Леся Українка – На човні
Нічко дивна! тобі я корюся.
Геть всі темнії думи сумні!
Не змагаюся вже, не борюся,
Потопаю в сріблястому сні.
Люда сидять, спить, і людськеє лихо, –
Лихо сили не має в сю ніч.
Тихо скрізь, і на серденьку тихо,
Десь журба з нього згинула пріч.
Може, тільки сховалась глибоко?
Може, зараз прокинеться знов?
Та дарма! поки ясне ще око,
Не здіймаймо журливих розмов!
Глянь, як хвилі від срібла блищаться!
Глянь, як небо сивіє вгорі!
Вабить хвиля на море податься,
Кличе промінь ясної зорі.
. . . . . . . . . . . .
Плине білий човник, хвилечка колише,
Хвилечка гойдає;
Плине білий човник, вітер ледве дише,
Ледве повіває.
Білії хмаринки, лебедині крила
Угорі гуляють,
Довгою стягою, що зорю покрила,
Місяця сягають.
Місяченько світло і рожеве, й срібне
Кида-розсипае,
І ряхтить, і сяє світло теє дрібне,
Як вогонь палає.
Геть далеко в морі кораблі видніють.
Бачу здалеченька,
Як виразно щогли тонкії чорніють
Проти місяченька.
Плиньмо геть за теє корабельне місто,
Там, де нам прекрасна
Доріженька сяє, де пала огнисто
Stella maris ясна.
. . . . . . . . . . .
На човні нас було тільки двоє.
Хвилі скрізь вколо нас коливались,
І такі ми самотні обоє
Серед того простору здавались.
Я дивилась на тебе, мій брате,
Що гадала, – не вимовлю зроду;
Чим було тоді серце багате,
Поховала я в тихую воду.
Може, хвиля тобі розказала
Все, що думала я в тую мить?
Ні! вона те глибоко сховала…
Хай же там моя думонька снять!
Думка спить, і серденько спочило;
Я дивлюсь на обличчя твоє;
Тихе море спокою навчило
Невгамовнеє серце моє…
Євпаторія, 1891 р, 8 липня
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Леся Українка – Спогад з Євпаторії Море стелиться чорним, важким оксамитом, Небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, Тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом, Промовляє зоря до зорі. Невидимками крадуться чорні ворожії хвилі, Тихо, тихо, мов хитрих злочинців гурти, І причаїли гомін, і скрили всі гребені білі, Ледве дишуть… підкрались і вдарили зразу в борти, Потрясли корабель наш і з реготом геть […]...
- Леся Українка – Хвиля Хвиля йде, Вал гуде – Білий, смілий, срібний, дрібний, Нападе На сухеє баговиння, На розсипане каміння, Білим пломенем метнеться, Стрепенеться, Скине з себе все, що ясне, Й гасне… Хвиля смутна, Каламутна, Вже не ясна, вже не біла, Відпливає посумніла, Мов до гробу. Із плачем до себе горне Баговиння тьмяне, чорне, Мов жалобу. І зітхає, І […]...
- Леся Українка – Імпровізація В гаю далекім, в гущавині пишній, Квіти гранати палкі розцвітають, Мов поцілунки палкі на устах Іншим палким поцілункам назустріч, Мов поцілунки рубінових уст… Спи, моє серцеї нехай там у гаю Квіти гранати палкі розцвітають… Вітри північні тремтять, затихаючи, Між запашними кущами лавровими, Наче зітхання жаги, Наче ті лаври стрівання таємнеє Любо ховають од світу цікавого […]...
- Леся Українка – “далі, далі від душного міста!” Далі, далі від душного міста! Серце прагне буять на просторі! Бачу здалека, – хвиля іскриста Грає вільно по синьому морі. Тож сповнилось мені те бажання, – Подались ми на море хутенько, І по хвилях морських погуляння Почала ми в неділю раненько. А у тую неділеньку рано Сине море чудово так грає, Його сонечко пестить кохано, […]...
- Леся Українка – Тиша Морська В час гарячий полудневий Виглядаю у вiконце: Ясне небо, ясне море, Яснi хмарки, ясне сонце. Певно, се країна свiтла Та злотистої блакитi, Певно, тут не чули зроду, Що бува негода в свiтi! Тиша в морi… педве-ледве Колихає море хвилi; Не колишуться од вiтру На човнах вiтрила бiлi. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; […]...
