Компанієць Лідія – Голубий ара з Амазонки (Збірка)

1968 рік, видавництво “Веселка”

“НЕ РУШ МЕНЕ”
Лиш травень луки та гаї
В зелене одягне,-
Прогляне рясно із землі
Трава “не руш мене”.

Вона блискуча і м’яка,
Її впізнає всяк…
А знаєш ти, чому народ
Назвав її отак?

Бо ця травичка – вереда:
Вітрець ледь-ледь війне,-
Вона шепоче-шелестить:
– Не руш, не руш мене!

Комаха сяде на стебло,
Росиночку ковтне,-
Травичка геть її жене:
– Не руш, не руш мене!

Дівчатко босе пробіжить,
Спідничкою майне,
А вереда їй шелестить:

/> – Не руш, не руш мене!

І тільки сонцю та дощу
Радіє ця трава,
Бо з них вона росте й цвіте,
Бо з них вона – жива!

ІЗ СОНЕЧКОМ РАЗОМ
Вертався я з річки.
Ішов я помалу,
І сонечко
Разом зі мною
Чвалало.

Та рантом згадав я,
Що тато й матуся
Сваритися будуть,
Як я запізнюся.

Прискорив я кроки,
Немов для походу,
I сонечко в небі
Набавило ходу!

Побіг я прожогом,
Аж вітер у вуха,
І сонце за мною
Побігло щодуху!

Отак
Бережком,
По ярочку крутому,
Із сонечком разом
Примчав я додому!

“КОСМОНАВТ” І РЯБКО
Зодягає ” космонавт”

/> Шлем з паперу й вати
І рушає до зірок
З батьківської хати.

– до побачення, Рябко,
Давній мій дружище!.. –
… Залітає “космонавт”
Щохвилини вище.

До Сатурна б він домчав,
Приземливсь би хвацько,
Та схопив за чобіток
Пес його зненацька.

Гавкнув пес, заскавучав:
– Повертай додому! -
”
Космонавта” він стягнув
З космосу додолу.

Витер з носа “космонавт”
Пил метеоритний:
– Ох, і дурень ти, Рябко,
Дурень безпросвітний!

Хоч і красень ти, Рябко,
Отакий заввишки,
А фантазії нема
В тебе анітрішки!

ТРЕТЯ СПІВАЧКА
Ось прокинувся сад на світанку,
І почулось:
– Тру-лю!
– дзень-дзень-дзень! –
Дві веселі, завзяті вільшанки
Заспівали квітневих пісень.

Третя пташка озвалася з двору
– Тру-лю-лю! – почала вона влад,
І від цього ранкового хору
Стрепенувся зчарований сад…

Хто ж була вона, третя співачка?
Чи синичка, чи сойка мала?
Ні, то вибігла Галя на ганок
І у пісню веселих вільшанок
Голосочок тоненький вплела!

ПІСЛЯ дОЩУ
Чистим дощиком умиті,
На грядках танцюють квіти:
Резеда,
Зірки-красольки,
Мальви – білі парасольки.

Квітам сонце щедро світить,
Їм краси і сили зиче,
А пустун-музика вітер
Вальси й полечки мугиче.

СОН
Безтурботно спить Васько.
Тиша… Ранній ранок…
Хто ж добуде молоко
Васі на сніданок?
Хто духмяним пирогом
Почастує Васю?
Баба встала – і бігом
З хати подалася…

… Повертається стара.
Кошик – з верхом повен.
Підіймається стара
Аж на п’ятий поверх.
Ниють ноги, сил нема,
І задишка мучить…
А Васько собі дріма,-
Хай поспить онучок!

Бачить сон цікавий він:
Тиша… Ранній ранок…
Мчить Васько у магазин
Добувать сніданок.

