Костумбризм

Related posts:

1. Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
2. Агатангел Кримський – Горді пальми Горді пальми. думні лаври… Маніячливий кипарис. Океан тропічних квітів… Ще й цвіте цитринний ліс… Я хитнувсь, бо наче впився З аромату тих квіток. Аж погляну: коло пальми Простий житній колосок. “Гей, земляче! – шепче колос, Похилившись на стебло. – Ми чужі для цього раю, – Що ж сюди нас принесло?” 1898...
3. Сирвента Сирвента (прованс. sirventes) – строфічна пісня в ліриці трубадурів XII-XV ст., у якій розроблялися громадські та політичні мотиви. Найвідоміший автор С. – Б. де Борн (близько 1140-1215). С поширилися в Іспанії під час марокканської агресії, ставши лірикою національного опору, зокрема у творчості трубадура М. Сартра. Найповніше розкрилися версифікаційні можливості С. під час альбігойських воєн на […]...
4. Моє відкриття Кальдерона Якось прочитав фразу, яка мені дуже сподобалася: “Є люди, які отримують таке задоволення постійно скаржитися і скиглити, що аби не втратити його, здається; готові шукати нещастя”. Тож зацікавився автором цих золотих слів. Виявилося, що фраза діро знайомий і нині тип людей належить іспанському драматургові Педро Кальдерону і написав він її щонайменше три з половиною століття […]...
5. Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
6. Маньєризм Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи […]...
7. Заджал Заджал (араб. – мелодія, пісня, наспів) – строфічна арабська народна поезія, що складається із шести-дев’яти строф. Виникла в Іспанії в добу арабського володарювання як реакція спротиву канонам арабського віршування. За змістом то були любовні та панегіричні твори. Найвідоміший представник цього жанру Ібн Кузман (XII ст.) лишив диван, повністю заповнений З....
8. Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
9. Алкманова строфа Алкманова строфа – чотирирядкова строфа в античній версифікації з чергуванням дактилічного гекзаметра та дактилічного тетраметра. Походить від грецького поета Алкмана (VII ст. до н. е.). Зверталися до цієї віршової форми також Архілох, Горацій та ін., хоч вона була рідковживаною в античній ліриці....
10. Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
11. Романс Романс (ісп. romance, від лат, romance – по-романськи) – невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. Так називалися пісні народною мовою в Іспанії, на противагу пісням латиною, які пов’язувалися спочатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши відмінного змісту, ставши піснями про кохання (Англія, […]...
12. Фольклорно-міфологічна основа п’єси П. Кальдерона “Життя – це сон” Фольклорно-міфологічна основа п’єси П. Кальдерона “Життя – це сон” Творчість Педро Кальдерона де ла Барки, безсумнівно, сьогодні визнана вершиною не лише іспанського, а й європейського бароко. Його п’єси вражають і захоплюють не тільки стильовою довершеністю, а й надзвичайною філософською глибиною і цілим спектром морально-етичних проблем. “Життя – це сон” – саме той твір, який акумулював […]...
13. Кладовищенська поезія Кладовищенська поезія – течія в англійській ліриці середини XVIII ст. (Т. Грей, Р. Блейр, Е. Юнг), що розвивалась у річищі сентиментального романтизму, зосереджувалася на осмисленні ірраціональних проблем буття, його нетривкості і почасти марності у видимих формах. В українській поезії XIX ст. помітна у творчості А. Метлинського. У XX ст. до мотивів К. п. зверталися модерністи […]...
14. Римарій, або Римівник Римарій, або Римівник – словник рим, вживаних у певній національній поезії відповідної історичної доби. Такі словники добре відомі західноєвропейському літературознавству, зокрема в Іспанії (П.-Б. Кампой), у Франції (Ф. Мартінон) тощо. В Україні над Р. працював С. Караванський, у діаспорі – Лідія далека. В 1979 у видавництві “Наукова думка” (Київ) з’явився “Словник українських рим”, упорядкований А. […]...
