Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Лексика
Лексика
Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються на споконвічно українські і запозичені (див.: Лінгвістичні запозичення). Значний пласт Л. складають інтернаціоналізми (революція, демократія, космос). За
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Книжна лексика в ліриці Є. Маланюка Книжна лексика в ліриці Є. Маланюка Поезія Є. Маланюка, видатного майстра слова, який працював на еміграції, ще недостатньо вивчена з мовозначного погляду: праці вчених в основному стосувалися літературознавчих аспектів аналізу. Серед лінгвістичних розвідок варто назвати статтю Л. В. Бублейник , працю С. Я. Єрмоленко “Біль слова Євгена Маланюка”, присвячену Євгену Маланюку та ін. У статті […]...
- Абстрагування Абстрагування – (лат. abstractio – віддалення, відсторонення) – мислене виокремлення суттєвих, найістотніших ознак, прикмет предметів, явищ об’єктивної дійсності чи творів людської діяльності з неістотних, випадкових, другорядних їх ознак. Наслідком абстрагування є загальне поняття, категорія. Процес абстрагування можливий тому, що окремі властивості, ознаки, сторони предметів, явищ, творів, будучи у зв’язках з цілим, мають водночас відносну самостійність. […]...
- Твір на тему: Іменні частини мови (повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі) Імена, тобто назви, мають багато частин мови. Імена предметів (це означає – їхні назви) мають іменники, наприклад: земля, вітер, Україна. Ці частини мови відповідають на питання: хто? що? залежно від того, означають вони живий чи неживий предмет. Імена ознак предметів (які вони?) мають прикметники, наприклад: рідна (яка?) країна, поривчастий (який?) вітер, веселе (яке?) свято. Імена […]...
- Словник Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших – пояснюються поняття, які окреслюються, позначаються словами, наприклад, “Енциклопедія Українознавства” (1955-84) за редакцією В. Кубійовича. Власне слова виступають об’єктом лінгвістичних […]...
- Лексикон Лексикон (грецьк. lexikon – словник) – 1. Лексика; запас слів, який виявляється у варіанті мовлення, пов’язаному з певною сферою людської діяльності, або характерний для якої-небудь особи. Наприклад: “Мому серцю не раз допіка,/ Як почую оте несусвітне/ Покалічене “слово новітнє”/ 3 “лексикону” своїх земляків,/ Коли їду в село до батьків… ” (М. Карпенко). Слова, притаманні різним […]...
- Етимологія Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї […]...
- Архаїзми Архаїзми (грецьк. archaios – давній) – застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, що вживаються в художній літературі як прийоми з різними стилістичними функціями: для якомога точнішого відтворення колориту зображуваної історичної доби, для підкреслення особливостей мови персонажів минувшини, з урочистою чи іронічною метою, для витворення семантичного синкретизму. до А. відносять історизми (частина слів, витіснена з […]...
- Рубрика Рубрика (лат. rubrica, від ruber – червоний) – спосіб позначення окремих частин тексту літературного твору; первісно – назва закону, написана червоною фарбою. В книзі Р. може бути тематичною, формально-графічною (буквиця, цифра, літера з крапкою або дужкою, зірочки, лінійки тощо), “німою” (пробіл у суцільному тексті)....
- Контраст Контраст (фр. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття (див.: Антоніми). Цей прийом був здавна відомий народній свідомості, зафіксований, зокрема, у фольклорі (казка “Правда і Кривда”), у мистецтві та художній літературі, подеколи набуваючи концептуального оформлення, як у романтизмі, зорієнтованому на напружене […]...
- Деформація Деформація (лат. deformatio, від deformo – перекручую, спотворюю) – природне або штучне відхилення форми будь-якого предмета від нормальної, звичайної. д. у художній творчості – одна із граней творчого процесу, що грунтується на уявному порушенні форм предметів і явищ об’єктивної дійсності, від яких відштовхується митець, творячи власний художній світ. У кожному художньому образі більшою чи меншою […]...
- Мова художньої літератури (Поетична мова) Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М. х. л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв’язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді… ” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на […]...
- Диван Диван (перс. – запис, книга) – у класичних літературах Близького та далекого Сходу – поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії (касиди, газелі, рубаї тощо) – за останніми літерами заримованих слів (редифами); кожен поет мусив мати бодай один диван. Цією формою зацікавився Й.-В. […]...
