Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (6)



Раб

(з’являється на порозі)

Прибув високородний Публій в гості!

Хуса

З дружиною?

Раб

Сам, без жони прибув.

Хуса

(стиха до себе, заклопотаний)

Що за притичина?..

Раб тим часом розсовує запони, що закривали середній вхід до кімнати; одкриваються сіни й видко, як у них вступає знадвору Публій. Він ще молодий чоловік, але поважний рухами й виразом обличчя; тога на ньому так уложена, як личить людині значно старішій, – широкими заломами і спущена в подолі низько, мало не до п’ят.

Публій

(ще з сіней)

Здоров,

Хузане!

Хуса

(кидається йому назустріч)

Щасливий надмір, що тебе вітаю!

(Веде Публія за руку до порога світлиці, на порозі випускає руку, вклоняється й пропускає гостя наперед, роблячи руками рухи люб’язного запрохування. Потім, посадовивши Публія на кріслі, сам сідає напроти нього на дзиглику.)

Чому ж твоя високородна пані

Мене, свого раба, не вшанувала,

Як намірялась?

Публій

(по хвилі помислу)

Гм… скажу по правді,

Ми вибрались удвох, але жона

Лишилась там, коло міської брами.

Хуса

(стурбовано)

Чого? Що сталося?

Публій

Нічого ніби,

Та ми в дорозі

поговір почули,

То Марція й наважилась пождати,

Поки я дам їй знати, чи годиться

Сюди прибути їй.

Хуса

(удає, що нічого не догадується)

Та що ж таке?

Який же поговір? З якої речі?

Публій

Я, власне, й на хвилину не повірив.

Та хоч би навіть і була в тім правда,

Я на приватні речі не вважаю;

Але моя жона, як сам ти знаєш,

Сувора звичаєм. Воно то правда,

Що жінці, ще й матроні, випадає

На кожний крок свій уважати пильно.

Хуса

Запевне так. Та я ж би не насміливсь

Таку поважну гостю наражати

На щось їй не приймовне.

Публій

Отож-то.

Я сам їй се казав. Проте не вмовив –

Лишилася-таки пождати звістки.

Хуса

Яка ж їй саме звістка пожадана?

Я вмить пошлю до пані скорохода

З відповіддю, аби я знав питання.

Публій

(помалу, неохоче)

В дорозі нам наклепано, що ніби

Твоя жона покинула господу

І подалась на безвість, а що ти

Розлуку ніби маєш брати з нею

І… Ні, сього не випадає мовить…

Хуса

Прошу тебе, доказуй все до краю.

Публій

Що ніби розпаношилась у тебе

Якась рабиня і що ту рабиню

Наважився ти взяти за дружину!

Хуса

(сплескує руками)

Нечувано! Які безчільні брехні!

Хоч би крихітка правди! Ну вже й люди!.

Моя жона здоров’ям занепала

І їздила до батька у Сарон,

На купелі з квіток, бо їй ті ліки

Надзвичай помічні. Але ж тепера

Моя жона вже дома й до послуги

Твоїй пречесній пані. Чи дозволиш

Гонця послати?

Публій

(потакує головою)

Будь ласкавий.

Хуса

(плеще в долоні і з нетерплячки йде сам назустріч рабові в сіни. до раба, що в сінях)

Миттю

Пошли Габала до міської брами,

Хай скаже Марції високородній:

“Хузанова жона, Йоганна, просить

Шановну гостю в дім свій завітати”.

Публій

(голосно озивається, не встаючи)

Додай, що Публій радить не баритись.

Хуса

(до раба)

Ти чув? Нехай Габал біжить щодуху!

(Вертається до Публія.)

Моя жона ще й знов захорувала б,

Якби шановна Марція і справді

Обом нам завдала такого жалю,

З дороги завернувшися додому.

Я сам не знаю, що було б зо мною, –

Таку високу честь і так втеряти!

Публій

Я розумію, що гостинність ваша

Була б уражена, але про честь

Нема що говорити, бо приставник

Тетрарховий – сам чималий вельможець.

Хуса

Не так, мій гідний гостю. Найчільніший

Провінціал зрівнятися не може

З тим, хто зоветься “римський громадянин”, –

А ти ж при тому й іншу гідність маєш.

Моя жона не простого коліна,

Та все ж вона сама те добре тямить,

Яке належить місце їй при тій,

Хто всіх матрон переважає родом.

Публій

На жаль, не всі у вас тут в Палестині

Шанують римське ймення. Є такі,

Що раді б згладити його зо світу.

Хуса

Яке безумство!

Публій

І, що найприкріше, –

Такі думки живуть у головах,

Що начебто повинні буть світліші,

Ніж голови поспільські.

Хуса

Ох, на жаль,

На сором Палестині, сьому правда!

(Присувається ближче до Публія і говорить тихше.)

По приязні признаюся тобі:

Мені ті люди труять пробування

Попри особі нашого тетрарха –

Нехай йому господь продовжить віку! –

Звичайно, він їх збутися не може,

Бо то все родичі його дружини –

Хай бог її удержить при здоров’ї! –

А ті ніяк забутися не можуть,

Що з них колись були царі тутешні.

Отож мій владар мусить їх терпіти,

Хоч жаль дивитись, як вони снують

Навколо нього павутиння злості

І замислів злочинних. Страх бере

За розум і чесноту мого пана,

Коли такі тарантули отрутні

Домують вкупі з ним безперестанку.

Публій

Се справді товариство не найліпше

Для вірного підданця Риму. Цезар,

Либонь, загоджений не був би з того,

Якби довідався.

Хуса

Се я сказав тобі

По приязні, як річ приватну.

Публій

(немов не почувши останніх слів Хуси, зміняє розмову)

А тут у вас у Галілеї – гарно!

Далеко придобніше, ніж в Юдеї.

Так якось зелено, – гаї та луки,

І гори не такі сумні та голі.

Моя жона побачила за містом

Чиюсь маленьку віллу – несогіршу –

І мовила: “Отут би я жила, –

Се наче Тускулум”.

Хуса

(удає надзвичайну радість)

Яке се щастя!

Я можу зараз волю ту вволити,

Бо вілла та моя! Благати буду

Твою дружину – в дар її прийняти.

О, се ж мене навіки ущасливить!

Публій

Не буду відмовлятися за жінку,

Либонь, вона сама прибуде хутко.

Скороход Габал

(вбігає задиханий)

Високородна Марція зволила

Вже рушити до двору мого пана!

Хуса

(Габалові)

Звісти мою жону.

Габал виходить.

(до Публія.)

Вона тепера

Моїй матусі дещо помагає:

Старенька вже нездужає ходити,

А на рабинь спуститися не можна

У догляді за матір’ю.

Публій

Запевне.

Либонь, було сутужно без невістки

Твоїй матусі?

Хуса

Ох, і не сказати!

Вони ж так любляться! Але матуся

Вже згодилась терпіти, щоб Йоганна

Порятувать могла своє здоров’я,

Бо се ж конечна річ.

Публій

Авжеж, відомо!

Хуса

(встає)

Коли дозволиш, я піду назустріч

Твоїй дружині.

Публій

Добре, вийдем разом.

Ідуть через сіни. Публій попереду, Хуса позаду. На ході Хуса шепоче до придверного раба: “Біжи до пані, – хай там поспішиться!”

Раб швидко подається.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твир украйнский рушник символ любови та незрадливасти.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (6)