Повертається Василь,
Кошик – з верхом повен.
Підіймається Василь
Аж на п’ятий поверх.
– Ось вам, бабо, молоко,
Ось вам гроші-лишки! –
… Тут прокинувся Васько,
Потягнувся в ліжку.
Встав, добренько попоїв,
В хаті насвинячив
І бабусі розповів
Все, що в сні побачив.

А вона йому на те:
– Любий мій онуку,
Сон під середу – пусте,
Він, на жаль, не в руку!

МАНдРУВАВ Я ЧОВНИКОМ В СЕЛО…
Мандрував я човником в село
У ясну, безвітряну погоду.
Раптом
– із хмарками, як було,-
Небо перекинулось у воду!
У дніпрі відбився дикий птах,
Гуси, що скубли весняну ряску.
І поплив я небом
По хмарках
У красу небачену,
У казку…

ВИНУВАТІ НОГИ
Є сестричка в мене –
Майєчкою звати.
День і ніч сестричка
Ладна танцювати!

Сядемо ми з нею
Снідати в альтанці,-
Ноги у сестрички
Дріботять у танці.

Побіжим із нею
Плавати до річки,-
Просяться в таночок
Ноги у сестрички.

Навіть коли Майя
Спати вже лягає –
“Козачка” ногами
В ліжку виробляє!

Винуваті ноги,
Дівчинка не винна…
Може, із сестрички
Буде балерина?

СМІХ ТА Й ГОдІ!
В нашій хаті є дивак,
Робить він усе не так:
В ночвах плава по землі,
Верхи скаче на мітлі,
А в собаки чи в кота
“Як здоров’ячко?” пита.

Ловить сонце він мішком,
Накриває лопушком,
Поливає камінці,
Щоб вродили кавунці,
Каву п’є із огірком,-
Сміх та й годі з диваком!

Та дивак цей – не дивак,
Він кирпатенький хлопчак,
Тільки діє без ума,
Бо йому й трьох літ нема!

ДЕ ГАННУСЯ?
На світанку, в літню пору,
Наша Ганя зникла з двору!
Ми схопились – де Ганнуся?
Чи на став погнала гуси,
Чи качок пасе в ярку?
… А Ганнуся – на лужку!
Квіти рве, траву толоче,
Із пташками щось тороче
І стриба серед лужка,
Як теля без мотузка!

ПОРВАНА СОРОЧКА
Хліб на черінь садовить мати,
А син з плачем зайшов до хати.
– Чого ти плачеш, мій синочку?
– Ой мамо, я порвав сорочку!
Поліз нарвати я дичок,
Та й зачепився за сучок!

– Ну, годі вже репетувати,-
Сорочку можна полатати.
Велика дірка чи маленька? –
Один рукав лишився, ненько!

ЗЕЛЕНИЙ ШУМ
Зодягнув лісочок
Зеленую шубу, –
Повно у лісочку
Зеленого шуму!

– Шуме, шуме, здрастуй!
Чом ти зеленастий?
– А тому, що в мене
Вся рідня зелена:

Клени та дубочки –
То мої браточки,
Молода травичка –
Дорога сестричка,

Деревій та м’ята –
Любі мама й тато,
Верес і кульбаба –
Мої дід та баба!

ГОЛУБИЙ АРА З АМАЗОНКИ
Я застудився – і лежу,
Гарячий мов жарина…
Погано, друзі, я скажу,
Коли слаба людина!

Цвіте бузок,
Весна кругом,
Літають пташки й мушки,
А ти, неначе ланцюгом,
Прикутий до подушки!..

Мене татусь пошкодував,
Мою розвіяв тугу:
Мені татусь подарував…
Вгадайте – що?
Папугу!

Він – голубий, як небеса!
Хоч хвастать я не стану,
Та прибула ота краса
В наш край з-за океану.

Цей птах у тропіках зростав,
На річці Амазонці.
З дерев горішки він зривав
І крила грів на сонці.

… І ось тепер заморський гість
З моїх долонь горішки їсть,
Жовтаве око мружить,
Живе собі – не тужить.