- Двоголосе слово (двоголосся) Двоголосе слово (двоголосся) – окремий тип слова в літературі, досліджуваний металінгвістикою. д. с. одночасно належить двом суб’єктам мовлення, виражаючи два відмінні наміри, два погляди чи значеннєві позиції, які перебувають у діалогічному відношенні. Сам факт і спосіб подачі такого слова зумовлює появу в ньому другого голосу, власне, голосу розповідача (нарратора) чи автора. М. Бахтін у праці […]...
- Персоніфікація Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі… (П. Тичина). П., передовсім п істотна частина – антропоморфізм, має велику традицію, вона закорінена у […]...
- Метонімія Метонімія (грецьк. metonimia – перейменовувати) – різновид тропа, близького до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю. Читаючи у В. Сосюри “Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої… “, читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, […]...
- Віршовий розмір, або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
- Твір на тему: Іншомовні словом (твір на лінгвістичну тему) Ми живемо в світі, який сформувався за багатовікову історію розвитку народів різних країн, культур, мов. Ми не можемо жити, не спілкуючись з іншими людьми. Кожний народ використовує те, що придумали інші. Якщо уважніше придивитись до слів, які ми вживаємо кожного дня, то виявиться, що багато з них прийшли до нас з інших мов, тобто мають […]...
- Екзотика Екзотика (грецьк. exotikos – чужий, іноземний) – незвичайні для мистецтва та літератури культурні явища, які на тлі традиції вражають особливими, “нетиповими” якостями. Саме такими сприймалися в Європі гаїтянські полотна П. Гогена, поетична збірка А. Кримського “Пальмове гілля” (1901) – українським читачем: Ох, арабські фоліанти! Вас несила вже читати; Бо розкинувсь сад запашний Під вікном моєї […]...
- Алегорія Алегорія (грецьк. allegoria, від alios – інший і agoreuo – говорю – інакомовлення) – спосіб двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Наприклад: незборимий царизмом Кавказ – Прометей (поема “Кавказ” Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною – Вовк […]...
- Твір на тему: Культура мови Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної людини має розвиватися обов’язково й культура мови. Зрозуміло, що ці речі взаємопов’язані, бо важко уявити освічену людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То що ж таке культура мови? Насамперед – це вільне володіння нормами літературної мови, залежно від ситуації – уміння використовувати мовні […]...
- Слово – найдорожчий скарб народу (за поезією “Мова”) (1 варіант) Мови нашої слова – Наче музика жива. С. Пархоменко Мова – велике духовне надбання народу, його гордість. Красу неповторної української мови оспівували Т. Шевченко, І Франко, Л. Українка, П. Тичина, В. Сосюра та інші представники українського славного письменства. Калиновою, солов’їною називали нашу мову поети. Великий український письменник М. Рильський, наслідуючи досвід батька, якого польські шляхетські […]...
- Текст Текст (лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо; основна частина друкарського набору – без малюнків, приміток і т. п.; слова до музичного твору (пісні, опери); у поліграфії – шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм). Починаючи з 1960-70, Т. і мовні правила його побудови […]...
- Калька Калька (фр. caique – копія) – запозичення слів та виразів з іншої мови шляхом їх буквального перекладу, поширене у книжному та розмовному мовленні. досить часто виникає за двомовності та багатомовності; наприклад: “відмінник” – від російського “отличник”, “льотчик” – від російського “летчик”, витіснивши українське слово “літун”, тощо. Подеколи калькуються і фразеологічні звороти: “через терни до зірок” […]...
- Стилізація Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, […]...
- Тропи в українській літературі У зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменникові втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і явища, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називають тропами. […]...
- Інтенціональність Інтенціональність (лат. intentio – намір, прагнення) – одне з основоположних понять філософії феноменологізму, започаткованої Е. Гуссерлем (1859-1938), позначає властивість свідомості і мови, яка грунтується на тому, що свідомість є завжди усвідомленням чогось, вона спрямована на предмети, що знаходяться поза свідомістю, але розуміє їх згідно з власною природою і притаманними їй правилами функціонування. Це стосується і […]...
- Мовотворчість М. Коцюбинського І. М. Коцюбинський – неперевершений стиліст. (Безумовно, його твори – зразок лексичної, фразеологічної, синтаксичної та стилістичної багатогранності, глибини, ритмомелодики художнього тексту.) 1. Підгрунтя художнього слова. (Його мова насичена живою лексикою українського народу, фольклором, мовними традиціями класичної російської, української та західноєвропейської літератури.) 2. Художні можливості літературної мови. (М. Коцюбинський розширив структурно-семантичні, стилістичні та стильові можливості української […]...
