Леся Українка – Камбіз



Кір мав два сини: Камбіз, старший, сів на троні по смерті батька, молодший Барзія (по Геродоту – Смердіз) отримав під владу Бактріану та східні провінції. Боячись, щоб брат не скинув його з царства, Камбіз убив брата. По перських пам’ятниках Камбіз убив Смердіза в початку свого царства і се здається певнійшим. Але Геродот розповідає трохи інакше. Він пише так:

Одного разу Камбіз посватав дочку єгипетського царя, але той, не хотячи давати дочки своєї до гарему, послав, замість дочки, служницю її, дочку першого царя, забитого підчас повстання.

Камбіз, довідавшися, що його одурено, пішов війною на Єгипет. Така була ніби причина до війни, але ж то була тільки приключка, а річ в тім, що перська монархія росла і хотіла дедалі все більше землі залучити. Мала Азія, Мідія, Асіро-Вавілонія, все було вже звойоване, лишився тилько Єгипет, він мусів бути забраний. От Камбіз пішов на Єгипет, дорогою він вступив у спілку з арабами, і вони обіцяли достачити йому води в пустині, так що дякуючи їхній помочі Камбіз щасливо перейшов через безводну Арабську пустиню.

Геродот каже, що бачив поле теє, де бились перси з єгиптянами, і що там було багато людських кістяків і що легко

було одрізнити перські черепи від єгипетських, бо єгипетські були дуже тверді та міцні, а перські легко пробивалися. (По думці Геродота, се через те, що єгиптяни з малих літ ходять з голою головою, а перси завжди в шапках). Після перської перемоги провінції, піддані Єгиптові, самі передалися до персів. Камбіз хотів звоювати Картагену, але фінікійці не схотіли дати своїх кораблів проти своєї ж колонії, а самі перси не були міцні на морі. Картагена зосталася вільна.

Після бою при Пелузі Псамметік втік у Мемфіс і там заперся. Камбіз послав послів, щоб Псамметік здався, але розлючені єгиптяни забили послів. Камбіз обложив Мемфіс і взяв його дуже хутко. Камбіз дуже люто обходився з подоланим царем, а над мумією помершого Амазіса дуже знущався. Потім він задумав звоювати аммонеян та етіопів. Він послав послів до царя меройського (етіопського) ніби з подарунками, а власне на розвідки. Цар етіопський догадався про підступ і казав так послам:

“Ви прийшли вивідувати сілу мого царства. Я вам скажу, що цар ваш не по правді робить, бо не повинен він хотіти руйнувати люд, що нічого злого йому не вчинив. Понесіть своєму цареві оцей сагайдак від мене і скажіть йому, хай, він тоді іде мене воювати, коли натягне мій сагайдак так легко, як я. А поки що, хай дякує богам, що вони не навіяли етіопам бажання разширювати свого царства новими перемогами”.

Камбіз розлютувався на таку відповідь і зараз же пішов на етіопів, не наготовивши нічого для такого походу. Він послав 50000 людей на оазіс Аммона, щоб вони покорили спалили його, а сам таки подався в Етіопію з рештою війська. На дорозі війську зовсім не стало чого їсти, голод їх захопив такий, що вони, поївши все, що тільки могли, почали їсти один одного, кидаючи жереб, на кого впаде. Камбіз, боячись, щоб його військо само себе не з’їло, мусів завернутись до Єгипту, тим і скінчився його етіопський поход. Теє військо, що він відрядив на оазіс Аммона, десь загинуло в пустині так, що і сліду його не знайшли, кажуть, що на половині дороги нахопився вітер з полудня, нагнав хмари піску гарячого і засипав військо зовсім.

Вернувшися до Мемфісу, Камбіз застав там велике свято. В Єгипті знайшовся новий Апіс і люд радів. Камбіз же думав, що люд радіє з його невдалого походу. Зо злості він поранив кінжалом Апіса і казав вибити різками святців. Кажуть, що він був не при своєму розумі і що мав часто напади падучої. Після етіопського походу, він став такий лютий та вередливий, що єгиптяни казали, ніби його боги покарали за нечисть.

