Леся Українка – Браманська громада. Закони Ману



Гімни Веди зложені між XIV і XIII ст. до Р. X., вони зібрані всі в один збірник, що зветься Sanhita. Цілий сей збірник доховався до наших часів, у ньому 1017 гімнів. Гімни ті зложені в Пенджабі і в долині Інду, до переходу арійців у долину Ганга.

Хоч в гімнах нічого не говориться про той перехід і про перемогу арійців над дазіу, однак ся перемога дуже змінила стрій арійської громади. Тільки перейшовши в долину Ганга, громада арійська розділилася на касти, себто на стани громадські, на старших і менших, на владарів і підданих. Разом з тим перемінилась і віра,

зполітеїзму (многобожної віри) зробився пантеїзм (всебожна віра, така, що уважає все на світі частиною бога, божої сили). Однак сі великі переміни настали не раптом, а помалу, поступово і непримітно. Веда зосталась і досі ще святою книгою індусів, давніх богів не знищено, не проклято, не забуто, вони зостались і приймали шану, як і перші, тільки вважались не самостійними богами, як перші, а тільки різними постатями одного бога, великого, всеобіймаючого Брами. Під час великої зміни віри настала зміна громадського устрою. Правда і перше в арійській громаді були святці, і вояки, і простий люд, і навіть невільники, але всі оці
стани громадські не були так одділені один від одного законом, як то сталося потім. Кожен чоловік міг собі статись і вояком, і святцем, і чим хтів то міг бути. Одже в браманські часи віра і закон (а вони були завжди в купі) поділили громаду на окремі касти і тії касти трималися міцно звання і повинності святця, чи вояка, чи хлібороба, чи невільника, переходили в спадок од батька до сина, від покоління до покоління, і віра забороняла кастам єднатися одна з другою.

Браманська віра була чудна і велична, як і природа індійська. Ганг, свята річка індусів, починається в горах Гімалайя, на горі Меру. Тую гору індуси уважають осередком світу. Швидким потоком збігає Ганг з тієї гори, приймає багато потоків і спливає в Бенгальську затоку. Там при Бенгальській затоці, при впаданню Ганга лежать великі багна, там гадюки і мошки отрутні лазять поміж високою травою. Річка Ганг в деяких місцях має більше двох верстов завширшки, розливається щороку, як розтають сніги на горах Гімалайя, і заливає велику частину долини. Серед літа страшенна спека сушить багна і палить траву і збіжжя. Велика пустеля, що іде від берега морського аж до гір, одділяє долину Гангу від долини Інду. Сі дві долини дуже одрізняються одна від одної: в долині Інду клімат лагіднійший, хоч і не така розкішна земля, в долині Гангу є всі дива тропічної натури, але і все лихо і вся небезпечність південного клімату. В тій країні є дивні пахощі та самоцвіти, але там і найстрашнійші урагани, найлютійші отрути. Там у високих бамбукових лісах бродять тигри, поміж отрутними квітами живуть гадюки люті, в гарячих багнах сидить зараза всяка, пропасниця та холера. Перейшовши в сю дивну, величну, багату, але й згубливу країну, арійці змінили свою дитячу ясну віру, своїх осяйних Devas на величного потужного і таємничого Браму.

Тепер ми роздивимось ближче, яка стала віра і звичаї в арійців, коли вони перейшли в нову країну.

Закони свої громадські та релігійні арійці зібрали в один збірник, що зветься Manava Dharma Sastra, себто збірник законів Ману. Закони ті були написані не одразу і не одним чоловіком, їх писали та збирали брамани (святці браманської віри) довгі роки, але потім народ, научений святцями, почав уважати тії закони божим заповітом. Починається збірник з того, як Ману (теж одна з незчисленних постатів великого бога Брами) творив світ, людей і закони:

“Ману сидів і направляв свою думку на єдину річ. Приступили до нього великі мудреці, вітали його з пошанованням і звернулися до нього з такою мовою: о, вельми можний, зволи нам відкрити достатно і по поряджу закони про чотири касти і про стани, що повстали від змішання тих каст. Так питали веледушні люди того, хто має владу безмірну.

