Леся Українка – Царство перське. Кір



В Лідії був тоді царем Кройзос (Крез), син Аліатта. Геродот розповідає про нього в початку своєї історії: Кройзос був сильний та багатий, він владав золотими пісками Пактолу, всі народи по той бік р. Галіса були йому піддані, всі, окрім лікійців та кілікійців, він докінчив завоювання грецьких міст в Азії, почате його батьком. Влада його не була тяжка. Він поважав богів подоланих народів і навіть давав їм багаті доданки, був він цар добрий, тільки що надто гордий своїм багатством, боги ж не люблять, щоб хто пишався їхньою ласкою, неначе своєю власною

заслугою, і та людина, що думає, наче вона стоїть вище людського призначеня, приймає рано чи пізно тяжку науку за те.

Між мудрими людьми, що прибували часто в місто Сарди, головне місто Лідії, був теж мудрий Солон Атеньський. Цар прийняв його з пошаною, дав йому помешкання при своєму дворі, потім показав йому всі свої скарби, а далі спитав, хто по його думці наищасливійший над усіми людьми, яких тільки він бачив. Солон відповів:

– Се Телос Атенський; він жив у хорошому місті, мав гарних та цнотливих дітей, і всі його внуки пережили його. На останку він поліг на війни за рідний край, а його земляки постановили

йому пам’ятник.

– А після нього кого ти вважаєш найщасливійшим? – спитав Кройзос.

– Клобіса та Бітона з Аргосу, – одповів Солон. – Одного дня свята їхня мати, що була жрицею Гери, не могла поїхати в храм, бо воли не прийшли з поля. Сини її були дужі, вони мали собі скілька разів надгороду на громадських игрищах; от вони впряглися в ярмо і повезли свою матір. Всі жінки поздоровляли її, що вона має таких добрих синів. Вона, ставши перед олтарем, просила богиню дати її синам таке щастя, якого тільки може досягти чоловік на сім світі. Богиня вчула молитву і, після доданку та бенкету, що закінчив свято, Клеобіс і Бітон заснули в храмі та більше й не прокидались. Аргосці зробили їх статуї і послали в дельфи.

– Мій гостю атенський! – мовив Кройзос, – чи ти так мало даєш ціни моєму щастю, що мене рівняєш з такими простими людьми?

– Кройзосе! – мовив Солон, – ти питаєш мене про життя людське, а я знаю, що боги заздрі на людське щастя і люблять губити його. На довгому житті ще стане місця і для лихих речей. Звичайне, ти маєш велике багатство, але на твоє питання я тоді зможу відповісти, коли скінчиш своє життя щасливо. Треба чекати всього до кінця, бо часто бог, показавши нам щастя, вирива його з корінням.

Відповідь Солона не сподобалася цареві і він одіслав його від себе. Але по відході Солона велика недоля впала на Кройзоса, бо він уважав себе за найщасливійшого з людей. Він мав два сини, менший був німий зроду; старший Атіс був кращий від усих своїх товаришів. Цареві приснився сон, що син його Атіс загине від залізної зброї. Цар знайшов йому жінку, віддалив від нього всяку зброю, здійняв усі списи та стріли, що висіли по стінах в його оселі. В той час наготувалося весілля царевича, прийшов у Сарди один нещасливий, що мав на собі нечисть; він був фрігієць, ще й царського роду. Він просив царя очистити його від злочинства. Цар згодився; скінчивши обряд очищення, цар спитав чужинця, звідки він і кого забив. “Царю”, мовив чужинець, “я син Гордіаса і внук Мідаса; зовуся Адрестос. Я забив свого брата не хотячи. Батько мене прогнав, все од мене одібрав, і я прийшов сюди просити притулку”. Цар сказав: “Ти дружнього роду, прийшов до друзів. Ні в чому не буде тобі недостачі, поки будеш у мене”.

Того ж таки часу проявився величезний дик в Лідії, що нищив поля. Люди просили царя, щоб він послав свого сина з товаришами на влови. Цар, пригадавши свій сон, не хотів було пускати сина, кажучи, що син зайнятий весіллям і що нехай ідуть самі хлопці лідійські. Але Атіс почув те і намігся йти на влови, кажучи, що йому сором буде перед усім людом і перед молодою жінкою, якщо він зостанеться вдома. Цар його вмовляв і розказав йому свій сон, але син сказав, що тут нема чого боятися, бо він іде змагатися не проти залізної зброї а проти кабанячого зуба.