- Леся Українка – Безсонна ніч Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала – І як серце моє стукотіло. Ночі темної дивні почвари Заглядали в безсоннії очі, І страшніші, ніж сонні кошмари, Ті привиддя безсонної ночі. Думки-гадки, мов птахи нічнії, Налетіли, тяжкі та суворі, Ох, непевні ті думи страшнії, Наче хвилі у північ […]...
- Тиша морська (скорочено) – Українка Леся В час гарячий полудневий Виглядаю у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце. Певне, се країна світла Та злотистої блакиті, Певне, тут не чули зроду. Що бува негода в світі! Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; […]...
- Леся Українка – “Хто дасть моїм очам потоки сліз?” Хто дасть моїм очам потоки сліз? Ні, нащо сльози, то ж не сніг нагірний, А туга щонайглибша має литись Гіркими хвилями. Нагірний сніг ще може Розтати від проміння весняного, В долину збігти джерелом раптовим, А на верхів’ї, що біліло снігом, Віночок зацвіте рясних квіток. А туга… се, як море: перекотить Всі хвилі, з краю в […]...
- Леся Українка – “Ой, здається, не журюся… “ Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада, Чогось мені тяжко-важко, на серці досада. Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя, Зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя; А я той цвіт позриваю та сплету віночка, Кину його, червоного, в воду до поточка: Пливи, пливи, мій віночку, до самого моря, Може, буря […]...
- Леся Українка – Весна зимова Тихо і тепло, так наче і справді весна. Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла, Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом. Ледве на місяць наплине прозорая хмара, Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки. Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять, Сніг на верхів’ї узгір’я блищить так яскраво, Що видається не раз, […]...
- Леся Українка – Негода В темний вечір сиджу я в хатині; Буря грає на Чорному морі… Гомін, стогін, квиління пташині, Б’ється хвиля, як в лютому горі. Там на березі мріє кідками Морський човен, розбитий, нужденний, Наче звір, що в пустині пісками Його вихор засипав південний; Мов у неба рятунку благають Ті останки сумні, нещасливі, А з туману на них […]...
- Леся Українка – В магазині квіток В великому місті в розкішну теплицю Дівчина прийшла молода, Бо серцем почула весну-чарівницю, Шуміла весняна вода. І ледве струмки задзвеніли співочі, Пташки заспівали дрібні, – Вчувались дівчині веснянки дівочі, Ввижались діброви рідні. І ледве натуру зо сну зимового Збудив поцілунок весни, – Дівчина запрагнула рясту дрібного, Їй проліски снились ясні. Тепер вона тут, в сій […]...
- Леся Українка – Do (Гімн. Grave) До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється. По світі широкому буде та пісня літати, А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана? І, може, зустрінеться пісня моя самотная У світі з […]...
- Леся Українка – “Я знала те, що будуть сльози, мука… “ Я знала те, що будуть сльози, мука, Багато праці марної, дрібної, Невидної і часто, дуже часто Даремне вжитої. Не тільки надгороди За все те я не жду, а ледве-ледве Від власного картання захищаюсь І ледве стримую докори свого серця За те, що завинила без вини. Коли часами в сутіні щоденній Яскрава квітка щастя процвіте, Її […]...
- Леся Українка – Lied ohne Klang Якби мої думи німії Та піснею стали без слова, Тоді б вони більше сказали, Ніж вся оця довга розмова. Якби мої думи німії На струни проречисті впали, Зайшлись би плачем мої струни І сміхом дитячим заграли. Мов хвиля морська в ясну бурю І темна, й блискуча, й раптова, І сонцеві рідна, й безодні Була б […]...
- Леся Українка – Уривки з листа Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша. Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене, Розмір, неначе химерная хвиля, Розбивається раптом об кожну малу перешкоду, Ви даремне шукали б у ньому дев’ятого валу, Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану. Думки навіває мені тепер Чорнеє море – Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає, Вчора […]...
- Леся Українка – “Хто вам сказав, що я слабка… “ Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука Чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння, – То ж була буря весняна, А не сльота осіння. А восени… Яка журба, Чи хто цвіте, чи в’яне, Тоді й плакучая верба Злото-багряна стане. Коли ж суворая […]...