Геродот каже, що в той час Камбіз убив свого брата. Він був заздрий на брата, що той натяг на два пальці етіопський сагайдак. Він одіслав брата в Персію. Потім приснилось йому, ніби гонець приніс звістку, що брат царський сидить на троні і головою неба достав. Тоді він казав забити брата. Після брата він забив і сестру, що була разом з тим його жінкою. Кажуть, що у магів був дозволений такий шлюб, але з персів Камбіз був перший, що взяв такий шдюб. Хотячи взяти за себе одну свою сестру, він запитав у суддів, чи закон позволяв на це; судді сказали, що хоч і нема такого закону, щоб брат брав сестру за себе, але за те є такий закон, що дозволяє цареві: робити все, що тільки йому схочеться. Тоді Камбіз взяв дві сестри за себе. Молодша поїхала з ним до Єгипту. Одного разу дивлячись, як левеня билося з собакою і як дві собаки прибігли на поміч і подолали левеня, вона заплакала. Камбіз спитав, чого вона плаче. “Я плачу, дивлячись, як ті собаки боронят свого брата; я думаю про те, що нікому помститися за смерть Смердіза”. Лютий Комбіз так її вдарив ногою, що забив на смерть.

Одного разу Камбіз питав свого найвірнійшого царедворця Прекзаспа , що думають про нього (Камбіза) перси. “Перси тебе вихваляють, тільки кажуть, що ти надто любиш вино”, відповів той. Цар побачив сина Прекзаспового, що наливав вино у другій хаті, взяв цар лука, стрілив у хлопця і забив на місці. “А тепер, що ти думаєш?” – спитав цар Прекзаспа. “Сам бог не стрілив би краще”, відповів той. другого знов разу Камбіз казав закопати живих в землю по шию дванадцять персів високого роду, і то без жодної причини. Кройзос попробував радити цареві де в чому, він казав, що цар на лихо грає, так розправляючись.

“А, ти ще мені смієш давати ради? – крикнув Камбіз, – а добре ти сам собі порадив, як був царем! А через чию то раду Кір, мій батько, згинув у массагетській стороні? давно я хочу помститися на тобі, та не мав приводу”.

Тут цар хотів застрілити Кройзоса, але той втік. Камбіз наказав зловити його і забити. Слуги, знаючи химерну цареву вдачу, сховали Кройзоса. Через який час цар почав жалувати за Кройзосом, слуги сказали, що Кройзос живий, цар дуже зрадів, але слуг все таки казав стратити за неслухняність. Царювання його було взагалі люте та химерне. Він знущався над вірою та звичаями подоланих народів, як може тільки божевільна людина.

Камбіз виступив з Єгипту і мав як раз вступити в Сірію, коли прибіг гонець з Персії і об’явив, що вже Камбіз не цар, а на троні сидить брат його Барзія (Смердіз), син Kipa. Один маг Гаумата скористав з віддалення Камбіза, назвався Барзією, (смерть Барзії була мало кому відома) і захопив царство в свої руки. Камбіз зібрався їхати зараз проганяти мага, але, сідаючи на коня, поранився мечем у тому самому місці, в яке він поранив Апіса. Він спитав назву того города, де він був на той час, йому сказали, що то Екбатана сірійська. Він пригадав, що колись йому оракул провістив смерть в Екбатані, але він думав, що то буде Екбатана мідійська, і що він умре в своєму царстві царем. Тепер же, побачивши, що тут має вмерти, він покликав своїх царедворців, розказав їм про смерть свого брата Барзії і закляв їх усіма богами, щоб не дали мідянам знову посісти царства перського, а щоб хитрощами чи силою скинули самозваного царя.

Швидко Камбіз умер від своєї рани, царював же він усього 7 літ і 5 місяців. Усі зважили, що все те, що він казав перед смертю, він говорив, аби помститися над своїм братом, що запанував у Персії. Прекзасп одрікся, що він не вбивав брата Камбізового. І маг Гаумата царював скілька місяців неначе по праву. Оману підтримувати було дуже легко, бо в Персії був звичай, що ніхто не смів бачити царевого обличча, окрім дуже близьких людей. Щоб з’єднати собі повагу підданих народів, він подарував їм на три роки податі та військову повинність. до тої ж пори тільки перси мали тую ласку, щоб не платити податків отже їм нічого не прийшло з нової ласки царя. Окрім того, цар почав більше мідійців приближати до себе, а перси почали переходити в стан підданого народу.

Тоді перси пригадали все, що говорив Камбіз перед смертю, і почали підозрівати нового царя і задумали допевнитися чи єсть він справді брат Камбіза. Всі перські царі мали великий гарем, отже до Гаумати перейшов Камбізовий гарем, а в ньому була дочка одного вельможного перса Отанеса. Батько наказав їй, щоб вона, як цар засне, здійняла з нього мітру і подивилася, чи має він вуха, бо колись Кір за якусь провину казав відтяти вуха магові Гауматі. Жінка так зробила і побачила, що в царя вух нема. Отанес розказав про се товаришам своїм, між ними й дарієві, синові Гістапса, з роду Ахеменідів. Всіх же було семеро і всі вони змовилися скинути мага з царства.

