Леся Українка – Політичний упадок



XX династія помалу почала приходити до упадку, як то часто бувало з єгипетськими династіями. Не тільки в царській династії, але й в звичаях народу самого, в народній вірі зайшло чимало змін. Часті походи в чужі краї і набіги чужих племен принесли багато чужого в Єгипет. Багато царів єгипетських брали собі жінок часом з Етіопії та Сірії та з інших країв. Невільники з чужих країв як жиди та інші і помічники як, напр., фінікійці занесли в Єгипет своїх богів і свої звичаї. Єгиптяни прийняли до своїх незчисленних богів ще й чужих Астартів та Баалів. Правда,

що за те і чужі народи переймали від єгиптян багато, може навіть більше, ніж єгиптяни від них.

Значення богів, своїх і чужих, в Єгипті часто мінялося. Так, колись бог Сет став наріві з богом Аммоном, а при пануванні гіксосів навіть переважив його, потім Атен-Ре заслонив не на довго сих обох богів. Потім бог Аммон знов зайняв своє місце, але вже Сет навіки зостався проклятим і почав з’являти собою бога зла, подібного до перського Ангра-Маніу. Культ Аммона запанував міцно і великі святці Аммона набралися великої влада під кінець XX династії, а після сеї династії святець Гер-Гор став царем Єпипту. Сей святець, для більшої

законности (як то завжди робили такі царі) взяв за себе жінку царської крові і надав їй дивний титул “дружина Аммона Ра”. Може се ймення мало означати, що вона служила в церкві Аммона. Після вступления святецької династії Єгипет розділився на двоє і в північному нижньому Єгипті в місті Танісі запанувала окрема династія і перший цар сеї династії був Смендес. Після сього поділу Єгипет знов втратив владу над народами азіатськими і тоді в Палестині міцно запанувала монархія жидівська.

Потім Таніська династія вигнала святецьку з Теб і запанувала цілим Єгиптом, але святецька втікла в Етіопію і там заснувала окрему монархію, незалежну від Єгипту.

Після таніської (XXI династії, бо святецьку більшість істориків не признає за праву династію) запанувала XXII династія, що походила з дельти з міста Бубастіса і певне була азіатського роду, бо ймення всіх царів її асірійські. Від сеї династії зосталась велика будова, пристроєна до Карнакської церкви, і через се можна думати, що династія мешкала в Тебах. Будова ся дуже велика і построєна навколо церкви Рамзеса третього, так що та церква стоїть в будові як в хаті, а коли сама та церква дуже велика, то можна собі здумати, яка мусить бути будова, що скриває її в собі. Перед будовою величезний пілон, дві колоссальні статуї і багато сфінксів. Один цар XXII династії завоював жидівське царство, але не утримав його на довго.

У Манетона дуже непевно списана історія сих часів постійних розділів та колотнечі, – він спогадує тільки ті династії, які вважає за справедливі. Але з різних написів можна було дещо довідатись. Отже відомо, що один цар з святецької династії, на йменні Піанкі, прийшов з Етіопії, завоював Єгипет і зробив його підданим Етіопії. Ся колотнеча межи верхнім і нижнім Єгиптами не повинна так здаватись дивною, бо зв’язок між сими країнами був завжди дуже слабкий. Окрім того в нижньому (північному) Єгипті набралось багато азіятів, а в верхньому етіопів, і сі племена, яко чужі, межи собою ворогували. деякі вчені навіть доказують, ніби зроду єгиптяни верхнього і нижнього Єгиптів не були одного племені, а що верхні походили з Етіопії, а нижні з Азії. Однак се ще непевна теорія.

По смерті царя Піанкі, князь Саіський Бокенрауф захопив царство в свої руки, але він панував недовго, бо внук Піанкі Шабак (Геродот зве його Сабакос) узяв його в полон і спалив живцем, яко бунтівника. Етіопську династію зве Манетон XXV-ю.

Геродот розказує, що Сабакос панував 50 літ, що за його царювання нікого не карали на смерть, а тільки за великі провини присужували на тяжкі роботи. Через те скрізь міста єгипетські були в доброму порядку, так само як і нільські канали.