Тропічний ара – не дурний
І не якесь ледащо:
Тропічний ара чарівний –
Пташина говоряща!

Він прислухається весь час
Чи їсть, а чи літає –
І всі розмови поміж нас
На вус собі мотає.

За татом вимовляє він:
“Ковтай-но, синку, аспірин”.
За мамою: “Ой, горе!
Дитятко наше хворе!”

(дитятко хворе – тобто я,
Мене жаліє вся сім’я.
Дітей завжди жаліють,
Коли вони хворіють).

В недузі тихо я лежав,-
Поглянуть любо-мило!
… Аж ось тепер
Я з ліжка встав,
З’явилась в мене сила.

Машину швейну я кручу,
По хаті бігаю, кричу,
Ганяю у футбола.
Усе в кімнаті аж гуде,
Кімната обертом іде,
Коли заб’ю я гола!

Тепер татусь щодня гука:
– Нема життя від хлопчака!
Ой, начувайся, сину,
Гляди, візьму лозину!

За татом ара голубий
Кричить “лозину”, хоч убий!
Гожу йому я й так і сяк,-
Не замовкає він ніяк!
Кажу йому: – Горішок на! –
Ні, не спинить балакуна!
“Лозина” та “лозина”,-
От капосна пташина!

Вже цілий тиждень раз у раз
Такі я чую зойки…
Скажіть, кому потрібен з вас
Папуга з Амазонки?
Візьміть його в свою сім’ю.
Візьміть!!!
Я даром віддаю!

СПЕКА
У пекучий літній день,
По шляху крутому,
Два брати – Сашко й Тимко
З річки йшли додому.

Каже старший до Тимка:
– Ох, браточку, спека!
Пити хочеться мені,
А село – далеко!
Молоко б я зараз пив –
Холодненьке, з льоху.
В молоко я б накришив
Паляниці трохи!

Тут Тимко як розмахнувсь
Та Сашка як трісне:
– Хліба, дурню, не криши –
Молоко прокисне!

РАНО-ВРАНЦІ
Листки не шелеснуть навколо.
Сховалися зорі…
Світає…
Гаряче рожеве півколо
Неторопко сходить з-за гаю.

Вітрець не гойдає травичку,
Рясний очерет не колише…
… Ой!
Гуси злетіли на річку
І крильми розбризкали тишу!

СЕРЕд МАКІВ НА ПОЛЯНІ
Серед маків на поляні
Йшли дві дівчинки рум’яні.
А в рум’янцях така сила,
Що всі маки погасила!

Квітів дівчинки нарвали,
Посідали,
Заспівали.
А у співах така сила,
Що все поле звеселила!

ЦИРКОВА ВИСТАВА
КАЗКА
Зайча вухате,
Сіре Гусеня,
Рябе Курчатко, лагідне та миле,
Брели собі лісочком навмання,
Сказати б так – прогулянку робили.

Аж раптом стрівся їм пройдисвіт Лис:
– Кого я бачу? дітвору кохану!
А я вам, любі, звісточку приніс:
Приїхав цирк до нас
З-за океану!
Ходімте швидше у мою нору!
Там зараз виступатимуть артисти:

Уславлена гімнастка Кенгуру,
Ведмідь і Слон – відомі танцюристи,
Наїзники – Жуки та Павуки,
Співачка біла Качка – гордість цирку…
От ми й прийшли! –
… І раді малюки
Шмигнули в цирк –
До Лиса в темну нірку.

А хитрий Лис – дверцята на гачок!
Питає Зайчик: – де ж вони, артисти? –
Сміється Лис: – Ох, Зайчик-простачок!
Який там цирк? Я вас надумав з’їсти!
Ви всі такі м’якенькі та пухкі,
З вас приготую я чудові страви!..-
І Лис, замкнувши їх на три замки,
Побіг у ліс – По трави для приправи.