Батько врешті згодився, але, покликавши Адрестоса, мовив до нього: “Ти був нещасливий, я тебе очистив і прийняв; зроби і мені прислугу: гляди мого сина на полюванні”. Адрестос обіцяв глядіти, як тільки може. Але на полюванні, як стали кидати списами в кабана, Адрестовий спис пролетів поуз кабана і вдарив Атіса на смерть; так справдився царевий сон. Цар почувши те, в розпачі кликав помсти богів на невдячного чужинця, що забив його сина. Але тут принесли тіло Атіса, прийшов Адрестос, впав перед царем, просячи, щоб цар забив його, бо тепер йому вже не миле життя. Цар, дізнавшися, що Адрестос не винний, простив його і сказав, що всю вину складає на заздрісних богів. Але Адрестос, зненавидівши життя, забив себе на могилі Атіса.

Таку легенду розповідає Геродот. Хоч і нема причини думати, що він її видумав сам, але ж і вірити в неї не можна. Певнійше, що сю легенду зложили малоазійські греки.

Далі Геродот каже, що через два роки після смерті Атіса цар мусів забути про своє горе, втихомирюючи повстання в своєму царстві. Потім Кір скинув з царства його родича Астіага, Кройзос пішов боронити мідійського царя. Однак перед походом порадився оракула, але хотів раніше перевірити його правдивість. Він наказав послам, щоб вони, як прийдуть до оракула, спитали його, що робить в сей час Кройзос, а потім би донесли йому про се. Як посли спитали про се, оракул відповів:

“Я знаю число зерен піску, я знаю міру морську, я розумію мову німого, я чую того, хто не говорить. Я чую пах від черепахи, що вариться з ягням, сама лусковага, під нею мідь і над нею мідь”.

Посли записали сю відповідь, не розуміючи її. Почувши сю відповідь, Кройзос пройнявся повагою до оракула, бо як раз він того дня (як посли питали оракула) варив навмисно черепаху порізану на куски з ягнячим м’ясом в мідяному казані з мідяною накривкою. Потім Кройзос послав оракулові багаті дари і спитав, який буде скуток тої війни, що він має почати. Оракул відповів, що коли Кройзос почне війну з персами, то він зруйнує велике царство. Разом з тим оракул радив йому, щоб просив до помочі яке сильне царство. Кройзос розтолкував собі слова оракула, як йому здавалось лучче. Потім він ще запитав, чи довго він буде на царстві. Оракул відповів: “В той час, як мул стане царем мідійців, тоді тікай, розпещений лідійцю, на береги р. Гермоса; стережися спинитись і не червоній за свою несмілість”. Кройзос, бувши певним, що мул ніколи не буде царем Мідії, подався на війну. Він запросив до помочі царів єгипетського та вавілонського і греків спартіатів. Але не ждучи помічників, сам з своїм військом перейшов р. Галіс, пішов на Каппадокію і там сплюндрував цілу Птерію, а людей з неї геть порозвозив.

Кір тим часом зібрав, як тільки міг, багато війська, просив ще й греків іонійських, але ті не пішли. Після невдалої баталії Кройзос побачив, що перське військо більше, ніж у нього, і він просив помочі у своїх союзників, а сам вернувся додому, розпустивши військо. Але Кір не дав йому діждатися помочі і сам з військом з’явився під Сардами. Лідійське військо кінне було дуже добре, але Гарпаг порадив Кірові поставити верблюдів наперед війська. Коні злякалися верблюдів і розбіглися. Тоді лідійці пішли пішо, але після такої перешкоди все вже було зіпсоване і вони мусили втікати до міста і там запертися, перси обложили місто. Кройзос послав просити помочі як найскоріше, але поки поміч прийшла, то вже Сарди були взяті і Кройзос забраний в полон.

Легенда є, що перси довго не могли взяти Сардів ніби через те, що Сарди були зачаровані. Розказували, ніби в першого лідійського царя була жінка і в тії жінки вродилося левеня, святці наказали обнести теє левеня навкруги всього міста і що тоді міста того ніхто не зможе звоювати. Левеня обнесли навколо міста, тільки з одної сторони не обносили, бо там був і так дуже міцний замок. Отож перси, довідавшися про те місце, вступили через нього в город і розруйнували його.

