Леся Українка – дочка Ієфая



Пусти мене, мій батеньку, на гори,
Де ряст весняний золотом жаріє,
Де вітер цвіт в мигдалів обсипає, –
Хай він мене дощем рожевим скропить,
Оплаче цвітом молодість мою.

Там, кажуть, з гір усю країну видко, –
Нехай востаннє я побачу більше,
Ніж бачила за все життя коротке,
Хай стану ближче до ясного сонця,
Скажу йому: веселеє, прощай!

Пусти мене, мій батеньку, на гори!
Зберу всіх подруг, всіх моїх коханих,
Я ще ніколи так їх не любила,
Як от тепер востаннє, перед смертю.
Ми не слізьми заплачемо, – піснями

/> Веселе дівування пом’янем.

Я золотим квіткам віддам всі мрії,
А вітрові свою дівочу волю,
Мов пелюстки, осиплються бажання,
У світ пущу з піснями всі думки.

Хай я сама сирій землі належу, –
Віддай мене тому, кому обрік, –
А те, що я на горах заспіваю,
Належить сонцю, вітрові й весні;
Кров кане в землю, а воно полине…

Пусти мене, мій батеньку, на гори!
Не бійся ти, що з гір я не вернуся,
Що вже несила буде покидати
Хорошого весняного життя.
Ні! з гір прийду мовчазна і покірна,

Схилюсь, мов квітка, на жертовний камінь,
Бо знатиму: хоч би сто літ жила,

/> Такої пісні вже б не заспівала,
Життя такого більше не зазнала б,
Як в час прощання на горі високій.
Даруй мені, мій батеньку, той час!

Пусти мене, мій батеньку, на гори,
Коли ти хочеш, щоб твоя дитина
Одважно йшла на передчасну страту,
Очей в сльозах до гір не обертала
І з сонцем не прощалася риданням,
Тебе, людей і бога не кляла!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...




Відгук до прочитаної книги у публіцистичному стилі.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – дочка Ієфая
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.