Критика “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус

Поезія ” ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я ” – це філософська медитація, у якій висловлено глибокі почуття й екзистенційні роздуми автора. Стисло викладено життєве кредо В. Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог: “Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест”. Біблійний образ тяжкого хреста через

асоціацію з образом Ісуса, який сам ніс свій тяжкий хрест, утверджує справедливість справи, за яку боровся герой. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив гідно “… і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”.

Василь Стус, перебуваючи в неволі, теж вірить, що, нехай і після смерті, проте стане відомим своєму народові, повернеться до нього з холодних табірних снігів. Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності: починається поезія словами ліричного героя про те, що він не боїться смерті, а потім – до

народу прийде, коли в смерті обернеться до життя. І справді, його гірке посмертне повернення в любу Україну – рідну землю – було безмежно сумним і водночас тріумфальним. Ліричний герой у вірші ототожнюється із самим В. Стусом, як колись Т. Шевченко визначав своє призначення: Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя. (“Доля”)

Слава – це народне визнання, вдячність людей за віддане їм життя, за написані для них поезії.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Французький соціально-психологічний роман контрольна робота.
Ви зараз читаєте: Критика “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.