Про долю Кройзоса Геродот розповідає так: у Кройзоса був німий син, дуже добрий і батько його любив та все журився, що син не говорить. Колись він питав оракула, що зробити синові, щоб той говорив. Оракул сказав:

“Лідійцю, царю численних народів, не бажай чути в своєму домі голосу твого сина. Краще було б для тебе, як би він не говорив ніколи, бо він заговорить в той день, коли почнеться недоля твоя”.

Як були звойовані Сарди, один перс хотів забити Кройзоса, не знаючи його. Цар бачив, що його збираються забити, але не боронився, бо не хотів він жити на світі. Але син його німий, бачивши те, зібрався на силі і крикнув: “чоловіче, не вбивай Кройзоса!” Такі були його перші слова і потім йому голос лишився на все життя.

Отак забрали перси Кройзоса. Царював він 14 літ, витримував облогу 14 день, і розруйнував велике царство своє. Перси повели його до Kipa, той наказав його спалити. “Побачимо, каже, чи вирятує його який бог, кажуть бо, він був дуже милий богам”. Тут один історик розповідає далі ось що: як повели царя на кострище, то зібралися лідійські люди і плакали гірко, бо цар був до них добрий, як батько. Тільки цар не плакав; він попросив тільки, щоб привели його сина, – він хотів ще раз почути синовий голос. Кір позволив прийти синові, і батько, побачивши його, заплакав.

– Ох, мій бідний батеньку, сказав царевич, невже боги не прийдуть боронити тебе? А ви, сказав він до персів, спаліть і мене з ним, бо я теж ворог ваш!

– Ні, сину, мовив Кройзос, я сам розпочав сю війну, сам мушу и покутувати за неї. Ти молодий, зостанься жити, не одбірай мені остатньої надії, що мені лишили ще боги.

Цар обняв свого сина, вклонився людові лідійському і зійшов на кострище. Син кинувся за ним, його затримали, але він заволав до богів: “о, боги, не дайте загинути батькові, бо не буде тоді правди між людьми!” Як запалили кострище, Кройзос зітхнув і мовив: “О, Солоне, Солоне, Солоне!” Кір почув те і спитав, що то може значити те слово? Кройзос розповів йому свою розмову з мудрим Солоном. Кір подумав про непевність людського щастя і казав погасити огнище. Але ніякою силою не можна було вгасити вогню. Тоді Кройзос, побачивши, як люд лідійський кинувся гасити вогонь, помолився до богів, щоб вони, як він їм коли чим догодив, угасили вогонь, і врятували його від смерті. Зараз же на ясному небі зібралися хмари, пішов великий дощ і вгасив вогонь.

Ся легенда була дуже розпросторена між греками, так що навіть вони малювали часто Кройзоса на кострищі.

Історик Ктезіас чув її від персів, тільки в перській легенді нічого не споминається про вогонь, а просто говориться, що з Кройзоса упали кайдани при громі і блискавиці. Та й треба згадати, що перська віра забороняла палити людей на вогні. Але один історик (Ніколаос дамаський) каже, що перси власне при божому дощі пригадали, що Зороастр їм заборонив бруднити вогонь і потім відпокутували свій гріх. Ксенофонт каже, що Кір просто помилував Кройзоса, без жодної помочі божої. Юстин каже, ніби перси боялися греків і того не спалили Кройзоса, але ж персам не було чого боятися греків, а греки в ті часи зовсім не були такі вже прихильні до лідян. Певне єсть тільки те, що потім Кір дуже ласкаво обходився з подоланим царем, і може б навіть зоставив його в Лідії, тільки що боявся, аби Кройзос не підняв повстання в Лідії. Геродот каже, що Кір взяв Кройзоса в Персію і зробив його своїм порадником.

