Коряцька народна казка – Хитра лисиця
Коряцька народна казка про хитрющу лисицю та довірливих звірів.
Сидить лисиця на березі річки і думає: “Як би це мені свіженькою рибкою поласувати?” дивиться лисиця: а по річці колода пливе, а на тій колоді дві чайки сидять. Запитує лисиця:
– Гей, чайки, що ви робите?
– Рибу ловимо.
– Візьміть і мене з собою!
– Стрибай!
Стрибнула лисиця. Колода перевернулася, чайки полетіли, а лисиця шубовснула у воду.
Понесло лисицю вниз цо річці і винесло в море. Бачить лисиця: куди не глянь – вода. Каже вона своїм лапам:
А хвостові каже:
– Гей, хвосте, а ти будь кермом!
Ось пливе лисиця неначебто в човні. Лапи, як весла, воду загрібають, хвіст, мов кермо, повертається – туди-сюди, туди-сюди. Лише забула лисиця сказати хвосту, щоб він до берега правував, а не у відкрите море.
Пливла лисиця, пливла, а берега й не видно. На самісіньку середину моря запливла. І лисиця не знає вже, куди їй тепер пливти.
Тут зустріла вона тюленя.
Каже тюлень:
– Куди це ти, лисице, запливла? Заблудилася, чи що, у нашому морі? Не допливти тепер тобі до берега.
А лисиця відказує:
– Знаю,
Тюлень відповідає:
– Ні, то неправда! Багато ще звірини у морських водах – і нас, тюленів, і-моржів, і китів.
– Невже? – каже лисичка,- Поки сама не побачу, нізащо, не повірю. Підіймайтеся, звірі, всі до одного із морської глибини і лягайте вряд на воду аж до самісінького берега. А я рахуватиму вас!
Піднялися на поверхню усі тюлені, моржі й кити і полягали на воду вряд аж до самісінького берега.
А лисиця по їхніх спинах, як по мосту, побігла. Біжить і рахує:
– Один тюлень, два тюлені, три тюлені… Один морж, два, моржі, три моржі… Один кит, два кити, три кити…
Так і добігла лисиця аж до самісінького берега. Вистрибнула на берег і кричить тюленеві:
– Правду ти казав, тюленю: багато ще вас, нерозумних звірів, у морі водиться. Через усе море із вас міст збудувати можна! Ну, тепер пливіть, куди вам заманеться, а я відпочиватиму.
Попливли морські звірі, а лисиця зняла із себе кожушок, відчепила хвіст і повісила сушити на кущик – хай сохнуть.
Потім одне око у себе вийняла, на гілочку повісила й на” казала:
– А ти пильнуй, щоб кожушка мого ніхто не поцупив, щоб хвоста не вкрали!
І вляглася спати на осонні.
Поки лисиця спала, прилетіли дві сороки. Бачать сороки – на гілці лисиччине око висить, блищить, на всі боки поглядає. Сподобалося сорокам лисиччине око, схопили вони його й полетіли.
Виспалася лисиця, прокинулася, кожушок одягла, хвіст причепила, почала око шукати, а його й слід простиг, ніде нема.
“От,- думає лисиця,- дурне око – його пильнувати повісили, а воно саме себе не вберегло. доведеться нове око шукати”.
І пішла лисиця в ліс. Йшла-йшла, бачить – кущ чорниць росте. Зірвала лисиця найспілішу ягідку й вставила собі замість ока.
Дивиться лисиця – а довкола все чорним стало..Не сподобалося їй це. Викинула вона чорничку. далі пішла. На галявинку вийшла, а галявинка, куди оком не кинь, червона від брусниці. Вибрала лисиця найспілішу ягідку, вставила замість ока. Подивилася довкола – все червоним стало.
І брусничку геть викинула.
Іде далі. Бачить – лежить на землі крижинка. Підняла лисиця її, Вставила замість ока, а крижинка прозора, ясна,- видно довкола стало.
“Оце,- думає лисиця,- чудове око – краще видяо, ніж колись”.
Але крижинка нагрілася і почала танути. Потекли у лисиці по щоці сльози, закапали: кап, кап…
Іде лисиця, а назустріч їй звірі – вовки, ведмеді. Хто лисицю зустріне, всі запитують:
– Чого це ти, лисичко, плачеш? Хто тебе образив? А лисиця відповідає:
– Їсти хочу, тому й плачу.
Ну, звірі, звісно, жаліють лисицю і дають їй поїсти. А їй цього тільки й треба. Тепер лисиця ніколи голодною не буває, завжди досхочу наїдається.
Тому що хитра.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Сто тисяч комічним.