- Леся Українка – “Ти, дівчино, життям розбита, грай!” Ти, дівчино, життям розбита, грай! Грай на оцих людьми розбитих струнах, Ачей же так гармонії осягнеш, Її ж було в твоїм житті так мало… О, не вважай, що криком, а не співом, Акорди перші залунають. Грай! Адже й твоє життя так починалось. Де ж потім ти взяла ті ніжні тони, Що навіть злих людей до […]...
- Леся Українка – Бахчисарайський дворець Хоч не зруйнована – руїна ся будова, З усіх кутків тут пустка вигляда. Здається, тільки що промчалась тут біда, Мов хуртовина грізная, раптова. Тут водограїв ледве чутна мова, – Журливо, тихо гомонить вода, – Немов сльозами, краплями спада; Себе оплакує оселя ся чудова. Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут в колишні дні […]...
- Леся Українка – “Хотіла б я уплисти за водою… “ Хотіла б я уплисти за водою, Немов Офелія, уквітчана, безумна. За мною вслід плили б мої пісні, Хвилюючи, як та вода лагідна, Все далі, далі… І вода помалу Мене б у легкі хвилі загортала І колихала б, наче люба мрія, Так тихо, тихо… Я ж, така безвладна, Дала б себе нести і загортати, Пливучи з […]...
- Леся Українка – Сон (Посвята Александрі С-вій) Був сон мені колись: богиню ясну Фантазії вбачали мої очі, І друга любого подобу красну Богиня прийняла тієї ночі. Той самий вираз і усмішка мила, Той самий погляд довгий, розумливий, На плечах лиш барвисті мала крила, Вінець над чолом з лавру святобливий. Вона іде! Непереможна сила Мене примушує за нею простувати По […]...
- Леся Українка – “Хотіла б я піснею стати… “ Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне, Ясніші, ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море гучне....
- Леся Українка – “Ой високо сонце в яснім небі стало… “ Ой високо сонце в яснім небі стало, Гаряче проміння та й порозсипало, По хвилях блакитних пливе човен прудко. От і берег видко! прибули ми хутко. Ой вже сонечко яснеє та стало на межі, Освітило акерманські турецькії вежі. Сі круглії вежі й високії мури – Страшні та суворі, непевні, понурі, І скрізь у тих мурах стрільниці-бійниці, […]...
- Леся Українка – “І все-таки до тебе думка лине… “ І все-таки до тебе думка лине, Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине. Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжкого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля. О, сліз таких вже вилито чимало, – Країна […]...
- Леся Українка – “Ой в раю, в раю, близько дунаю… “ Ой в раю, в раю, близько дунаю Виросло зело, всім нам весело. В нього стебельце – з коп’я деревце, На ньому гілки – золоті стрілки. А на вершечку квіточка сяє, Квіточка сяє, рай звеселяє. Десь узялася лютая змія, Розп’яла крило та понад зело, Ясна квіточка потьмарилася, Райськая земля засмутилася. Ой надбіг, надбіг білий молодець, Білий […]...
- Леся Українка – “Вже сонечко в море сіда… “ Вже сонечко в море сіда; У тихому морі темніє; Прозора, глибока вода, Немов оксамит, зеленіє. На хвилях зелених тремтять Червонії іскри блискучі І ясним огнем миготять, Мов блискавка з темної тучі. А де корабель ваш пробіг, Дорога там довга й широка Біліє, як мармур, як сніг, І ледве примітне для ока. Рожевіє пінистий край; То […]...
- Леся Українка – Завітання В темну безсонную ніч, в передсвітнюю чорну годину, Втомленим очам моїм вельми дивна поява з’явилась: Темно-червонее світло, неначе той одблиск пожежі, Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув. В світлі з’явилася генія темная постать. Довга та чорная шата, мов хмара, його покривала І хвилювала в повітрі, як море в негоду, Сталі холодної полиском крила широкі ясніли; Кучері […]...
- Леся Українка – “Якби оті проміння золоті… “ Якби оті проміння золоті У струни чарами якими обернути, Я б з них зробила золотую арфу, – В ній все було б ясне – і струни, й гуки, І кожна пісня, що на інших струнах Бринить, мов голос вітряної ночі, Бриніла б на моїй злотистій арфі Тим співом, що лунає тільки в снах Дітей щасливих. […]...
