Критика “Страшні слова, коли вони мовчать” Костенко

Квінтесенцією роздумів Ліни Костенко про значення слова в житті людини, про сутність поетичного мистецтва став вірш ” СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧА ТЬ… “.

Саме цим твором завершується збірка “Неповторність”. Авторка звіряється: слова ніби живі згустки, що увібрали в себе радощі й болі багатьох людей, які їх промовляли. Чутлива душа поетеси усе це вловлює, тому з побожним страхом ставиться до слова. Тим паче, коли усвідомлює своє надскладне завдання: кожне слово треба вимовити, як уперше, треба сказати так, як до тебе ніхто й

ніколи не говорив. Лише тоді це буде справжня поезія – “завжди неповторність, // якийсь безсмертний дотик до душі”.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Скорочена біографія миколи вороного.
Ви зараз читаєте: Критика “Страшні слова, коли вони мовчать” Костенко
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.