15. Протеса Протеса (фp. prothese – додавання, приєднання) – долучення певного голосного, найчастіше “і” до приголосного, зумовлене не лише притаманною українській мові милозвучністю, а й вимогами віршового розміру: Ще як руку притулив К серцю ік свому (П. Тичина)....
16. Макама Макама (араб. – зібрання)- жанр крутійської новели, поширений у літературах азійських народів (арабській, перській, єврейській), створювався у стилі сидж, поєднувався у цикли з єдиним розповідачем та єдиним героєм. Відоме “Зібрання макам” арабського письменника Ваді аз-Замана аль-Гамадані (X ст.), “Гамідове зібрання макам” персо-таджицького автора Гамададдіна Балхі (XII ст.) та ін. Цей жанр сприяв появі крутійського роману […]...
17. Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
18. Микола Вінграновський – Прелюд Мені привиділось затемнення Землі: Водневих бомб чорнолетючі зграї, І людство, скорчене у попелястій млі, І хмари, як папір, горять у небокраї. Кричить Америка, і Африка горить, Волає Азія, і пломенить Європа… Забагрюючи космосу блакить, Летить Земля, відкривши смертно рота. Киплять моря, кипить небесна звиш, Вогнів корінь дуба вузлуватий… І ти, палаюча, Хрещатиком летиш – І […]...
19. Акварель Акварель (фр. aquerelle, від. лат. aqua – вода) – короткі, фрагментовані літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. до цього прийому зверталися як прозаїки (“На камені”, “Гірські акварелі” М. Коцюбинського та ін.), так і поети: Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила Рухаються крізь туман м’яко […]...
20. Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
21. Експромт Експромт (лат. expromtus – той, що є під рукою, готовий, раптовий, швидкий) – короткий вірш, переважно жартівливого чи компліментарного характеру, написаний на замовлення відразу, без будь-якої попередньої підготовки, а також внаслідок миттєвої реакції на будь-які події. Зверталися до Е. Леся Українка, В. Еллан, М. Рильський та ін. Ось такий Е. написав М. Вороний на святі […]...
22. Комедія ситуацій Комедія ситуацій – жанровий різновид комедії, розбудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи “непередбачуваному” збігові обставин. К. с, відома з античної доби, розвивалася в середньовічних фарсах, у комедії масок, в інтермедіях тощо. до цього жанру зверталися Т. де Моліна (“Чеснотна Марта”), В. Шекспір (“Комедія помилок”), Ж.-Б. Мольєр (“Тартюф”), М. Гоголь (“Ревізор”), І. Котляревський (“Москаль-чарівник”), […]...
23. Месневі Месневі (араб. – здвоєння) – у ліриці східних народів – велика за обсягом героїчна або філософсько-дидактична поема, написана двовіршем за схемою суміжного римування (аа бб вв… ). Зверталися до цієї форми Рудакі, Нізамі, Сааді, Фізулі та ін. Про своєрідність версифікаційної структури свідчить уривок з поеми “Шахнаме” Фірдоусі, перекладеної В. Мисиком: Хай в тебе розум буде […]...
24. Екзотика Екзотика (грецьк. exotikos – чужий, іноземний) – незвичайні для мистецтва та літератури культурні явища, які на тлі традиції вражають особливими, “нетиповими” якостями. Саме такими сприймалися в Європі гаїтянські полотна П. Гогена, поетична збірка А. Кримського “Пальмове гілля” (1901) – українським читачем: Ох, арабські фоліанти! Вас несила вже читати; Бо розкинувсь сад запашний Під вікном моєї […]...
25. Дедикація Дедикація (лат. dedicatio, від dedico – посвячую, присвята) – вказівка перед початком твору імені адресата, якому автор присвячує його. Найчастіше виражає жест поваги, вдячності автора певній особі; інколи вказує на зв’язок мотиву твору або його задуму з творами адресата д. чи факт спілкування з ним. У творчості Т. Шевченка д. нерідко мають поширений вигляд відносно […]...