Повітавши їх, він одповів: Слухайте! Скрізь була темрява, непевна, незрозуміла, її не може розум збагнути, весь світ був немов у сні. Тоді той, хто живе в собі, сам невідомий, він зробив світ видимим, при помочі п’яти елементів та інших сил, з’явив свою силу і розігнав темряву. Той, кого тільки душа може почувати, хто не дається зрозуміти нашим почуттям, незрозумілий і неможливий до зрозуміння, вічний, дух всього творіння, він, кого ніхто не може відкрити, він з’ясував свою славу.

Він у думці зважив, що мусить дати життя всякому створінню. Найперше воду сотворив і поклав у неї зародок. Той зародок зробився яйцем блискучим як золото, воно грало, мінилось промінням і з нього відродився він сам, Брама. Проживши в тому яйці один божий рік, Владар самою думкою своєю розділив те яйце на двоє. З тих двох половин він створив небо і землю, в середині між ними сотворив повітря, вісім небесних країн і вічні схови для води.

З самого початку він призначив кожному створінню ймення, діло і повинність, як то розказано у Ведах. Він, найвищий владар, дав на світ багато богів чинних (що діло могли чинити) і з душею вічною, невидиму силу духів і вічний поданок. З вогню, повітря і сонця він витворив, для закону поданків святих, три вічнії Веди: Ріг, Вадйус і Сама. Він створив час і поділи часу, зоряні кола, планети, річки, моря, гори, площини, пригори, поважну набожність, слово, втіху, бажання і гнів. Отак виконав утвір свій, хотячи дати життя кожному створінню.

Щоб установити різницю межи вчинками, він одрізнив праве од неправого, дав чутливим створінням втіху та прикрість та інші почуття. Коли найвищий владар призначив якому створінню яке діло, теє створіння кожний раз, як народиться на світ, мусить само чинити теє призначене богом діло. Коли в той час, як творив світ, він (Брама) дав кому яку натуру, чи злу чи добру, цнотливу чи розпустну, лагідну чи буйну, праву чи неправу – така натура буде у того завжди. Так як чотири доби року мають завжди однакові признаки, що раз як вертаються на світ, так само і кожне створіння має завжди признаки своєї породи.

Для порядку в людському роді він створив з своїх уст Брамана, з руки Кшаттрію (вояка), з бедра – Вайзію (простого чоловіка) і з ноги (ступні) Судру (невільника). Створивши весь світ і мене (Ману), той, чия сила незбагнута, зник і з’єднався знову з найвищою душею. Коли Бог прокидається, тоді весь світ чинить свої діла; коли Бог спить і душа його прибуває у глибокому впокою, тоді весь світ гине. Отак Несмертна Істота, засипаючи і прокидаючись, дає усім наземним створінням, рухомим і нерухомим, смерть і життя по черзі”.

Отже значить брамани виставляли поділ громади на касти ділом бога самого, найвищого Брами, після сього усі неправі закони, що походили від сього поділу, теж мусили уважатися божими, святими. В пантеїстичній громаді індійській немає ні рівності ні волі, та ніхто не має права їх вимагати, бо тож Брама до віку призначив кожній речі і кожній людині певне ймення, признаку і повинність. Кожна річ і кожна людина є частиною великого Брами (“Все” таємне); кожна частина людського тіла може робити тільки те, до чого вона від самого нарожденяя призначена, отже і кожний чоловік, як частина тіла великого Брами може і повинна тільки те робити, до чого призначено його при нарожденні. Судра не може статись браманом так само, як нога не може статися ротом. В законі Ману стоїть:

“для певності цілого творення, владарно-славутня істота дала різні повинності тим, кого створила з своїх уст, руки, бедра и ноги. Брамани мусять учити Веди, чинити поданки, наглядати над поданками люду, мають право давати і приймати. Кшаттрії повинні боронити люд, бути доброчинними, давати поданки, читати святі книги і не віддаватись без ваги утіхам. Глядіти бидла, давати на бідних, давати доданки, читати святі книга, торгувати, позичати гроші на користь собі, робити в полі, то все робота Вайзіїв. для Судри Найвищий владарь призначив тільки одну повинність: служити всім трьом кастам і поважати їх”.

