Коротко про “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”



(1875)

Жанр: соціально-психологічний роман (“роман з народного життя”).

Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, до­лі правдошукача-бунтаря, “пропащої сили” Чіпки Варениченка.

Головна ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через зло­чин, пролиття крові.

Історія написання роману: Панас Мирний написав нарис “Подоріж-жя від Полтави до Гадячого” із почутої від візника історії про відомого на Полтавщині Василя Гнидку, який зі своїми поплічниками вбив цілу сім’ю; потім на основі нарису

створив повість “Чіпка”, прототипом яко­го був Василь Гнидка; пізніше до написання роману (розширення повіс­ті) долучився рідний брат Панаса Мирного Іван Білик (псевдонім), в одній із редакцій твір дістав назву “Пропаща сила”, а згодом – “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.

Головні герої твору: Чіпка Варениченко, його мати Мотря, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко і його дружина Христя; друзі Чіпки – Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Гудзь, його дружи­на Явдоха й дочка Галя (дружина Чіпки); чиновництво: голова повіту Кряжов,

судовий секретар Чижик, становий дмитренко; пани Поль­ські, Порох та ін.

Композиція: чотири частини; тридцять розділів (академік О. Білецький назвав твір “будинком з багатьма прибудовами і надбудовами” че­рез його композиційну складність).

Сюжет

Частина перша

Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею. Двужон: історія Вареника – Притики – Хруща – Хрущова. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька. Дознався: знайомство з Галею. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.

Частина друга

Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Гудзя). Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстра­ція селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Гудзя в 99-річному віці. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одру­ження її дочок; “котяче царство” генеральші, доведення до смерті гене­ральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських. Махамед: дитинство й молодість Максима Гудзя, смерть його батьків. У москалях: служба Максима-москаля. Максим – старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання “чистої” й повернення в Піски.

Частина третя

Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко – справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижи­ком, який просить хабара 50 рублів, щоб “поправити діло”; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; “пропивання” нажито­го Чіпкою (крім снопів пшениці). Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком пла­ну пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню “дармову” дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у “бунті”; приглушення селянського бунту становим. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.

Частина четверта

Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його то­вариством) у Максима Гудзя. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізна­ється про те, що Максим Гудзь віддає Галю за москаля Сидора. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і до­мовляється з Грицьком про сватання Галі. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна). Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство. Старе – та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи “по неблагонадежности”; гнів Чіпки; смерть Максима Гудзя. Лихо не мовчить: Явдоха Гудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки “до старого” (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину (“вісім безневинних душ”); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.

Літературознавці про твір. Літературознавець О. Білецький писав, що композиція роману нагадує будинок із численними прибудовами. Пояснення цього факту – у непростій творчій історії роману. Спочатку Панас Мирний написав нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” і надрукував його у львівському журналі “Правда”. З нарису виросла по­вість “Чіпка”. Згодом її автор відгукнувся на заклик брата Івана створи­ти “народний роман на основі щирого реалізму”. Іван Рудченко (літера­турний псевдонім – Білик) також включився в роботу над новою версі­єю твору. У ході його доопрацювання автори все більше відходили вглиб історії, унаслідок чого і з’явилися ті “прибудови”, про які писав академік О. Білецький. Після переробки повісті з-під пера братів Рудченків з’явився широкоформатний, панорамний реалістичний роман, час дії в якому сягає від катерининських часів до скасування кріпацтва й поре-форменого періоду.

Панорамність роману забезпечує передусім його друга, найбільш са­модостатня, частина. Крізь призму історії села Піски в ній показано сто­літню українську історію. Ідеться про перетворення козаків на “покір­них волів”. Згадуються історичні події: скасування гетьманщини; гайда­маччина; зруйнування Січі генералом Текелієм; зруйнування Очакова турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною II кріпацтва на землях України; повстання декабристів (“тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала… “) і навіть револю­ційна хвиля 1848 р., що прокотилася Європою…

Козацька слобода Піски втрачає волю. Село віддають колишньому шляхтичу-поляку, який вислужився в російській армії до генерала. Селян же за принципом “поділяй і володій” ділять на козаків і “гене­ралових”…

Оповідь у другій частині ведеться за законами хроніки. У ній з’яв­ляються нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Гудзь, чия туга за волею передалась онукові Максимові. З хроніки Пі­сок виринає й історія Чіпчиного батька Івана Вареника, незаконнона-родженого панського сина. Час від часу оповідь набуває сатиричного забарвлення. Саме в такому ключі змальовується зверхня щодо пі-щанських “хахлів” і “мазеп” генеральша та її “кацапська” свита; про­те й сцени, у яких селяни принижуються перед пані, теж не позбавле­ні гірких сатиричних нот; сумирність “волів” викликає в авторів ро­ману досаду.

Співавторство Івана Білика виявилося, вочевидь, у наповненні ро­ману історичним і “суспільствознавчим” змістом. Немало місця в дру­гій частині займають і сторінки, присвячені трудам і дням українського селянина. Що ж до персонажів, то на перший план тут усе помітніше виступає Максим Гудзь із його баламутством, історією перебування в “некрутах” (тобто – у москалях) і потім поверненням в рідне село. За­галом, друга частина сюжетно мало пов’язана з трьома іншими. “Прив’язкою” виступає та обставина, що Максим Гудзь – батько Галі, майбутньої дружини Чіпки Вареника. Суттєвим є також вихід через ретроспекції на значний історичний часопростір.

І все ж сюжетним епіцентром роману є Чіпка. Його історія займає три частини роману. Олександр Білецький писав, що перетворення цьо­го героя роману з “шукача правди на кровожерливого вбивцю вийшло непереконливим”. З таким твердженням погодитися важко: Панас Мирний та Іван Білик мотивували його складну еволюцію грунтовно, шукаючи витоки його розбійництва не тільки в “дурних умовах”, айв індивідуально-психологічних особливостях Чіпки (В. Пахаренко).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Зображення козацького лицарства в романі чорна рада.
Ви зараз читаєте: Коротко про “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”