Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Константа
Константа
Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому терміном К. називається в цілокупності і постійний наголос, і павза, і рима, і клавзула. Весь цей комплекс спостерігається в будь-якій строфі:
Не вір мені, бо я брехать не вмію.
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду
(В. Симоненко).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
- Бідна рима Бідна рима – рима, в якій (на противагу багатій римі) майже відсутнє суголосся (“Глибоке небо сине-сине. / В тонкім мереживі гілля. / Хмарки неначе ластовиння / Чи перламутрова луска” – С. Бен), що, до речі, відрізняє її від неточної рими чи асонансу. Б. р. дуже часто обмежена лише однією граматичною категорією (зеленіють – даленіють), флексіями […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Мустезад Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, […]...
- Багата рима Багата рима – рима, яка характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних граматичних категорій: Козацький вітер вишмагає душу, І я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу Хронічну українську доброту?! (Ліна Костенко). Багатство рими, що засвідчує її музичну якість, фіксується не лише наявністю виразно наголошених складів та опорних приголосних, […]...
- Дактилічна рима Дактилічна рима – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю, нагадуючи за побудовою стопу дактиля. І. Качуровський називає д. р. пропарокситонною), вважаючи її генетично позаукраїнською, хоча вітчизняні фольклорні джерела (фрагменти дум) спростовують такі припущення (“Плач невольників”: “Там багато війська понаджено: По два, по три укупу посковано, / По два […]...
- Дезакцентуація Дезакцентуація (фр. des – префікс у багатьох словах з початковим голосним звуком, що надає їм заперечного значення; та лат. accentuatio – наголос) – втрата у слові самостійного наголосу у слабкій синтаксичній позиції, перенесення його на сусіднє слово; найчастіше трапляється у віршах, написаних анапестичним розміром: Розірвала краля-мавка Льняно шитий гомін жгут: Плине згайпо, плине плавко Березневий […]...
- Ікт Ікт (лат. ictus – удар, наголос) – сильна доля у стопі, ритмічний наголос у вірші, що не збігається із граматичним: Як море – глибока тугою народу. Між світом і тьмою гориш у красках! Безкрая думками і вічна промінням, Смієшся в негоду. Зоріє Твій шлях: Народ Твій, як велет, буде йти верхами – Душа моя плаче […]...
- Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...
- Постійні епітети Постійним називається епітет, який традиційно супроводжує означення предмета, закріплюючись за ним постійно, в межах певного художнього стилю. Наприклад, у фольклорній поезії, якщо згадується степ, то він майже завжди – широкий, море – синє, вітер – буйний, гай – зелений, орел – сизокрилий і т. д. Постійний епітет відрізняється тим, що виділяє характерну рису не даного, […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- Кільце Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: Симплока). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове К. (“Здаля сміялась струнка тополя”), лексичне (“Ой не крийся, природо, не крийся”), строфічне (“Закучерявилися хмари”). Подеколи стилістичну фігуру, в якій […]...
- Асонанс Асонанс (фр. assonanse від лат. assono – звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: “Було червоне поле бою”), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: “О панно Інно” панно Інно”); 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі […]...
- Тавтограма Тавтограма – див.: Алітераційний вірш, Алітерація, Анафора. Тавтологічна рима – римування одного і того самого слова, що не трактується як вада віршованого мовлення: І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки. Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Т. Шевченко). Т. р. спостерігається в деяких східних віршових формах (газель). Звертаються до […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Ліризм Ліризм (від “лірика” ) – пафосно-стильова ознака (емоційність, сердечність, схвильованість) естетичного сприйняття дійсності, найбільш притаманна ліричним творам, менше – епічним та драматичним, спостерігається в есе, мемуарах, щоденниках, нарисах тощо. Л. в загальному значенні – піднесено емоційне переживання будь-якої події чи явища....
- Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
- Сентенція Сентенція (лат. sententia – думка, судження) – вислів афористичного змісту. Поширений у байках, де, набуваючи морально-повчальної тенденційності, називається мораллю (або “силою”). С спостерігається і в інших жанрах лірики, зокрема у медитативній, стаючи подеколи стильовим компонентом у творчості автора: О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами Хоч […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Акаталектика Акаталектика (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, та katalektikos – усічений) – відповідність клаузули метричній структурі вірша, дотримання його схеми. Так, в акаталектичному ямбічному рядку два останні склади адекватні стопі ямба (константа): “Страшні слова, коли вони мовчать” (Ліна Костенко): ∪-/∪-/ ∪ -/ ∪ -/ ∪-/ ∪ -/ У такому значенні вживаються поняття: акаталектична клаузула, […]...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Терцина Терцина (італ. terzina, від terza гіта – третя рима) – строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба, в якій середній рядок римується з крайніми – першим і третім – у наступній строфі (аба бвб вгв гдг і т. д.), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи. Вперше застосована у “Божественній комедії” дайте Аліг’єрі, широко […]...
- Семенко Михайль – Павзи Після кількох днів щастя Якому не міг дати назви – Знов почуваю радість муки радість злощастя. Трамвай досяг мене ніби нічого, Ніби усе по-старому, ніби Нічого не сталось, в собі хороню я слова Ще не сказані мною і в погляді серця Мого я ховаю всі павзи. А тепер сиджу дома Й не можу в думках […]...
- Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- ∪ ∪ – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях від ритмометричної ямбічної схеми: Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, ЗО мною лиш моя печаль – Ти, […]...
- Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Панторима Панторима (грецьк. pantа – весь та rhythmos – узгодженість) – суголосся, що охоплює не лише окремі слова чи їх закінчення, а якомога повніше віршові рядки: Так важко на жорстокім камені Шляхів вирізьблювати грань. Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан). П. засвідчує тонке мовне чуття та вишукане опанування автора […]...
- Pavlo-movchan-nu-shho-ya-miryayu-ne-znayu Павло Мовчан – “Ну що я міряю? Не знаю… “ Ну що я міряю? Не знаю. Годину, день чи власний вік? І починав з якого краю? Від губ, від пучок, від повік?.. Поміж долонями весь простір, Поміж губами – голос весь, Безмежжя все – у високості, І вся безмірність в слові “днесь”. Ну дві руки, […]...
- Рима Рима (грецьк. rhythmos – мірність, сумірність, узгодженість) – суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Р. як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава – держава), навіть групи слів (складна P.: характерника – химерний кат), […]...
- Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
- Анахронізм Анахронізм (грецьк. ana – вверх та chronos – час) – культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності у художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення в літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Так, у драмі В. Шекспіра “Юлій Цезар” мовиться про дзигарі, яких не могло бути у Стародавньому Римі. Юрій Клен, пишучи про соняшник […]...
- Касида Касида (араб. – цілеспрямована) – урочистий жанр арабської, тюркомовної та перської класичної поезії. К. подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма К., зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це передовсім моноримічний вірш, у якому, як і в […]...
- Герой літературного твору, або Персонаж Герой літературного твору, або Персонаж – дійова особа, образ, широко і всебічно зображений, наділений яскравим характером, окреслений взаєминами з довкіллям, зв’язками із соціальним, національним, історичним контекстом. Розрізняють головних та другорядних, епізодичних Г. л. т. Так, у романі у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” головним постає однойменний персонаж – легендарна піснярка з часів Хмельниччини, носій чільної […]...
- Архілохів рядок Архілохів рядок – в античній версифікації – віршовий рядок із двох піввіршів відповідно чотиристопного дактиля та тристопного хорея з дієрезою (міжстопним словоподілом) за схемою: – ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪/- ∪/. Названий за іменем еллінського поета Архілоха (VII ст. до н. е.). Вживався разом із ямбічними рядками у третій Архілоховій строфі....
- Ізотонізм Ізотонізм (грецьк. isos – рівний та tonos – наголос) – рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша. до принципу ізотонічного акцентування дуже часто звертався М. Семенко: Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно із стуми – Це ж жах, коли побачив, що воно оголене....
- Коротко про “Contra spem spero” (1890) Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: особиста (філософська). Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій. Віршовий розмір: анапест. Тип римування: перехресне. Літературознавці про твір. Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює […]...
Твір опис про харків.