- Етика Етика (грецьк. ethos – звичка, звичай, ethicos – моральний) – філософська наука про походження і сутність моралі, моральної свідомості людини. Е. систематизує, класифікує і пояснює норми і правила, які регулюють поведінку людини в суспільстві з урахуванням особистих, колективних і громадських інтересів. Термін “Е.” часто вживається для позначення моралі як сукупності моральних уявлень, якостей людини, тому […]...
- Гармонія Гармонія (грецьк. harmonia – злагодженість, скріплення) – естетична категорія, яка виражає співмірність, взаємозв’язок елементів будь-якого явища, які в певній системі становлять цілісність, що має естетичну цінність. У такому широкому значенні Г. використовується для характеристики явищ об’єктивної дійсності, змісту художнього твору, його форм, взаємовідповідності між ними. Г. співвідноситься з дисгармонією, і в цьому співвідношенні виявляється відносність […]...
- Значення слова Значення слова – відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії). Розрізняють лексичне (індивідуальне) і граматичне (узагальнене, абстраговане) З. с. Граматичне З. с. регулярно виражається в мові за допомогою спеціальних відповідних засобів, співіснує в слові завдяки єдності з його конкретним (лексичним) значенням, наприклад, значення жіночого роду іменника “література” чи минулого часу дієслівної форми […]...
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Прогрес (Поступ) у літературі Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом – рухом у […]...
- Евфонія Евфонія (грецьк. euphone – милозвучність) – вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Е. надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови – вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина, В. Сосюра та ін.), виконує особливу стилістичну функцію у […]...
- Поетизм Поетизм – слово або зворот особливого естетичного змісту, яке. витворює специфічне враження, породжує стан духовного. , піднесення. Це можуть бути назви різних міфічних істот (німфа, пан, див, мавка тощо), явищ природи (весна, гроза, “бабине літо” і т. п.), абстрактних понять, виповнених глибоким душевним переживанням (любов, ненависть, мрія і т. п.), настроїв, пов’язаних із романтичними поривами […]...
- Гапакс легоменон Гапакс легоменон – слово, словосполучення, що зустрічається лише один раз у певному художньому тексті, більше ніде не повторюючись. Г. л. спостерігається у “Слові про Ігорів похід”: кихакуть, кичеть, папорзі і т. п. У новій та новітній українській літературі – це переважно неологізми (Т. Шевченко: “… Хребетносилі / Уже ворушаться царі”; М. Семенко: “… хрещатикуючи серед […]...
- Актуалізація Актуалізація (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – використання зображально-виражальних засобів художнього мовлення таким чином, що вони здаються незвичними, одивненими, деавтоматизованими. Це стосується пожвавлення внутрішньої форми слова, індивідуальних тропів, розмаїтих випадків іронії, гри словами, моментів перифрастичного позначення. А. співвідноситься з “автоматизацією” або, за висловлюванням Л. Щерби, постає в “обгрунтованих відступах” від мовних нормативів, зумовлює смислове […]...
- Лінгвістика тексту Лінгвістика тексту (фр. linguistique, від лат. lingua – мова), або Транс лінгвістика – царина сучасного мовознавства, покликана віднаходити та описувати систему категорій тексту, визначати своєрідні мовні складники змісту та форми, висвітлювати різновиди зв’язків між окремими частинами та усталеними правилами вираження цих зв’язків. Предметом осмислення Л. т. вважаються текстотвірні засоби (лексичні та семантичні повтори слів, застосування […]...
- Пунктуація Пунктуація (лат. punctuatio, від punctum – крапка) – 1. Система графічних позаалфавітних знаків (розділових), які складають разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. – членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту. 2. Правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлення писемного тексту; складаються історично для кожної мови. 3. Розділ мовознавства, який вивчає […]...
- Енклітика Енклітика (грецьк. enklitike – схилена назад) – випадок у версифікаційній практиці, коли два слова, що стоять поряд., сприймаються як одна акцентуаційна одиниця: Не лишилось білого ніде В цім предивнім світі (царстві тіні). Добрий день! Зелений сніг іде. Добрий день! Червоний сніг і синій! (Ірина Жиленко). Тут ненаголошені слова притягуються до попередніх наголошених (добрий день, сніг […]...
Раніше природа лякала людину.