Гукнуло Гусеня:- Боюсь, боюсь!
– Ой, де ти, мамо?-схлипнуло Курчатко.
Хоч кажуть всі, що заєць боягуз,-
Вухате не злякалося Зайчатко.
– Облиште сльози! – Зайчик промовля.
-
Не треба, друзі, скиглити і нити.
Для того щоб втекти нам звідціля –
Давайте краще землю будем рити!
Отож мерщій до праці, малечня!
Прориєм хід – і втечемо до мами!

… І ось уже Курчатко й Гусеня
Довбають землю гострими дзьобами.
А Зайчик, не шкодуючи себе,
Швиденько землю лапами гребе.

Вже в Зайчика на пальцях мозолі!
Ох, важко як! Ох, притомились бранці! …
Аж ось з’явилася щілиночка в землі –
І бранці Опинились на полянці!

Ранковий ліс їх сонцем зустріча.
Навкруг – краса, яку не описати!
Зраділи Гусенятко та Курча
І почали Зайчатко цілувати:
Без тебе нам із “цирку” не втекти!
За все, за все тобі спасибі, Заю!..

Читачу мій!
Не знаю там, як ти,
А я хоробрих
Дуже поважаю!

ХЛОПЧИК-НЕПРИТИКА
Федя змучила нудьга…
З ранку до обіду
Він по хаті сновига,
Наче той сновида.

То зітхне,
То позіхне,
То на ліжко ляже,
То у люстро зазирне –
Язика покаже;

То кота він упійма
І за вуха смика…
Що ти нудишся дарма,
Хлопче-непритика?

Кіт – і той в труді зроста,
Ловить миші кляті.
І виходить – від кота
Більша користь в хаті!

ШКОЛЯРКА
Попадали додолу
Пелюстки з нагідок…
Біжить Галинка з школи,
Звертає в дитсадок.

Побачити Галинку
Тут всі давно хотять.
Спішать назустріч друзі,
Ногами тупотять.

– Ну що?
– Чи важко вчитись?
– П’ятірка є чи ні?
– Та дайте ж роздягтися,
Віддихатись мені!

Віддихалась і сіла.
– Ой, що у класі в нас!
Ми букву “А” писали
Сьогодні перший раз!

Така вреднюща буква,
Така вона важка! –
… І слухають Галинку
Малята з дитсадка.

Дивуються з портфеля,
Із гумки, з олівця.
І тьмарить хмарка-заздрість
Безхитрісні серця.

А Галі не сидиться,-
Підходить до вікна. –
– А он альтанка наша! –
Всміхається вона.

Тут все знайоме Галі –
І гори із піску,
І гойдалка весела,
І вишня на горбку.

Три роки Наша Галя
Приходила сюди,
Берізки малювала,
Ліпила поїзди.

Сміялась, танцювала,
Пісні дзвінкі вела
І якось непомітно
Взяла та й підросла!

“ВИ КУдИ Од НАС, ПТАХИ?”
Відлітали журавлі
Із заморської землі.

Притомились журавлі,-
Сіли-впали на ріллі.

А заморські дітлахи:
– Ви куди од нас, птахи?

– Ми вертаєм до дніпра,-
Нам додомоньку пора.
Відпочинем, Поїмо
Та ізнов полетимо!

У ПТАШНИКУ
Летять через гаї,
Через річки
“Курли-курли” – мандрівники крилаті.
Їх тіні, невиразні та хисткі,
Лягають на поля,
На сіножаті.

Чекають птахів Африки ліси,
Зелені й свіжі луки італійські.
Зачувши в небі їхні голоси,
У пташнику змовкають
Гуси свійські.

Давним-давно приборкані людьми,
Вони на мить, в тривозі і надії,
Підводяться,
І журно б’ють крильми,
І витягають в небо довгі шиї…

ЗАМОВКЛИ ЗОЗУЛЬ ГОЛОСИ…
Замовкли зозуль голоси,
Дощі накрапають похмурі.
Дерева, позбувшись краси,
Стоять у осінній зажурі.