Кройзос просив у Kipa, як єдиної ласки, дозволу послати свої кайдани до того оракула, що то давав йому ради, щоб показати богам всю їх невдячність. Але оракул сказав лідійським послам:

“Навіть бог не може того відвернути, що має статись. Кройзос покутує за гріхи свого прапрадіда. Боги зробили все, що могли, аби нещастя навернути на дітей Кройзоса, а не на нього самого. Тільки ж ніхто не може одвернути долі. А на оракула цар не має чого скаржитись. Йому було сказано, що він зруйнує велике царство, але, бувши мудрим, треба було спитати, чиє царство, чи Кірове, чи власне. А провісті про мула, він теж не зрозумів, бо мул – то мало значити – Кір. Кір був урожений з двох родів – низького і високого. Батько його був персом (чоловіком підвладним), а мати мідянкою і царівною. Отже Кір був наче мул змішаного походіння”.

Посли переказали сю відповідь Кройзосові, і тоді він пізнав, що сам він винен в своїй біді, а не боги.

Кір вернувся в Екбатану і забрав з собою Кройзоса, а в Сардах покинув перса Табалоса, щоб той кінчав без нього покорення малоазійських греків та інших народів. Лідійцеві ж Пактіесові наказав перевозити Кройзосові скарби з Лідії в Персію. Але не вспів ще Кір одїхати далеко від Сардів, як уже Пактіес підняв там повстання. Маючи всі скарби в руках, Пактіес найняв силу війська, скликав лідійців, прийшов до Сардів і обложив Табалоса в Сардах. Кірові дали про се знати ще на дорозі. Тоді Кір сказав Кройзосові:

“Коли ж се скінчиться, Крезе? Здається що, лидійці завдадуть мені ще не мало копоту. Чи не краще б мені було обернути їх у рабство? А то зробив, наче той чоловік, що забив батька, а діти полишив. Ти їм був більше, ніж батько, а я тебе взяв у полон, їм же вільне місто покинув. Не диво, що вони повстали!”

Кройзос же, боячись, щоб Кір не сплюндрував Лідії, дав йому раду не руйнувати міста, а покарати тільки самого Пактіеса, людям же лідійським заборонити носити зброю, дітей їхніх учити тільки музики та мирних наук, щоб вони одвикли од військових звичаїв, та стались би покірним, смирним народом. Кір послухав тієї ради і послав мідійця Мазареса втихомирювати повстання, наказавши йому, щоб конечне привіз Пактіеса живого.

При наближенню перського війська Пактіес втік в грецький город Кіме. Мазарес тим часом зробив в Лідії все, як хотів Кір, і лідійці хутко змінили свої військові звичаї. Потім він потребував, щоб кімеяне видали Пактіеса. Кімеяне послали питати в оракула, чи мають видати Пактіеса, чи ні. Оракул казав, щоб видали. Тоді один кімеянин пішов і повиганяв геть усіх пташок, що жили в гніздах під дахом того храму, де був оракул. Тоді почувся голос з храму, питаючий, навіщо ганяють птиць. Кімеянин відповів: “коли боги дозволяють і навіть наказують, щоб ми вигнали з нашої країни чоловіка, що прийшов просити оборони, то чому ж неможна вигнати пташок, що живуть під захистом богів?” Бог же сказав: “я на те кажу вам, щоб ви вигнали свого гостя, щоб скоріше ви всі погинули ганебною смертю, бо ви того варті за такі питтання!”

Тоді кімеяне, не хотячи видати Пактіеса і боячись його у себе тримати, передали його в інший город грецький, але тамошні люди продали його персам за одну країну, що її перси подарували. Пактіеса одвезли до Kipa, а Мазарес пішов покоряти далі Малу Азію. Потроху він завоював усі малоазійські сторони і всі грецькі колонії. Але деякі греки вибралися геть з Малої Азії, не хотячи коритися персам. Під час того покорення Мазарес умер, а його місце заступив Гарпагос.

Поки Гарпагос кінчав покоряти Малу Азію, Кір пішов тим часом на схід, аж до Інду і прилучив усі іранські народи до перської держави. Сузіана була ще давніше під персами, бо ще батько та дід Кіровий звалися царями сузіанськами. В західній Азії одно тільки Вавілонське царство зоставалося незалежним. Кір наважив його звоювати. Кір пішов на Вавілонію, але дорогою прийшлось йому переходити широку річку Гіндес, приток Тигру. Переходити було дуже трудно і при переході утопився святий кінь. Кір розсердився і казав розкопати за те річку на канали. Військо стало розводити річку на мали потоки, але поки її роскопали на 360 малих каналів, то пройшло ціле літо, і вавілоняне тим часом успіли укріпити своє місто і набрати всякої їди, так що могли витримувати безконечно довгу облогу.