Брамани поставлені вище всіх каст; в законах Ману се говориться дуже виразно:

“Владар всього на світі се Браман, бо він вродився з самої найкращої частини тіла Брама, бо він створений найпершим, бо він знає Святе Письмо. Його Істота живуча сама в собі, після поважної думи, створила найперше і з своїх власних уст, щоб він чинив поданки богам і манам , щоб він наглядав над усім, що живе на світі. Яке створіння може бути старше від того, чиїми устами райські мешканці їдять завжди чисту олію, а мани погребову учту? Між усіма створіннями найстарші ті, що мають душу; між усіма створіннями з душею найстарші ті, що мають розум; між усіма розумними створіннями найстарший чоловік, а між усіма людьми – Браман.

Браман, приходячи на світ, вже найстарший над усіма; він владар всього живого, він доглядає скарбу закону. Все, що тільки є на сім світі, все то власність Брамана, він має право до всього, бо він первородний і превелебного урождення. Браман завжди їсть власну їду, носить власну одежу, роздає свою власність. Через доброчинність Брамана всі люди втішаються добром світовим.

Чоловік, що по гніву навмисне ударив Брамана хоч би навіть билинкою, буде відрожуватись двадцять і один раз в тілі нечистої звірини. Чоловік, що, не знаючи закону, проллє кров Брамана, коли той не займав його, буде терпіти по смерті найгірші муки. Скілько пилинок змочить кров, падаючи на землю, стілька років того, хто пролив тую кров, будуть жерти хижі звірі на тім світі. Хай і цар не важиться забити Брамана, хоч би навіть той вчинив усі можливі гріхи, хай цар виселить того Брамана з царства, зоставивши йому все його добро, і не чинячи йому жодного лиха. Немає в світі більшаго гріха, ніж як хто заб’є Брамана; тим то і цар не сміє навіть подумати, щоб завдати смерть Браманові.

Хоч би в якій нужді був цар, нехай він не важиться гнівити Браманів, одбіраючи їм добро їхнє; бо як вони разгнівляться, вони знищать царя і все його військо та зброю силою молитов та чарівничих поданків. Хто не згине, розгнівавши тих, що створили силою своїх закляттів вогонь всежерущий, океан з гіркими водами і місяць, що гасне і знов запалюється по черзі? Який цар може бути щасливим, зневажаючи тих, що в гніві своєму можуть створити інші світи і владарів інших, можуть зміняти богів на смертних? Який чоловік, коли він жити бажає, посміє образити тих, що дякуючи їм стоїть світ і живуть боги вічно? Хто посміє образити тих, що мають скарб святої науки?

Учений й не учений Браман, він завжди святий і могучий, так як вогонь є завжди святий і могучий, хоч він свячений, хоч ні. Маючи світло чисте, вогонь, навіть там, де палять мертвих, є завжди чистий; так і Брамани, хоч би вони які лихі вчинки робили, однак їх треба завжди поважати, бо при їх завжди зостається щось вічно святе. Брамана, через його народження, мусять поважати всі, навіть боги, і його воля – закон для всього світа; святе письмо дає йому сеє право. Браман, що знає цілу Ріг Веду, не матиме жодного гріха, хоч би він повбивав мешканців з трьох світів, хоч би приймав поживок од людини самої нечистої”.

Каста браманська поставлена далеко вище над кастою кшаттріїв (вояків):

“десятилітній Браман старший від столітнього Кшаттрії, так як батько старший від сина, отже Кшаттрія повинен поважати Брамана, як батька. Коли Кшаттрія зважиться зробити яку зневагу Браманові, нехай Браман покарає його прокляттям або чарівничим закляттям, бо Кшаттрія походить від Брамана. З води повстав огонь, з каміню залізо, з касти святецької – каста вояцька; їхня влада, що все проймає, не має сили проти тих, від кого повстали вони самі”.

