Леся Українка – На стоянці



На помості корабельнім

Розгорілося багаття,
То матроси розпалили,
Щоб закляклі руки гріти.

І крізь мокру сніговицю

Бачу я вогонь червоний,
Наче сонце, що конає
У молочній білій млі;

А навколо нього мріють

Наче тіні чорних птахів –
То матроси італьянські
Посідали у плащах.

Ті плащі в Палермі ріднім

Гріли так ретельно, щиро, –
Що ж се трапилося з ними
В стороні сій бусурманській?

Пропускають зимний вітер,

Наче плетива венецькі,
Кожна жилочка тріпоче…
О, зрадливії плащі!

В

густій, білій сітці снігу

Служка бігає маленький,
Наче рибка, що попала
Необачно в клятий невод.

Се так гріється хлоп’ятко –

Вірить в кров палермітанську,
Що кружляє в нього в жилах
Більш, ніж в той чужий вогонь.

І не чує, як гукають старші:

“Ти чого снуєшся?
Чи тобі немає діла?
Що за капосне створіння!..”

А від злості та натуги

Ніжна мова італьянська
Так спотворилась, мов хижих
Прибережних чайок крик.

Та дарма, він звик до того,

Звик до лайок і до чайок,
Він не думає про теє,
Він зовсім про інше марить:

… Ось він вернеться додому

І на сонці

серед площі
Буде грати лепсько в паці,
А виграна все за ним!

Потім вкупі з товариством

У гарячий порох ляже
Серед вулиці, так просто,
І почне плести, плести…

Аж роти пороззявляють

Кекко, джанні й Паоліно,
Бо вони всьому повірять,
Тії “раки сухопутні”.

Вже ж він їм накаже дива!

І про зміїв попідводних,
І про турків-людожерців,
Про Великого Могола.

А вони йому за теє

Найсолодших помаранчів
Залюбки дадуть,
Накравши у єпископа в садку…

Тут його матрос по плечах

Стусонув, заклявши люто:
“А не підеш ти з дороги?!
От душа без покаяння!”

Поруч з іншими покірно

Сів малий коло багаття
І простяг, мов на молитві,
До вогню ручки тоненькі.

Постать згорбилась легенька,

Смагле личко посмутніло,
Лиш в очах перебігають
Ясні блиски від багаття.

Ох, коли б скоріше, хлопче,

Мрії ті твої справдились,
Бо й на їх позаздрить може
Який-небудь злий божок…

.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Особливості мови художньої літератури.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – На стоянці