А вітрові впину нема –
Свистить, бешкетує усюди:
Вільшині він руки лама,
Дубочки штовхає у груди.

Ти, вітре, дерев не займай,
Не будь таким злим та сердитим
Нехай попрощається гай
Із сонечком красним і літом!

МУРЧИК І ГРИЦЬ
Це не казка, а билиця
Про котка Мурка та Гриця…

Ніде, діти, правди діти:
Важко Мурчикові жити –
Гриць котка вигонить з хати
На подвір’ї ночувати.
А чи дощ, а чи зима –
Житла в котика нема!

Він живе – не ледарює,
Уночі мишей вартує.
Тільки служба ця недремна,
Як то кажуть, надаремно.

Кіт – тварина тиха й гречна,
Гриць – дитина безсердечна:
Що не день, Мурка він б’є,
Їсти вволю не дає…

Якось вдень чи, може, зрання
Йшла собі маленька Ганя,-
Поспішала з дитсадка,-
І побачила Мурка.

– Ой! – промовило дівчатко.-
Бідне, миршаве котятко!
А іди до мене жити,
Буду я тебе жаліти,
Годуватиму тебе,
Напуватиму тебе!

Кинув котик наш журиться,
І утік мерщій від Гриця.
Лиш провулок перебіг –
І до Гані
На поріг!

2
Ніч прийшла… В своїй оселі
Спить Грицько в м’якій постелі
Тихо скрізь. І тільки досі
Теревенять миші в льосі –
Поміж ними йде нарада.
Старша миша каже радо:

– Сестри, стало нам відомо –
Втік Мурко сьогодні з дому!
Отже, рушимо до хати,
Будем там хазяйнувати,
Будем сало й м’ясо їсти,
Папірці та речі гризти!

Миші дружно аплодують,
Миші лапок не шкодують.
І радіють, і регочуть –
Тільки хвостики тріпочуть!

Згодом – сірі, волохаті,
Опинились миші в хаті,
Мишенята-малюки
Позалазили в кульки,
Пострибали у буфет,-
Там такий пішов бенкет!

Молоденькі сірі мишки
Точать Грицеві панчішки,
А найменші – ненажерки –
Тягнуть книги з етажерки!

– Гей! – гукнули мишенята.
Онде Грицеві штанчата!
Нумо, сестри, налітай! –
Що тут сталось – не питай!

… Що за гамір серед ночі?
Гриць розплющив сонні очі,
Бачить: сірі, волохаті,
Бешкетують миші в хаті!

Ще такого не бувало!
Заволав Грицько:
– Навала!!!
Ой, рятуй-но, друже кіт!

А Мурка пропав і слід.
А Мурко в малої Гані
Їсть вареники в сметані,
Та й облизується…

ХОдИТЬ НІЧ ПО ГОРІ
Ходить Ніч по горі,
Носить сон в рукаві.
А навкруг як на те
Завірюха мете.
Завірюха гуде:
Гу-гу-гу! Гу-гу-гу!
І хатини стоять
Аж по вікна в снігу.

Ніч до Галі зайшла:
– Спить,- питає,- мала?
Каже мама: – Не спить.-
Каже тато: – Не спить,
Бо од вітру в саду
Ворітечка хить-хить,
Бо у шибку вікна
Стука віхола зла…
– Спи! – промовила Ніч.
І заснула мала.

Натрусила їй Ніч
Гарні сни з рукава:
І наснились малій
Сонце, квіти, трава,
Синя-синя ріка,
Що дзюрчить-хлюпотить…
А од вітру в саду
Ворітечка хить-хить.
Завірюха гуде:
Гу-гу-гу! Гу-гу-гу!
І хатини стоять
Аж по вікна в снігу…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твир про дуб.
Ви зараз читаєте: Компанієць Лідія – Голубий ара з Амазонки (Збірка)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.