Однак не без змагання стали кшаттрії підвладною кастою. Спогади про сю боротьбу двох каст зосталися в двох поемах індійських: Магабгараті та Рамаяні. Однак врешті обидві касти погодились, аби вкупі тримати в неволі простий люд.

“Кшаттрії не можуть мати щастя без Браманів; Брамани не можуть утримати влади без Кшаттріїв; з’єднавшись, каста святецька з кастою вояцькою запанує над усім світом, і буде щаслива на тім світі. Вайзія (простий чоловік) повинен завжди глядіти своєї роботи та виховувати бидло; тож владар всього світу створив пожитечних звірів, доручив їх Вайзії для нагляду, а цілий рід людський віддав під владу Браманові і Кшаттрії. Судра (невільник) має за найпершу повинність сліпеє послухання Браманів, бо вони знають святії книги, за теє Судра матиме щастя на тім світі. Судра матиме краще відродження, як що буде чистий душею і тілом, слухатиме волі старших каст, буде стримливий на слові, зречеться гордих бажаннів і послухатиме найбільше Браманів”.

Царі повинні були оберігати країну від ворога і належали до касти вояцької, хоч вони були нижчі від браманів, однак все ж були святими:

“Сей світ, бувши без царів, завжди був опанований страхом, для певності всіх живучих Владар створив царя, взявши вічні частки від Індри, Аніли, Йами, Сурії, Агні, Варуни, Тшандри і Кувери. Через те, що цар створений з частин найстарших богів, він єсть найяснійший між всіма людьми. Так як сонце, він сліпить очі ї палить серця, ніхто на світі не може глянути йому в очі. Ніхто не сміє гордувати царем, хоч би навіть малим, кажучи: се простий смертний; бо великий бог живе в його постаті.

Для помочі цареві Владар створив кару (генія кари), сторожу всіх живучих, слугу справедливості, свою святу дочку. Кара то цар потужний, вона править зручно, вона ставить мудрі закони, вона глядить і заставляє всі чотири касти глядіти законів. Кара править всім родом людським, вона його оберігає; все засне, а кара не спить; кара – то справедливість, говорять мудрі. Якби цар не карав раз у раз тих, кого варто карати, то дужі попекли б усіх безсилих, як рибу на рожні, сорока розклювала б поданок з рижу, собака злизав би чисту олію, не було б тоді права власности, чоловік низької касти став би на місце чоловіка високої касти. Кара панує над усім людським родом, чоловік з натури цнотливий рідко буває. Тильки дякуючи страхові кари, світ може мати законну втіху. Боги, святі, музики небесні, змії, всі вони глядять свого діла тільки задля страху кари. Всі касти впали б у розпусту, всі границі були б перекинуті, весь світ перевернувся б, як би не було кари”.

Люди трьох старших каст (брамани, кшаттрії та вайзії) звуться Dwidjas, себто відроджені, двічі врожені, бо вони релігійною постановою, через накладання святого реміня, мають право давати поданки і читати Веди, а Судри не мають права до віри. Власне таке одрізнення учені об’ясняють тим, що певне Судри були люди іншої раси, подолані перші мешканці Індії. Однак і Dwidjas уже не були чистими арійцями, а може дедалі і зовсім би змішалися з чужою расою, як би не забороняв того закон.

Неможливо було перейти у старшу касту, але зійти до нижчої було дуже легко. За який-небудь гріх, або недбалість до якого релігійного обов’язку чоловік вищої касти мусів переходити в нижчу. Хоч кожний чоловік мав багато жінок, однак тільки діти від жінки вищої касти уважалися вищими, а якщо жінка була нижчої касти, то дитина не належала до касти батька, але вже до касти матері, та навіть уважалася ще нікчемнійшою. Так само було і з дітьми жінки старшої касти та чоловіка нижчої касти. Син жінки брамані і чоловіка судри звався тшандала і уважався найпосліднійшим чоловіком в світі.