При Сабакосі на Єгипет напали асірійці, і хоч асірійські історики хваляться своєю тодішнею перемогою, але історики грецькі, єгипетські й жидівські говорять, що діло було зовсім навпаки і що асірійці з соромом повернулися до дому. Єгиптяни казали, що їх вирятував бог Пта, наславши на асірійській табор силу мишей, котрі погризли всі щити і луки асірійські і тим знищили всю їхню зброю.

Під час етіопсько-єгипетської держави, різні номи часто відпадали від монархії. Надто часто відділялися Таніс та Саіс і нераз навіть пробували князі саіські і таніські заволодати цілим Єгиптом. Один тільки етіопський цар Тарака злучив на який час під своєю владою Єгипет і навіть відновив єгипетську владу в Лібії, забирався в Європу і побив раз асірійців. Але те не довго тривало. Часи Тутмесів та Рамзесів минули. Єгипет був ослаблений усобицями, а се довело до того, що хутко над Єгиптом почали панувати то “нікчемні куші”, то “нікчемні хети”. двічі асірійці захоплювали Єгипет. Але по єгипетських пам’ятниках про ті нещасливі часи мало що можна довідатися, бо єгиптяни любили записувати тільки перемоги.

Азіатські переможці настановляли князями над Єгиптом князів з дельти. двічі одвойовував Єгипет цар Тарака і його нащадок Рут Амен, але вже не надовго. Єгипет раз-у-раз розбивався та роздрібнявся і в ньому не вгасала колотнеча князів та царів. Ще князі південні як-небудь признавали владу Етіопії. Але князі дельти, їх було всіх 12, одділилися зовсім і вступили між собою в союз 12-ти. Але хутко князя саіського Псаметіка почали підозрювати його товариші, ніби він на царство важить.

Геродот розповідає історію чи легенду, ніби оракул сказав князям, що той з них стане царем всього Єгипту, хто буде зливати вино в церкві Гефеста (Фта) з мідяної чаші. Одного разу, коли всі князі зливали вино богові в тій церкві, Псаметікові не стало чарки, через помилку святця, і він мусів злити з свого мідяного шолома. Тоді князі перелякались, але все таки вважали нечестю забити Псаметіка без вини, отже вони одняли від нього князівство, а самого заслали в болота, заборонивши йому всякі зносини з Єгиптом.

Ображений Псаметік питав оракула, як може він помститися над товаришами. Оракул сказав, що за нього помстяться мідяні люди, що вийдуть з моря. Він не дуже-то вірив тому. Але через який час грецькі пірати, втікаючи морем, прибули до Єгипту і вийшли на берег узброєні мідно з голови до п’ят, і почали грабувати країну. Один єгиптянин сказав про се Псаметікові і назвав греків “мідними людьми”, бо він ніколи не бачив так узброєних людей. Тоді Псаметік поєднався з греками, пішов і звоював своїх колишніх товаришів, а сам став царем цілого Єгипту.

Ймення етіопських царів були позбивані. Однак все ж Псаметік взяв собі жінку з етіопської династії. Він нагородив своїх помічників греків, давши їм землю в Єгипті і зробивши їх почесною сторожею при собі, се не було новиною, бо наймитів вояків давно вже було в Єгипті багато, та й в краєвому війську було чимало етіопів та лібійців. Однак військо розсердилося на царя за ласку до чужинців і 200.000 вояків помандрувало геть в Етіопію з Єгипту. Псаметік хотів їх затримати, нагадував про рідний край, але вони грюкнули списами й щитами і сказали, що поки вони мають зброю, то матимуть і рідний край, де їм сподобається.

З того виходу вояків з Єгипту не було ніякої біди дія країни. Війська було і так надто багато і свого і нанятого, воно потребувало багато коштів і клопотів, бо дедалі робилося все гірше вередливим та неслухняним, привикши до здобичі військової та грабунків по чужих краях. ІІсаметік, ставши міцно на царстві, взявся до робот. Міста, що були зруйновані підчас війн, були відбудовані, нові церкви поставлені, в країні процвіли знову хист, ремесла і торг. З чужими племенами Псаметік став підтримувати мирні зносини, він одкрив їм вільний доступ до торгу в Єгипті і до плавання по морі і по Нілові. Надто ж добре він приймав греків, так що вони могли заснувати чимало колоній в Єгипті, Псаметік дозволив грекам учити дітей єгипетських грецької мови і через те потім повстало багато перекладачів (драгоманів) у Єгипті, котрі навіть населяли цілі квартали в містах. Від того часу почалися часті зносини греків з єгиптянами і стала більше відома історія Єгипту.

