто […]...
- Мустезад Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, […]...
- Усна народна творчість – українська література Фольклор (від англ. folklore), або Усна народна творчість, – художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Традиційно виділяють три фольклорні Роди, які мають певні Жанри : Народний епос – розповідні фольклорні […]...
- Логограф Логограф (грецьк. logos – слово та griphos – мережа) – різновид загадки або шаради, в якій певне слово набуває іншого значення внаслідок додавання або утинання складів чи звуків (лід – слід, місто – сто і т. п.). Прийом Л. часто використовується у версифікації при точному римуванні. Подеколи Л. вбачається у ненастанному скороченні певної фрази або […]...
- Алітераційний вірш Алітераційний вірш – давньонімецький вірш, який ще називають “штабреймом”, вживаний в давньонімецькій, англосаксонській та давньоісландській поезії (VIII-XIII ст.), в якому кожен віршовий рядок мав чотири наголоси, розмежовувався цезурою на два піввірші з довільною кількістю складів між наголосами. Обов’язкова вимога А. в. полягала у повторенні переднаголошеного приголосного звука на початку першого та другого піввірша (наприклад, у […]...
- Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
- Еколалія Еколалія (ісп. ecolalia – відлуння) – деформоване мовлення, що полягає у мимовільному повторенні звуків, складів, слів. Трапляється у малих дітей та в людей, схильних до затинання. У літературі Е. вживається як стилістичний прийом: “десь надходила весна. – Я сказав їй: “Ти весна!” (П. Тичина)....
- Склад Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, в якому один звук (фонема) характеризується найсильнішим звучанням порівняно з іншими – попереднім і наступним. С. як елемент фонетичного словоподілу утворюється як з одного, так і з кількох звуків: складотворчого, що становить вершину звучності, та залежних від нього. до складотворчих належать, […]...
- Асонанс Асонанс (фр. assonanse від лат. assono – звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: “Було червоне поле бою”), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: “О панно Інно” панно Інно”); 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Руни Руни – 1. (нім. Runen) – знаки давньогерманської писемності (III ст. н. е.); рунічні знаки вирізьблювалися на дереві, металі, пізніше – на могильних каменях; 2. (фін. runо – пісня) – карельські й фінські народноепічні пісні, де мовиться про подвиги легендарних героїв, життя і побут рибалок, мисливців, рільників тощо. Ці твори імпровізувалися і співалися у супроводі […]...
- Чи я в лузі не калина була… – Родинно-побутова пісня Чи я в лузі не калина була, Чи я в лузі не червона була? Взяли ж мене поламали І в пучечки пов’язали – Така доля моя! Гірка доля моя! Така доля моя! Гірка доля моя! Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на […]...
- Силабічне віршування Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, […]...
- Спондей Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою: Вона суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску – І раптом бачиш силу вод рвучку Та різкість вітру, […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- “Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!” за українськими коломийками Із сивої давнини пісня виражала мрії, сподівання, смуток, радість народу. Одним з її жанрових різновидів є коломийки, найбільш поширені на Гуцульщині. У цих невеличких піснях не тільки оспівувалося тяжке життя селян, їх страждання, а й вимальовувалися образи захисників народу: Ой, підемо, панібрате, панів розбивати, Або будемо висіти, або панувати. У кінці XIX – на початку […]...
- Тактовик Тактовик – міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. Прихильники музичного погляду на Т. (або ж тактометр) виводять його від поняття “такт” (від лат. tactus – дотик рукою, в музиці – дотик диригента до пульта, чим визначається швидкість темпу) – […]...
Твір виготовлення писанки.