Жінка арійська теж була невільна, вічно мусила вона когось послухати, а найбільше свого чоловіка. За невірність до чоловіка жінці завдавали найгірші муки і навіть смерть. Хоча жінок утримували досить розкішно, але не було їм ніколи волі. В законі Ману ось що говориться про жінок:

“Замужніх жінок мусять доглядати і дари їм дарувати їхні батьки, брати, чоловіки та дівері. де шанують жінок, там і боги втішаються, а де жінкам нема шани, там не поможуть молитви та поданки. В якій сім’ї жінка живе в поневірці, та сім’я хутко мусить загинути; де жінка щаслива, там сім’я буде велика та щаслива. Тим то чоловіки, коли хотять мати достатки, повинні шанувати своїх жінок, давати їм різні покраси, убрання, добру їду що свята. В тій родині, де чоловік з жінкою любляться, там певне щастя. А вжеж, коли жінка не хороше наряжена, то не збудить вона втіхи в серці свого чоловіка, а через те й шлюб нещасливий буде.

Вдень і вночі жінка мусить бути під наглядом своїх оборонців. (Жінку мусить глядіти батько, поки вона дитина, чоловік, поки вона молода, і діти, коли вона стара). Ніколи не повинна вона поводитись по своїй волі. Жінку треба оберігати від усякого злого бажання. Якби жінки не були під наглядом, то вони б дві сім’ї зробили нещасними. Хай кожний чоловік, хоч який би він був плохий, уважає, як поводиться його жінка, бо то закон для чоловіків усіх каст.

Ніхто не може втримати жінки в добрих звичаях примусом, але того дуже легко дійти ось якими засобами: хай чоловік призначить жінці, щоб вона дбала про видатки та зиск, щоб вона тримала все в чистоті, щоб готувала їсти та гляділа господарства домового. Не можна мати певності в жінці, хоч би її глядів і дуже дбайний чоловік, тільки в тій жінці можна мати певність, котра сама себе глядить по своїй власній волі. Коли жінка йде заміж аби мати дітей, коли вона зовсім щаслива, статечна, коли через неї вся родина щаслива, то така жінка є справжня богиня щастя. Родити дітей, виховувати їх, дбати про своє господарство – от повинності кожної жінки.

Жінка мусить бути завжди весела, повинна тямити порядок у господі, глядіти господарства свого, не мати щедрої руки на видатки. Хоч би чоловік поводився ганебно, хоч би він інших любив, хоч би мав нікчемну вдачу, однак жінка цнотлива повинна завжди шанувати його, як бога. для жінки нема окремих молитов, ні постів, – аби жінка любила та шанувала чоловіка, то буде їй шана в небі.

Коли жінка хоче бути по смерті разом з чоловіком на небі, то нехай не робить чоловікові нічого прикрого ні при житті ні по смерті його. Хай вона морить себе по волі, живучи квітками, корінням та овочами, хай втерявши свого чоловіка, не згадує навіть ймення чужого. Жінка зрадлива матиме неславу на сім світі, по смерті ж відродиться в тілі шакала, або ще й при житті буде покарана проказою або сухотами. Жінка вірна своєму чоловікові, маючи думки, слова й тіло чисті, житиме вкупі з чоловіком в небесній оселі, на сім же світів й добрі люди зватимуть її цнотливою жінкою”.

Арійці дуже почитували родинне життя. Віра наказувала їм шанувати старших в роді і прадідів померших. душі померших предків, що звалися Пітріс, шанувалися як боги, їм давали поданки і співали гімни. Почитування до померших було ще за ведичних часів, та і в закові Ману говориться про нього багато. Однак віра про посмертне життя змінилась багато в індійців проти ведичних часів.