ІІсаметік став царем в 656 р. до Р. X. і від сього часу хронологія історії Єгипту може вважатися певною. Хронологія XXVI-ї династії (Псаметікової або Саіської) вся є записана на пам’ятниках того часу. Вона дуже одрізняється від Манетонової, після того отже як були знайдені сі пам’ятники, вчені почали критичніше дивитися на Манетона, ніж як було до того часу.

ІІсаметік лічив роки свого царювання від смерті Тараки (666) і через те виходить, ніби він царював 54 роки, але в дійсности він царював тільки 44 роки. Він збудував у Мемфісі пілон до церква Фта і дворець для Аспіса. В тій будові було багато малюнків і великі статуї замість колон, але вже тих будов зовсім нема тепер. Зостались же до наших часів тільки дванадцять Псаметікових колон при церкві в Карнаку. Хоча Псаметік і його нащадки не мешкали в Тебах, однак там багато зосталося будов після них, взагалі за саіської династії хист процвітав у Єгипті.

За царя Псаметіка скити хотіли напасти на Єгипет, біжучи з Європи через Азію, та женучи кіммерійців поперед себе. Але Псаметік відкупився від них грішми і вони повернули назад на північ. Але після того, хотячи міцнішим бути в Азії, Псаметік сам напав на Палестину, але не довів облоги до кінця і вже син його Неко повоював жидів та сірійців і настановив там по своїй волі царя; однак він затримав свою владу ненадовго, бо хутко прийшли асіро-вавілоняне і вигнали єгиптян з Палестини і завладали нею самі. Отже Неко згубив знов своє становище в Азії.

Цар Неко задумав було відновити один нільський канал, що був викопаний ще за Сеті І та Рамзеса II, але потім був занесений пісками. Починався той канал трохи вище міста Бубастісу і доходив до Нілу на границі дельти. Отже на каналі тому згинуло 20,000 робітників і Неко запитав оракула, чи має скінчити роботу, але оракул відповів, що все одно та робота здасться чужинцям, тоді цар залишив канал. Правду казав оракул, бо перси докінчили канал. При Некові ото відбулося подоріжжя фінікійців навколо Африки, про яке говорилося у нас в початку історії.

Неко царював 16 літ, а по ньому настав син його Псаметік ІІ, що царював 6 літ і згинув під час походу в Етіопію. Потому настав Угобра і той задумав звоювати грецьку колонію Кірену (на півночі Африки на захід від Єгипту), але боячись посилати єгипетських греків, він послав таки єгипетське військо, але те військо збунтувалося в дорозі, думаючи, що цар посилає їх в таку непевну війну, аби збутися їх, а може таки й давно те військо ремствувало на царя, такого ласкавого з чужинцями. Тоді Угабра послав старшину військового Амеса, щоб той утишив бунт, бо Амеса любили вояки. Поки Амес говорив до вояків, один вояк зайшов і надів йому шолома на голову, а всі інші гукнули, що хотять Амеса за царя. Амес тоді став сам на чолі бунтівничого війська.

Угабра послав тоді одного вірного слугу і наказав, привести перед себе Амеса живого чи мертвого, але слуга вернувся з нічим, та ще й з відповідею від Амеса дуже зухвалою. Тоді Угабра відтяв слузі ніс і вуха. Розлючений народ єгипетський повстав і перейшов до Амеса. Знати, що народ не любив саіської династії, що так підтримувала чужинців, а може тут і недавні роботи на каналі пригадались. Угабра зібрав своїх наймитів греків і пішов чужим військом свій народ воювати, царство від Амеса одбивати. Його побили, в полон забрали і посадили бранцем у його ж власнім дворці. Амес обходився з ним лагідно, але ж єгиптяни видобули його собі і задавили. То був 20-й piк його царювання. Амес поховав його в предківській могилі і за себе взяв дочку Псаметіка II.