Кір прийшов під Вавілон і обложив його, але стояв він під Вавілоном скілька місяців і все-таки нічого не міг зробити. Врешті він догадався, що треба зробити. Річка Єфрат протікала в місто через велику браму і таким способом та брама була загорожена водою. Кір казав одвести воду з Єфрату геть в озеро далеке, а сам з військом перейшов по тій долині, що зосталась од річки. Вавілонці не сподівалися, що Кір може таким способом увійти, а через те й не ставили варти біля єфратської брами. У Вавілоні було в той час велике свято і вони собі пили, танцювали, забавлялися, коли Кір увійшов у місто і вдарив на них несподівано. Так Вавілон був звойований по раз перший (538 р. ).

Невідомо, як власне умер Кір. Ксенофонт каже, що він умер у своєму царстві спокійно, лагодячи державні справи та навчаючи дітей своїх та внуків. Ктезіас каже, що його вбито на війні з дербіками, сусіднім народом індійським. Він умер на війні, а тим часом Аморгес, цар саків, його помічник, звоював дербіків і покорив їх Персії. Геродот же розповідає ось яку легенду: Кір, покоривши вавілонців, захотів покорити ще й массагетів. Массагети були сміливим народом і жили в східному краю по той бік р. Араксу. дехто каже, що то були скіти. Царицею над ними була Томіріс, вдова остатнього царя.

Кір послав до неї послів сватати її. Але вона, знаючи, що Кір хоче опанувати разом з нею і її країну, заборонила йому приходити в массагетську країну. Тоді вже Кір пішов війною на массагетів. дійшов до річки Араксу, поставив міст через річку, і поставив башти на кораблях, що ними перевозилось його військо. Томіріс так йому тоді сказала:

“Царю мідійський, коли хочеш помірятися силою з массагетами, то строй далі свого моста, а ми відступимо від річки на три дні, щоб ти мав час достроїти його і перейти на наш бік, коли ж ти хочеш битись з нами на своєму боці, то відступи сам, а ми перейдемо”.

Кір перейшов через Аракс, а потім, по раді Кройзоса, казав приготувати великий бенкет і спровадити силу вина. Потім же сам відступив трохи назад, а там покинув найгіршу частину свого війська. Прийшла третя частина массагетського війська і вдарила на перський табор. Розбивши перське військо, массагети кинулися бенкетувати, упились і поснули. Тоді прийшов Кір з персами, побили більшу частину массагетів, а решту забрали в полон, між іншими полонянниками був і син цариці Томіріс. Цариця послала просити Kipa щоб визволив її сина. Вона казала:

“Кір, неситий кров’ю, не хвались перемогою своєю, не ти переміг, а вино твоє. Послухай доброї ради. Віддай мені сина мого, тоді я тебе випущу живим з країни, хоч ти й побив третину мого війська. Коли ж ні, то сонцем присягою, що я тебе досита напою кров’ю, дарма, що ти ненаситний”.

Гробниця Кіра в Пасаргадах

Але Кір не злякався її погрози. Син же цариці, протверезившися, попросив здійняти з нього кайдани, а потім забив себе, бо не хотів переживати того сорому, що він взятий в полон. Томіріс зібрала все військо і вдарила на персів. Війна була страшна і немилосердна, стріли хмарами літали, як не стало стріл, то бились один проти одного списами та шаблями. довго перемога нікому не давалась, але врешті перемогли массагети. Більша половина персів була знищена і Кір був забитий. Томіріс казала знайти його трупа, потім знущалася над трупом, всадила голову його в міх з кров’ю і сказала: “Хоч я жива, хоч я перемогла, але ти мене згубив, стративши мого сина, але ж я напою кров’ю, як обіцяла”. Сталося це в 529 р. Кір царював 29 літ.

На руїнах Пасаргаду (давнього перського міста) в долині Мургаб стоїть пам’ятник з білого мармору, його уважають могилою Kipa. На пам’ятнику тому є барельєф, він з’являє основателя перської монархії, фігуру з чотирма крилами, і на голові емблематична покраса, яку малювали єгиптяни своїм богам та царям. У горі напис на трьох мовах: “Я Курус, цар Ахеменід”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чому давня казка може бути сучасною.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Царство перське. Кір