Леся Українка – “О, як то тяжко тим шляхом ходити… “

О, як то тяжко тим шляхом ходити,
Широким, битим; курявою вкритим,
Де люди всі отарою здаються,
Де не ростуть ні квіти, ні терни!
Здалека вабить, мріє те верхів’я,
Що так палає золотим пожаром!
Непереможно прагну я поставить
Там високо червону короговку,
Де й сам орел гнізда не сміє звить!

Як порива мене палке бажання
Піти туди пісками, чагарями,
Послухати гірської пущі гомін,
Заглянути в таємную безодню,
З потоками прудкими сперечатись,
Поміж льоди дістатись самоцвітні,
Збудити в горах піснею луну!
Проводарем хай служить короговка,
Нехай тримає на слизькій дорозі,
Аж поки на верхів’ї не замає,
Змагаючись проти гірського вітру.

Коли ж мене на півдороги стріне
Важка лавина і впаде, мов доля,
На голову мою, тоді впаду я
На сніг нагірний, мов на білу постіль.
Хай по мені не плачуть смутні дзвони,
Хай заспіває вільний, дзвінкий вітер,
Закрутиться метелиця весела,
І зарояться сніжні зорі колом
І з поцілунками холодними закриють
Мені палкі та необачні очі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Михайль семееко сьогодн.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – “О, як то тяжко тим шляхом ходити… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.