26. Езопівська мова Езопівська мова (за ім’ям давньогрецького байкаря Езопа, VI-V ст. до н. е.) – замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін у 70-х XIX ст. до Е. м. зверталися Т. Шевченко, І. Франко, Л. Глібов, Леся Українка, М. Куліш, Остап Вишня […]...
27. Ораторський вірш Ораторський вірш – вірш, розрахований на декламування, патетично пафосний, виповнений риторичними фігурами: Товариство, яке мені діло, Чи я перший поет, чи останній? Надівайте корони і йдіть, Отверзайте уста… (П. Тичина). О. в. вважається різновидом громадянської лірики, найчастіше він належить до системи декламативно-тонічного віршування....
28. Рондель Рондель (фр. rondelle – щось кругле, від лат. rotundas – круглий ) – давньофранцузька віршова форма, яка набула поширення в новочасних європейських літературах; вірш із тринадцяти рядків, де обов’язкові римовані повтори з двох наскрізних рим. Він складається із трьох строф (перша і друга – чотиривірші, третя – п’ятивірш). Українські поети зверталися до Р. досить епізодично […]...
29. Першодрук Першодрук – умовна назва книг, випущених у певній країні впродовж деякого часу після запровадження в ній книгодрукування. Винайшов його Й. Гуттенберг (1394 – близько 1399), сконструювавши пристрій для виливання літер, удосконаливши друкарський прес. Він видав ряд книг, серед яких: “донати” (посібники з латинської граматики Е. доната), календарі, Біблія та ін.. Засновником українського П. на базі […]...
30. Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
31. Курйозні вірші Курйозні вірші (фр. сuriеuх – допитливий, цікавий) – неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у творенні К. в. був Іван Величковський – автор оригінальної рукописної збірки “Млеко, од вівці пастиру належне”, в якій він звернувся до різних форм К. в. З України К. […]...
32. Шумка, або Чабарашка Шумка, або Чабарашка – народна танцювальна та жартівлива пісня. Складається з однієї-двох чотирирядкових строф, це, власне, восьмискладовий двоколійний рядок, поділений на дві ритмічні групи (4+4), на які припадає здебільшого однакова кількість наголосів. Римування парне, клаузули окситонні та парокситонні: Ой мій милий // умер, умер Та в коморі // дуду запер, А я пішла і // […]...
33. Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
34. Екфразис Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н. е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, Накритий небом і обмотаний піснями, Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, І стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, Годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, І тіло стане вуглем, з пісні буде попіл. Прокотяться, як лава, […]...
36. Зачин Зачин – усталений, традиційний початок оповідних фольклорних творів, переважно казок: “Колись був у Києві”, “Був собі дід та баба”, “Був собі котик та півник”. Такі 3. називають ініціальними формулами (є ще медіальні і фінальні). Вони бувають досить розлогі, римовані, поєднані з веселими каламбурами: “Було це за царя Панька, як була земля тонка: пальцем проткнеш і […]...
37. Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем […]...
38. Аруз Аруз – у тюркомовній, арабській та перській класичних літературах – система квантитативного віршування, базована на чергуванні довгих та коротких складів. Першим твором у тюркомовній поезії, написаним А., вважається поема Ю. Хас Хаджипа “Книга, що дарує щастя” (XI ст.). Хоч А. уже існував в арабській та перській ліриці, був систематизований віршознавцем із Басри Халілом-інб-Ахмадом аль-Фарагіді, який […]...
39. Автологія Автологія (грецьк. autds – сам і logos – слово) – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати”. до автологічного письма зверталися Є. Плужник, д. Фальківський, Ю. Липа, П. дорошко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. […]...
40. Примітки Примітки – короткі доповнення, пояснення й уточнення до основного тексту твору. Належать авторові (авторські П.) або редакторові, упорядникові, перекладачеві (видавничі П.). Видавничі П. входять у довідковий апарат видання; найчастіше видавничі П. стосуються реалій, що згадуються в тексті, прихованих цитат Тощо. За розташуванням розрізняються П. внутрітекстові (подаються безпосередньо за фрагментом тексту, якого вони стосуються), підрядкові (внизу […]...