В браманські часи розпросторилася віра в перехід (переселення) душ або відродження, у Ведах про се нема речі. Віра пантеїстічна вважає кожне створіння одною з незчисленних постатів найвищої душі, в кожному створінні живе частина тії душі, отже половина створіннів земних умирає, друга половина родиться, і з умерлих частина Вічної душі відходить до нарожденних. А перейти вона може однаково, як з чоловіка в звірину, так і з звірини в чоловіка. Однак і тут уважаеться, яка душа, якої оселі варта: коли вона була праведна при першому житті, вона переходить в чисте створіння, а ні, то в нечисте. деякі звірі уважалися нечистими, напр., шакал, і перехід в тіло шакала уважався карою за гріхи; деякі знов звірі були чисті і навіть святобливі, у них пробували чисті, безгрішні душі.

З сього повстало навіть релігійне пошанування до деяких звірів, напр., корова уважаеться дуже святобливою в законі Ману: “коли хто віддасть життя своє, не сподіваючися надгороди, за Брамана, за корову, за жінку або за дитину, той дістанеться до неба, хоч би він був низького урождення”. Забити звірину (бо в ній же теж була вічна душа), дозволялося тільки для поданку, а коли хто забивав її на свою користь, то мусів спокутувати гріх той якою-небудь карою, або подарунком браманам. Життя поважалося скрізь, в законі Ману стоїть: “деякі люди похваляють хліборобство, але праві люди ганять тую роботу, бо гострий плуг роздирає землю і забиває звірят, що живуть в ній”.

В законах Ману є дуже багато дрібних правил і на першому місці стоять усякі святецькі релігійні установи хоч би найдрібнійші, так буває у кожних святецьких законах кожного народу. Спершу чоловік дбав тільки про звичайну чистоту тіла та їди, бо то конечно потрібно, найпаче ж у гарячих сторонах, але святці почали уважати тую чистоту божою, святою установою і довели свої закони про очищення до смішних, дитячих, дрібних забобонів. Правда, що тих установ мусять слухатись тільки старші касти, а найбільше браманська. Бо вже коли браман – старше, краще і святійше над усіх, то мусить він і святих законів краще, ніж хто, дотримувати, а який небудь судра, або тшандала нещасний, на що йому установи очищення, коли він сам зроду єсть нечистий.

Отже й сталося, що брамани самі на себе пута наложили; надто багато було побожних одправ, надто легко було зробитись нечистим, надто багато було усяких покут і в тому проходило життя брамана. Браман повинен був половину життя читати святі книги і роз’яснення до них, учити їх під орудою учителя святця, другу половину життя він повинен давати доданки, служити богам, виучити всю святу одправу як слід, під кінець життя мусить оселитися в лісі, на безлюдді, жити там в самотині, пустельником, поринути в святих думках, а за теє сподівається він, що по смерті вже не переходитиме в инше тіло, а з’єднається просто з душею вічного, безконечного Брами.

“Коли старший в роді (Браман) побачить, що на лиці з’явилися зморшки, що волос йому вже сивіє, коли він матиме внуків, нехай одійде в ліс. Нехай зречеться їди, що їдять по селах, і всього свого маєтку, нехай їде сам, полишивши свою жінку синам, або нехай і жінку візьме з собою. Носити має шкуру газелі або одежу з кори; має купатися рано й вечір; має носити довге волосся, хай не втинає бороди та нігтів. Їсти має трави, квіти, коріння, овочі з чистого дерева та олій.

Коли пустельник проживе так третю частину життя, нехай четверту проживе зовсім по чернечому і зречеться всякого почуття. Хай буде самотній, без товариша, щоб дійти до найвищого щастя, бо самотність єдиний спосіб дійти до того щастя. Глиняний горщик, оселя під деревом, лиха одежа, самота цілковита, однакове обходіння зо всіма, от прикмети Брамана, що хутко має визволитися від земного життя.

Хай не бажає він смерті, хай не бажає він життя, хай жде свого часу, як слуга жде плати. Він мусить цідити воду, що питиме, аби не завдати смерті малім звірятам, що живуть у воді. Має просити милостині раз на день і то хай не бере багато, бо жадоба дарунків потягне набожного чоловіка до втіхи земної. По неволі він все таки муситиме що дня і що ночі одбірати життя дрібнесеньким створінням, для покути й очищення він мусить купатись і затримувати дихання шість разів.