- Леся Українка – To be or not to be? Стій, серце, стій! не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо винозора, не сліпи Мене вогнем твоїх очей безсмертних! Дай руку, притули мене до свого лона. Тобі я віддала усе, що мала, Подай мені великую пораду. Дивись: навколо нас великі перелоги, І дикі пущі, і […]...
- Леся Українка – “Якщо прийде журба… “ Якщо прийде журба, то не думай її Рознести у веселощах бучних За столом, де веселії друзі твої П’ють-гуляють при покликах гучних. Ти не йди в пишний дім, де музика бринить, Де танцюють веселії пари, – Там ще гірше серденько тобі заболить, Чоло вкриють ще тяжчії хмари. І в людську течію ти не важся іти, Де […]...
- Леся Українка – “Угорі так яро сяють зорі… “ Угорі так яро сяють зорі, Ні одна не криється за хмари, Наче світлом хочуть напоїти Небо й море, землю й світ надземний, Але небо темне, наче розпач, У хаосі невиразнім море, А земля вся тугою чорніє, Таємниця криє світ надземний, Невидимі, але гучні крила Вихра-велета і б’ються, й плещуть, Море плаче, й темрява тремтить… Море […]...
- Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!… ” “Ти не хтів мене взять… “ Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі, Ти мені заповідав скрасити могилу твою В білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі, Ти мені заповідав носити жалобу мою Так, як носять в легендах царівни мовчазні, хороші. Довго ждать мені, друже, ще мармур не тесаний твій, Ще немає на чому повитись плющу жалібному, […]...
- Хотіла б я піснею стати (скорочено) – Українка Леся Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну. Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне, Ясніші, ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море гучне. Критика, коментарі до […]...
- Леся Українка – Русалка (Поема в народному стилі) 1 Коло річки, у садочку Маленька хатина, – У хатині чорнобрива Молода дівчина. Щовечора, як зіронька До місяця сходить, Молодая дівчинонька В садочок виходить. Тож виходить сама з хати У ясную нічку, – А тим часом козаченько Перепливе річку, Як приверне к бережечку, Човничок прив’яже, – Уклониться дівчиноньці, “добривечір” скаже. По […]...
- Леся Українка – Леся Українка – Камінний господар (4) Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає в скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо. Командор (увіходить) Чого […]...
- Леся Українка – Перемога Довго я не хотіла коритись весні, Не хотіла її вислухати, Тії речі лагідні, знадні, чарівні Я боялась до серця приймати. “Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, – Не чаруй і не ваб надаремне. Що мені по красі тій веселій, ясній? В мене серце і смутне, і темне”. А весна гомоніла: “Послухай мене! […]...
- Леся Українка – Афра Тихо. Повітря стоїть нерухоме, як води стоячі. Закам’янів на бананах широкий нерепаний лист. Ніжні мімози – і ті розгорнули листочки гарячі. Мліють без мрії… Ой, звідки се вирвався свист? Сурмлять у сурми і гатять в різкі тарабани! Гей, схаменіться! Хто сеї муки хотів? Їм байдуже! Гучно силу свою англічани Берегом Ніла несуть, щоб Єгипет почув […]...
- Леся Українка – Метелик Бідний нічний сірий метелик сидів в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дарма що не був він там самотнім, – мав-таки сусіда; сусід той був лилик; та з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий собі, та до того […]...
- Леся Українка – Легенди У легендах стародавніх Справедливості немає, Все там річ іде про жертви Та кривавії події. В тих легендах ми читаем, Як дитяча кров рожева Рани гоїла на тілі жебрака, Старого діда; Як раз дівчина убога Хрестоносця врятувала Від прокази сарацинів, Свого серця кров віддавши; Як людей лихії чари В мертвий камінь обертали, Але кров невинна знову […]...
- Леся Українка – “Ой піду я в бір темненький… “ Ой піду я в бір темненький, там суха смерека, Як розпалю ясну ватру, видно всім здалека. Запалала при смереці смолова ялиця: Горить моя досадонька, мов сухая глиця. Розбуялась досадонька з вогнем на просторі, Розсипала палкі іскри, мов яснії зорі. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка, Та як влучить в саме серце, – […]...
Хто такий розповидач.