Амес хоча і став царем через народ єгипетський і ненависть його до чужинців, однак грекам при йому стало ще краще. Він дозволив грекам сидіти ще й в місті Невкратісі в дельті, дозволив їм будувати свої церкви, і греки побудували їх скілька на кошт своїх багатих земляків. Амес подарував свої статуї різним містам і дав навіть гроші на відбудування церкви в дельфах, коли вона згоріла. Він взяв собі за жінку грекиню і поєднався з самоським тіраном (князем) Полікратом та з Крезом лідійським. Тільки з Кіпром мав він війну і наложив податок на Кіпр. Він, як і Псаметік, дуже дбав за торгівлю та хист, але від його пам’ятників зосталася тільки одна капелла з цілої скелі рожевого граніту, та ще підземелля біля Курнагу теж, здається, належать до його часів.

Амес, яко давній вояк, не любив царської пихи і поводився в своїй господі далеко простіше, зовсім не по-царському; після того як одправляв щодня суд і всі громадські свої повинності, він собі зосідав до столу і бенкетував з товаришами по просту. Вельможі казали йому, що його простота не подобає цареві, але він їм одмовляв, що сагайдак не може завжди бути натягненим. Коли спочатку царювання дехто закидав, що цар простого роду, то Амес, довідавшися про те, казав зробити статую бога з того шаплика золотого, де сам ноги мив, і всі люди молилися тому богові. Цар сказав тоді: “От так і я, перше був простим, а теперь я цар, теж мусите мене поважати й шанувати”. Та й справді став його люд шанувати, може власне того, що він був простішим царем ніж інші. Геродот розповідає про його закон проти лінощів: усякий єгиптянин мусів доносити своєму князеві, з чого він живе, а коли ж князь довідувався, що той чоловік не чесною роботою живе, а лихими справами, то такого чоловіка на смерть карано, взагалі ж, після слів Геродота, ніколи ще в Єгипті не було такого доброго ладу, як за царя Амеса.

Але той добрий лад загинув так раптом несподівано. Отож власне тоді Персія росла і лишилось їй ще Єгипет зажерти, вона ж його й зажерла. 525 р. до Р. X. був повойований Єгипет. Під час єгипетсько-перської війни умер Амес, незабаром згинув і син його Псаметік III у перській неволі. Про полон сього нещасливого царя є дуже драматична розповідь у Геродота:

“Камбіз дуже гостро обходився з царем, він казав посадити його і вельможних єгиптян біля міської брами. Царівна та дочки вельмож, убрані як невільниці, йшли з кухлями по воду. Плачучи переходили вони перед батьками-бранцями, а ті стогнали, дивлячися на їхню недолю. Псаметік те побачив і спустив погляд до долу.

Потім Камбіз казав привести царевича і вельможних хлопців на стричку і з вудилами в зубах. Їх вели на смерть, щоб помститися за побитих зрадників грецьких. Царські судді наказали забити десять найвельможнійших єпиптян. Псаметік поглянув на них і пізнав свого сина, всі єгиптяни навколо нього плакали й лементували, але цар поводився однаково, як тоді коли вглядів дочку свою.

Коли хлопці перейшли, цар завважив діда, що перше обідав при царському столі, тепер же сей бідний ограбований чоловік, колись багач, ходив і жебрав у вояків і навіть у Псаметіка та бранців. Псаметік не міг стримати сліз, вдарив себе в голову і покликав свого нещасного друга. Сторожа донесла про се Камбізові. Той здивувався і послав спитати Псаметіка.

“Камбіз, твій пан, питає тебе, чому ти не плакав, не стогнав, бачивши свою дочку невільницею і сина йдучого на смерть, а тепер журишся отим дідом, він же, як відомо, тобі не родич і не свояк?”

Цар відповів: “Сину Кіровий, недоля моя надто велика, щоб можна було її оплакати, але зла доля друга, колись щасливого, а теперь на старість доведеного до жебрацтва, здається мені вартою сліз”.

Ся відповідь здалась правдивою. Як кажуть єгиптяни, Крез, що прийшов при Камбізі в Єгипет, заплакав, і перси, що були при тому, плакали. Навіть сам Камбіз був порушений, він помилував царевича, але вже було пізно, – царевича стратили найперше всіх. Може б цар Камбіз доручив управлення Єгиптом Псаметікові, але ж боявся зради. Псаметік же спробував здійняти повстання, але то йому не вдалось і він загинув.