До найвищої мети може дійти той, хто не чинитиме зла створінням, хто стримуватиме своє тіло, сповнятиме набожні установи, що наказує Веда, послухатиме самих суворих установ віри. Тоді буде покинута сяя оселя душі, збудована з кісток, зв’язана жилами, з кровію та м’ясом в середині, покрита шкурою, нечиста, брудна, мучена старістю, слабістю та журбою всякою, нужденна, присужена до смерті. Коли Sannyasi (пустельник) пізнає все лихо в його коріні і стане нечутливим до всякої втіхи світової, тоді він матиме щастя на сім світі і вічну втіху на тім. Вільний від усякої світової приязні, нечутливий ні до якої прикрості чи втіхи, він з’єднається навіки з Брамою”.

Сувору думку браманських пустельників можно бачити із сих слів закону:

“віддаючися на спокусу тіла свого до земних утіх, чоловік завжди впадає в гріх, тільки стримуючи тіло своє, людина може досягнути найвищого щастя. Не можна ніколи загодити свого бажання, дістаючи собі жадану річ, – як той вогонь, що на нього ллють чистий олій, так загожене бажання що раз гірше розпалюється. Порівняйте, хто вищий, чи той, хто радіє втіхою світовою, чи той, хто зрікається її зовсім? Занедбання бажаннів краще, ніж їх загоження.

Грішник може визволитись од гріхів, даючи милостиню, каючись перед усім світом, слухаючи набожних установ, читаючи молитви. Хто кається хутко після гріха, той визволений, коли він каже: я не робитиму більше сього, – то ся обіцянка очищає його.

Чоловік неправий, що нажив собі статки – маєтки кривою присягою, що кохається в кривді, не може мати щастя на сім світі. Хоч в якій біді буде цнотлива людина, вона не повинна звертатись до кривди, бо часто ми бачимо зміни, які робляться з долею лихих та неправих людей. Кривда починена на сім світі не одразу дає свій овоч, так як і земля, але через який час вона зросте і перекине того, хто посіяв її. Кривда завжди віддячиться тому, хто її зробив, як не йому, то синові його, не синові, то внукові.

Треба побільшувати свою цноту що раз, як білі мурахи побільшують оселю свою, треба стерегтися, щоб не скривдити кого, щоб не бути самому на тім світі. Батько, мати, жінка й діти не будуть товаришити людині на тім світі, тільки цнота при ньому зостанеться. Чоловік родиться сам, умирає сам, сам приймає надгороду за добрі вчинки і кару за злі. Всі родичі покинуть того трупа, одвернуться і підуть собі геть, але цнота буде товаришити душі. Отже треба дбати про цноту, аби не йти самотним на той світ, бо кого цнота провадить, той перейде через найстрашнійші темнощі безпечно.

Правда – се товариш чоловіка по смерті, бо всяка приязнь гине разом з тілом. душа свій власний свідок, душа має лиш в собі захист, не погорджуй своєю душею, бо вона свідок людський. Лиходії кажуть: ніхто мене не бачить! але їх бачать боги та дух той, що сидить в їхнім тілі. Боги – сторожа неба, землі, серця людського, місяця, сонця, вогню, підземної країни, вітрів, ночі, смеркання й світання, і Правди, тії боги знають всі людськиї вчинки.

В країну муки піде той, хто забив Брамана, жінку або дитину, хто скривдив свого друга, хто віддає злом за добро, хто говорить неправду. Від твого народження все добро, яке ти міг зробити, о чесний чоловіче, все воно зійде на собаки, як що ти не завжди правду говориш. О, гідний чоловіче, коли ти кажеш: ось я сам з собою! в серці твоєму і тоді живе той дух найвищий, пильний, мовчазний наглядач добра і зла. Той дух, що живе в твоїм серці, то суворий суддя, то кара невмолима, то Бог. Як що ти завжди живеш з ним у згоді – не йди на прощу до Гангу святого ні в пустині Куру”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Образи маленьких людей у творі шинель.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Браманська громада. Закони Ману