Леся Українка – Айша та Мохаммед



Діалог

Садок в Мохаммедовім гаремі. Айша в малій виноградній альтанці сидить і їсть солодощі, ліниво одкинувшись на низенькому ослоні, вкритому великим килимом. Мохаммед приходить і мовчки сідає біля її ніг на край килима.

Айша

Коханий, глянь на мене!

Мохаммед мовчки переводить погляд з простору в той бік, де Айша.

Глянь на Мене!

Мохаммед

Та я ж дивлюсь.

Айша

Ти дивишся й не бачиш!

Так дивляться на дерево, на камінь,

На стіну, на колоду… я не знаю,

Ще там на що, але не на дружину,

Не на свою кохану!

Мохаммед

Я

не знаю,

Чого ти хочеш, Айшо.

Айша

Ти не знаєш?!

Я хочу, щоб мене любив Мохаммед!

Мохаммед

Хіба ж я не люблю?

Айша

(не слухає)

Мене любив

І більш нікого!

Мохаммед

Нащо се бажання?

То все одно, якби ти забажала,

Щоб лиш тобі самій світило сонце,

Тобі самій служив вогонь. Від того

Не стало ж би тобі ані ясніше,

Ані тепліше, ніж тепер, як мусиш

Ти те добро з усім живим створінням

Нарівні поділяти, тільки іншим

Було б від того в світі жити гірше.

Айша

Ти першій милій не казав такого,

Хадіджа слів таких не вислухала.

Мохаммед

(здивований)

Ти

звідки знаєш?

Айша

(злорадо)

А! Так я вгадала?

Мохаммед

(опанував своє збентеження)

Ну що ж, се правда, я їй не казав

Сих слів, так се тому, що…

Айша

Що любив ти

Її безмірно більше, ніж мене!

Мохаммед

(провадить, не вважаючи на її вибух)

… так се тому, що й сонце перший промінь

Чомусь одному завжди віддає,

Найпершому, що стрінеться.

Айша

Неправда!

He перший промінь, все своє проміння

Ти їй віддав, мені лишився відблиск

Тьмяний, холодний…

Мохаммед

Айшо! І не сором

Тобі таке казати? Я холодний

До тебе? Що ж би ти на те сказала,

Якби тебе я пестив тільки так,

Як першую дружину, ту Хадіджу,

Що ти їй заздриш так.

Айша

Того не знаю,

Але я бачу добре, що ніколи

Ти не любив мене так, як її,

Не любиш і тепер, та й не полюбиш, –

Ніколи я її не переважу

В твоєму серці.

Мохаммед

Не годиться, Айшо,

Так мертвим заздрити. Хадіджа вмерла,

І шкодити тобі нічим не може.

Айша

О, якби дав аллах, щоб не вмирала,

То, може б, я її перемогла!

Мохаммед

Я глузду в сих твоїх словах не тямлю.

Айша

Скажи по правді, де ти був сьогодні?

Мохаммед

Та що тобі? Хіба не все одно?

Айша

Ти був на кладовищі! На могилі

Хадіджиній! Я зараз те пізнала!

По очах бачу, не одуриш, ні!

Мохаммед

Навіщо б мав дурити? Так, я був там,

Хіба се гріх – пошанувати пам’ять

Людини, що була мені жоною?

Айша

І я твоя жона, проте не будеш

Вчащати так до мене на могилу.

Мохаммед

Не спокушай аллаха. Невідомо,

Хто з нас до кого прийде на могилу,

Одно відомо – я від тебе старший,

І на багато літ.

Айша

Либонь, настільки,

Як старшою була твоя Хадіджа

Від тебе.

Мохаммед

Так, щось коло того, певне.

Айша

Ти взяв її таки зовсім старою?

Мохаммед

(похмуро)

Я вже тобі не раз про те казав,

Та ти й сама незгірше знаєш.

Айша

Дивно,

Чому про се не можна споминати?

Хіба не все одно тепер для неї?

Стара чи молода, бридка чи гарна

Була вона, коли за тебе йшла, –

Однаково ж її нема на світі.

Мохаммед

Се гріх – радіти так з чужої смерті.

Айша

Я не радію… А скажи по правді, –

Вона була коли хоч трошки краща,

Чи все така була, як от тоді,

Коли вже я її пізнала?

Мохаммед

Айшо,

Навіщо се питання?

Айша

Ну, скажи,

Була вона коли така, як я?

(Нахиляється до Мохаммеда.)

Мохаммед

(глянув на Айшу)

Найкраща ти з усіх жінок на світі,

Живих, і мертвих, і ненарожденних!

Айша

Ти завжди думав так?

Мохаммед

Як тільки вглядів

Твою красу, одразу се збагнув.

Айша

І покохав мене?

Мохаммед

Як тільки вглядів!

Айша

А чом же ти мене тоді не взяв?

І я ж тебе одразу покохала.

Мохаммед мовчить.

Тоді жила Хадіджа!.. Ну, скажи,

Чому при ній не міг ти взяти другу?

Вона була багата, – через те?

Мохаммед

В той час я вже багатший був від неї.

І ти не думай, що вона купила

Мою прихильність грішми.

Айша

Ох, якби

Могла я думать се!.. Але за гроші

Нікого так не люблять у могилі!

Таж ти три роки жив у самотині

По смерті жінки першої, а потім,

Як тільки взяв мене, взяв десять інших…

Як і за віщо можна так любити

Стару, негарну, навіть мертву жінку?

І зневажати гарну, молоду,

Кохану і закохану, живую?

Мохаммед

Не рвися, люба, і не рви мене.

Є таємниці в бога, їх збагнути

Не важмося.

Айша

Скажи! Я хочу знать!

Мохаммед

Якби я сам те знав!..

(Подумавши.)

От ти сказала:

“Стару, негарну… ” І в моїх очах

Вона ні гарною, ні молодою

Ніколи не здавалась. Не скажу я,

Що я не бачив і не завважав

Того нічого: я злічив всі зморшки

У неї на обличчі… Літ її

Мені й сусіди не дали б забути…

Але в ній щось було… щось вічне, Айшо…

Мені здається, що воно живе,

І дивиться на мене крізь могилу,

І голосом таємним промовля,

І всі мої слова та й думку чує…

Айша

А теє “вічне” є в мені, коханий?..

Є чи нема? Скажи!

Мохаммед мовчить.

Що ж ти мовчиш?

Мохаммед мовчки встає і йде з альтанки геть. Айша падає додолу на килим і ридає в безсилій лютості.

Ялта, 22.04.1907


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Запорожці пишуть листа турецькому султану твір.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Айша та Мохаммед