Поки вони шукали способу, як би їм пробратися до царя, цар почав підозрівати їхні заміри і наказав Прекзаспові, щоб той сказав перед усім людом, що він не вбивав Барзії і таким би особом запевнив люд в правости царя. Прекзасп зійшов на високу башту, щоб говорити до зібраного люду, але замість того, що йому цар наказав, він розказав, як він забив Барзію по наказу царя Камбіза і як Гаумата заволодав царством. Скінчивши розповідь, він кинувся з високої башти до долу і розбився.

Семеро змовлених подались тим часом до царського двору, сторожа при брамі їх пропустила, але євнухи при царській кімнаті заборонили входити, тут почалася звада. Гаумата і брат його вибігли і почали оборонятися, двоє змовлених були поранені, третій, Гобріас, ухопив Гаумату в свої руки і крикнув дарієві: “Чому не б’єш?” “Боюся тебе зачепити”, відповів той. “дарма, бий!” дарій вдарив мечем і забив Гаумату. Потім вони показали людові голови Гаумати і його брата. Люд перебив усіх магів, яких тільки стрівав на вулицях. На пам’ятку сього що року справляли свято і тоді маги не сміли показуватися на вулицях, а сиділи вдома.

Потім семеро повстанців зібралися на раду, як вони мають далі правитись. Отанес стояв за демократію :

“Нехай, казав, народ сам собою править, бо дати владати нами одній людині, то не єсть по правді. Ви бачили, які були в нас хімерні царі Камбіз та Гаумата. Отже при безмірній владі одної людини ніколи нема ладу в країні. Навіть найкраща людина зопсує собі вдачу, ставши владцею без обмеження: робиться заздрою на всяке чуже добро, славу та честь, хоче бути старшою у всьому і над усіма, любить підлещування та хвалу безмірну, ні на що не вважає, нічого не поважає, ні рідної країни, ні народніх законів, ні жіночої честі, ні життя людського. Нехай народ сам правиться, сам пише закони, сам вибирає суддів, сам радить про всі свої справи. Я стою за демократію – все в народі”.

Мегабізес стояв за олігархію :

“Правду казав Отанес про царську владу, але я не згідний щодо демократії. Юрба завжди химерна та дурна. демократія се найтяжча тіранія. Цар принаймі знає, що робить, а народ темний, невчений і нічого не тямить, преться без ваги, як поток без греблі. Хто бажає демократії, той не розуміє добра країни. Краще вибрати найрозумнійших людей з цілого царства і їм доручити владу над людом, чесні люди правитимуть добре”.

Дарейос (дарій) стояв за монархію (влада одного).

“Мегабізес добре сказав про демократію, але про олігархію не по правді. З усіх трьох способів правлення таки монархія найкраща, один мудрий чоловік справиться наймудріше. Голосних нарад не буде і вороги не знатимуть краєвих справ. При олігархії повстають завжди звади та чвари, а врешті мусить скінчитися на монархії. Як же буде правити народ, то вже ніякого ладу не буде, усякі нікчемні люди так заплутають громадські справи, що. врешті все таки мусить знайтись один який мудрий чоловік, що положить кінець тому безладдю. Врешті, хто нас визволив з мідійської неволі, як не цар Кір? По моєму не слід зміняти давніх звичаїв, бо то нічіго не варт”.

Четверо остатніх згодилися з дарієм. Тоді Отанес сказав, що не хоче бути ні царем ні підданим, хай вибирають кого хотять, а його і родину його хай лишать вільніми до віку. Bсi на те згодились, а він собі одійшов геть. І потім була в Персії єдина вільна родина – Отанесова. Всі шестеро постановили, що цар мусить брати жінок собі тільки з їхніх родин, і що вони матимуть вільний доступ до царя завжди. За царя мав бути вибраний той, чий кінь перший зарже при сході сонця. Вибраний був дарій через хитрощі свого конюха.

Дарій сам походив з царської родини Ахеменідів. Він взяв за себе двох Кірових дочок Атоссу та Артістоне, потім Парміс, дочку Бардїї, та Файдіме, дочку Отанесову, що відкрила обман Гаумати. Хутко після вступлення на трон він засудив на смерть одного з своїх шістьох товаришів, Інтаферна, з цілою його родиною, за те, що той хотів без дозволу сторожі вступити до царських світлиць і навіть пообтинав носи та вуха сторожі. другим товаришам він подавав провінції для управлення до віку і з правом передавати уряд той по спадку своїм синам. Врешті вони володали тими провінціями ще й раніше царювання дарія.

Так розповідає про сю подію Геродот. Розповідь сходиться взагалі з перськими пам’ятниками, де в чому й розходиться, але Геродот запевняє, що чув усе від самих персів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вопроси на контрольну роботу маленький принц.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Камбіз