Як поводився Камбіз в Єгипті, як скінчився його похід в Етіопію та на оазіс Аммона, ми знаємо. Тут же тільки скажемо, що з самого початку Камбіз ще стримливо відносився до віри єгипетської, обороняв церкви од знущання свого війська і сам показував повагу до віри подоланих. Але все те було нещиро і не довго тривало, бо віра єгипетська, а надто її обряди були дуже противні для персів, що не поважали ніяких образів ні навіть церков не мали. Отже хутко почалися ті знущання та лютування Камбізові, про які вже говорено свого часу. Взагалі панування Камбізове було люте і вередливе, бо то був справжній деспот азіятський, до того ще й божевільний напевне. Може б перси довше й міцніше затримали панування свое в Єгипті, коли б не такий початок, але врешті віра і звичаї єгипетські так одрізнялися від перських, цивілізація єгипетська була настільно вища від перської, що згоди між сими двома народами бути не могло, отже відносини переможців і подоланих завжди зоставалися між персами та єгиптянами.

Дарій повів було справу зручнійше. Він навіть скарав на смерть лютого сатрапа, що гнітив єгиптян. Коли вмер Апіс, то цар надів жалобу і пообіцяв сто золотих талантів тому, хто знайде нового Апіса. дарій хотів поставити свою статую в церкві Фта поруч статуї Сезостріса (Рамзеса II). Святці сказали йому, що він ще не дорівнявся славою до Сезостріса, бо не звоював скитів. дарій тим не образився, а тільки сказав, що коли він проживе так довго, як Сезостріс, то постарається йому дорівнятися. Він казав збудувати церкву Аммонові в Тебах, він же докінчив і канал царя Неко. Однак нічим не міг він погодити єгиптян з персами, бо все-таки царі перські ніколи не прийняли віри, звичаїв і мови єгипетських і зоставалися чужими в краю. Єгипет скілька разів повставав і при тому йому завжди греки допомогали.

Через сто двадцять літ Єгипет знову став незалежним і мав три своїх династії ХХVІІІ, XXIX и XXX . Але потім знов напали перси і цар єгипетський втік без бою в Етіопію, як колись Менефта від “нечистих”. Єгипет вдруге підпав під персів і цар перський Охос лютував і знущався над Єгиптом не менше від Камбіза. Єгипет був забраний вдруге 345 р. до Р. X.

Отже як прийшов Олександр Македонський, то був він прийнятий, як несучий рятунок, і названий сином Аммоновим, себто справжнім царем єгипетським. дотепний Птолемайос Лагід, один з начальників війська Олександра Македонського, став потім царем у Єгипті і заснував династію Птоломеїв або Лагідів, і хоч та династія була чужого кореню, однак вона так прийнялася в краю, що її можна вважати національною. Лагіди прийняли мову, віру і звичаї Єгинту. Потім надійшли римляне і зробили Єгипет своєю провінцією, але ще й за римлян Єгипет не втратив своєї сили і Олександрія (царське місто Лагідів) була першим містом в цілому світі після Риму.

Хист єгипетський заховав ще свій стиль і, не знаючи гієрогліфів, нічого не можна було б відчитати на пам’ятниках Лагідів та й римських цезарів. Олександрія стала осередком греко-єгипетської філософії, і та філософія одбилася в більшій частині християнської філософї. Але ж коли християнство розійшлося по світі і захопило Рим, тоді прийшов кінець Єгиптові, римські імператори-християне казали руйнувати “поганські” єгипетські церкви і нищити “поганських идолів”.Тай сам люд зрікся потім свого “поганства” а разом з тим і свого хисту, своєї культури. Що ж не було знищене, те було обернуте на користь християнству, але ж церкви Аммона, втративши “поганську” відправу, не стали як слід християнськими, так було і з народом єгипетським. Потім надійшло мусульманське завоювання, то вже до кінця добило Єгипет, мусульмане нищили однаково і християнство і те, що зосталося від поганства.

Новітній європейський протекторат теж не багато поміг давній руїні: коли віце-король будує казарму, то бере каміння з пірамід та церков – для економії!..

Так сповнилася провість смутная єгипетського філософа Гермеса Трісмегіста:

“О, Єгипте, Єгипте, від релігій твоїх не лишиться нічого, крім непевних байок, але їм не повірять нащадки; окрім слів на каменях, що промовлятимуть про набожність твою. Скит, чи індієць, чи який інший чужинець Єгипет заселить. Святе все повернеться в небо, країна ж єгипетська лишиться самотною вдовою по людях і богах!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір_роздум на тeму мій шлях у майбутньому.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Політичний упадок